Аналiз циклiв билинного епосу
У мiфологiчному циклi найбiльше казкових сюжетiв, мiфiчних iстот,фантастичних подiй (як наприклад, в билинi про Камське побоïще
богатирi навiки стають кам´яними). Центральним персонажем циклу
є Вольга (за деякими варiантами син Змiя по батькiвськiй
лiнiï, а тому вже вiд народження надiлений надприродними
здiбностями). Незважаючи на фантастичнi елементи билин, усi описанi в
них подiï мають пiд собою мiцне iсторичне пiдґрунтя. Зокрема
iм´я Вольга бiльшiсть вчених спiввiдносить з iменами
киïвських князiв X ст. Олега i Ольги (ще й досi в народi, особливо
в Галичинi побутує подiбна трансформацiя цих iмен, типу
Вольґа, Волько та iн.).
Похiд билинного Вольги на Iндiйське царство дослiдники спiввiдносять iз
походом Вiщого Олега на Цареград у 907 роцi. У лiтописi зафiксовано, що
Олег, перепливши зi своïм вiйськом на кораблях Чорне море, поставив
цi кораблi на колеса i сушею пiд парусами пiдiйшов до стiн Цареграду i
подолав його. Тому незвичайнi, чудеснi подiï в билинi про взяття
Вольгою мiста є вiдображенням незвичайного, але дiйсного
iсторичного факту.
У билинах пiзнiшого перiоду з´являється все бiльше рис
княжоï доби, мiфологiчнi нашарування стосуються лише деяких
надприродних умiнь i здiбностей Вольги, який в дитинствi навчався у
волхвiв чарiвноï хитростi-мудростi, а тому легко може
перетворюватись у птаха чи звiра, виконувати непосильнi для iнших людей
завдання. Вiдгомiн племiнних вiрувань є i в наголошеннi з початку
всiх билин, що Вольга є чарiвним мисливцем, i в час його
народження всi звiрi, птахи, риби, вiдчуваючи його надприродну силу i
владу над ними, у страсi втiкали i ховалися вiд нього. Його друге
основне заняття збiр з дружиною данини не має в собi нiчого
казкового.
Цi билини доповнюються цiкавим мотивом, пов´язаним iз культом
землi: коли Вольга вирушає збирати данину з мiст, одержаних вiд
дядечка Володимира, по дорозi вiн зустрiчає оратая Микулу
Селяниновича. Архаïчнiсть сюжету пiдкреслюється епiчною
iдеалiзацiєю орача i його працi (у нього сошка кленова,
дорогоцiнна, iз красного золота, розкiшний одяг, а зовнiшнiсть кудри
качаются, что не скачен жемчуг рассипаются, у оратая глаза да ясна
сокола…, вiн може впоратись iз будь-якою найважчою працею). Селянин-
велетень хлiбороб Микула силою перевищує князя: вiн може пiдняти
камiнь чи чарiвну торбу, яких нiхто не може навiть зрушити з мiсця, бо
земля дає йому сили. Чарiвнi здатностi князя, пов´язанi з
його надприродним народженням, втрачають свою значущiсть у порiвняннi з
природною силою селянина. Тому князь залишає його намiсником в
мiстi для збирання данини з мужиков. Пiсля цього вiн здiйснює ряд
подвигiв i служить князевi як переможець. Згодом сюжети починають
набувати рис феодальноï доби: князь втрачає чарiвнi риси i
перетворюється у звичайного вассала.
Ще бiльше iсторичноï правди передано в билинах Киïвського
циклу. Першим за часом героєм є Добриня Никитич,
зв´язок якого з iсторичним прототипом не викликає сумнiвiв.
У лiтописах описано iсторичний факт, що Ольга (дружина князя Iгоря,
якого вбили древляни), помстившись древлянам за смерть чоловiка, вбила
ïхнього князя Мала, а його дочку Малушу забрала до себе ключницею.
Син Ольги Святослав закохався в Малушу, i в неï народився
позашлюбний син князя Володимир, який пiсля батька царював на
Киïвському престолi. Лiтопис згадує i про Добриню рiдного
брата Малушi, вiдповiдно дядька Володимира Великого. Добриня
родоначальник ряду поколiнь Новгородських князiв описаний в лiтописi як
храбр i наряден муж, сподвижник Володимира у вiйськових походах i зборi
данини, його радник у справах внутрiшньоï та зовнiшньоï
полiтики, ïï активний впроваджувач.
Оскiльки той перiод характеризується поширенням християнства на
Русi, в билинах про Добриню пригасає мiфологiчний елемент. На
вiдмiну вiд Вольги, сила якого була у мiстичному родовому зв´язку
зi Змiєм, Добриня (Добриня i Змiй) сам володiє богатирською
силою i вступає у двобiй зi змiєм (символом зла i
чаклунства). У кiнцi сюжету про змiєборство Добриня знищує
змiя, перемiгши його в битвi. Подiбна символiка протистояння
(богатирзмiй з перемогою героя) збережена у всiх билинах цього циклу.
Другий найпоширенiший сюжет про Добриню з билини Женитьба Володимирає вiдголоском достовiрних фактiв, описаних в Руському лiтописi.
Лiтописець пише, що Володимир направив посла, аби засватати полоцьку
княжну Рогнiду. Але вона вiддала перевагу киïвському князевi
Ярополку (брату Володимира по батьковi), вiдмовивши словами: Не хочю
роззути робичича (тобто сина рабинi Малушi), а Ярополка хочю. Це
стосувалося звичаю, згiдно з яким наречена перед першою шлюбною нiччю
роззувала нареченого. Вiдповiвши так, Рогнiда дала зрозумiти, що не
вийде замiж за Володимира через його низьке походження (син ключницi).
Молодий князь поскаржив ся своєму дядьковi Добринi. Той, ображений
за свого юного сюзерена i за себе (бо його сестру, в минулому княжну,
назвали рабинею), исполнился ярости. Вони разом зiбрали вiйська, пiшли
на Полоцьк, взяли його, вбили батькiв Рогнiди, i Володимир з нею
одружився. Пiсля цього ïï назвали Гориславою. Вона i стала в
майбутньому матiр´ю Ярослава Мудрого, що успадкував батькiвський
престол.
Подiя одруження Володимира, у якiй Добриня вiдiграв вирiшальну роль,
лягла в основу вiдомоï билини. Є й iншi сюжети про Добриню,
але вони менше поширенi.
Найвiдомiшим героєм киïвського циклу, який у 15 билинах
виступає центральним персонажем, а згодом зустрiчається
епiзодично, є Iлля Муромець. Його iм´я згадується i в
епосi iнших народiв. У нiмецькiй поемi про Ломбардського правителя
Ортнiта вiн називається Iлля Русин (Ilias von Ruizen). У
пiвнiчногерманськiй Тiдрек-сазi дiйовими особами є руський князь
Володимир i Ярл (тобто приближений) короля Грецiï Iлля. Це свiдчить
про популярнiсть богатиря Iллi не тiльки в межах Русi (православна
церква навiть назвала його святим i зображала Iллю на iконах), а й серед
iнших народiв. Цi нiмецькi джерела помагають зрозумiти походження
богатиря. Мiста Мурома тодi ще не було. Всi подiï, пов´язанi
з життям i дiяльнiстю Iллi, вiдбуваються у Чернiговi або у межах
Чернiгiвського князiвства. Виходячи з нiмецьких варiантiв його iменi
Murawlenin або Morowlin, а також украïнських та бiлоруських його
варiантiв як Муровець, Моровець, нiмецькi дослiдники давньоруського
епосу твердять, що батькiвщиною Iллi було мiсто Моровськ Чернiгiвського
князiвства, тому не дивно, що богатир Iлля звiльняє чи
охороняє Чернiгiв свою столицю. У другiй половинi 12 ст. мiсто
Моровськ було повнiстю спустошене, люди, втiкаючи вiд ворогiв, освоювали
Муром Рязанськi землi, куди i перенесли билини про Iллю, але це було
значно пiзнiше ïх виникнення, близько 11 ст., бо на рубежi 1112 ст.
Iлля вже був вiдомий у нiмецьких джерелах, а про Пiвнiчно-Схiдну Русь
(Ростово-Суздальське князiвство) ще навiть не було i згадки.
У билинах про Iллю Муромця чiтко простежується iдея християнства.
Вiн не був богатирем з дитинства (як його попередники, надiленi
чудесними надприродними якостями ще до народження). У билинi Iзцiлення
Iллi говориться, що вiн до 30 рокiв сиднем сидiв був паралiзований.
Визволення i сила до нього прийшли через калiк подорожнiх паломникiв по
святих мiсцях i монастирях, що володiють християнським даром чудесного
зцiлення. Цiкаво також, що першi дiяння Iллi пiсля видужання селянська
робота на землi, корчування лiсу для використання пiд посiв. Так
випробовується його богатирська сила, i тiльки тодi вiн готовий до
поєдинку з ворогом. У першiй билинi про його вiйськовi подвиги
Iлля i Соловей-розбiйник Iлля отримує вiд батькiв наказ творити
тiльки добро i сам вибирає, чому присвятити своє життя:
Заломитися за князя Володимира, Послужити йому вiрою-правдою, Постояти
за вiру християнськую.
Дорогою в Киïв вiн звiльняє свою рiдну столицю Чернiгiв вiд
ординськоï навали.
Найбiльша сила i вiдданiсть Iллi своïй справi проявляється в
билинi Iлля у вигнаннi i Iдолище, де говориться, що киïвськi бояри
зненавидiли Iллю за його силу i вигнали його в чисте поле. Але невдовзi
киïвський князь Володимир попав у залежнiсть вiд татарського
Iдолища поганого. У цьому образi загарбника втiлилися два вороги
руськоï землi язичництво (Iдолище iдол символ староï культури,
погане вiд paganus поганський, тобто язичницький), яке одночасно
набуває рис чужоземного загарбника татарського вiйська. Iлля веде
з ним двобiй i рятує Киïвську землю вiд спустошення. Правда,
є ще одна цiкава версiя цiєï билини, за якою Iдолище
захоплює не Киïв , а Цареград, в якому править Константин
Боголюбович. Погани-татари нищать i глумляться над християнськими
релiквiями, в Божих церквах роблять конюшнi i т. п. Iлля, дiзнавшись про
це вiд паломникiв, вирушає у Вiзантiю i звiльняє Цареград
вiд Iдолища-татарина. Очевидно, звiдси вiн i стає вiдомим у
нiмецьких рукописних документах як прибiчник грецького короля. Це
виглядає досить вiрогiдно у зв´язку iз розумiнням
багатовiковоï iсторiï взаємин Києва та
Вiзантiï.
У таких билинах, як наприклад, Iлля i Калин-цар ворогом вже є не
чудовисько, а звичайний чужинський цар iз незчисленним вiйськом. Тут
Iлля виступає не як одинокий захисник, а мудрий органiзатор
оборони Києва. У цiй билинi теж знайшли вiдображення реальнi
iсторичнi подiï татарськоï навали на Киïвську Русь,
зафiксованi в лiтописi. Можна наводити ще багато прикладiв подiбних
паралелей.
Це стосується також i билин про Альошу Поповича вiдомого з
лiтопису ростовського богатиря, iм´я якого з огляду на пiзнiший
час йо-о життя (I чверть 13 ст.) широко побутує не лише в билинах,
а й думах Дума про Олексiя Поповича) та iсторичних пiснях того перiоду.
Аналогiчно до зв´язку билин Киïвського циклу з Киïвським
лiтописом, виявляються паралелi билин Галицько-Волинського циклу з Галицько-
Волинським лiтописом. Так, у билинах про викрадення литовськими
королевичами дружини князя Романа вiдображенi литовськi напади на
князiвство Романа Галицького у 14 ст. Билинне iм´я королевичiв
Витвики спiввiдноситься з вiдомим в iсторiï iм´ям Витовта.
У Билинi про Дунай йдеться про одного з найвизначнiших людей Волинського
князiвства за Володимира Васильковича в 1280-х роках. За лiтописом, у
1282 р. Дунай iде в числi воєвод на чолi вiйська, яке Володимир
Василькович посилає польському князевi Конрадовi на допомогу в
його боротьбi з братом Земовiтом. Кiлька рокiв пiзнiше, коли Конрад мав
посiсти Кракiвський престол, вiн попросив Володимира, щоб той пiдтримав
його, i щоб з ним приïхав Дунай аби була йому честь у полякiв.
Тому, як бачимо, в билинi описано реальнi факти про життя
iсторичноï особи, яка була популярною не лише у своєму
князiвствi, а i в Польщi.
Однак билини i цього циклу не позбавленi мiфiчних елементiв. Зокрема,
князь Роман (подiбно Вольговi) може перетворюватись на пташку чи звiра,
щоб проникнути у ворожий табiр; з рiки кровi убитого Дуная
починається нова рiчка, яку називають його iменем. Останнiй сюжет
найбiльш розроблений в цьому циклi. На бенкетi у Володимира Дунай
напiдпитку став вихвалятись, що вiн найкращий стрiлець. Цього не
стерпiла його жiнка польська королiвна На-стасiя (теж iсторична особа),
яка стрiляла краще вiд нього, i докорила йому, що вiн даремно хвалиться.
Вони влаштували змагання: треба було вистрiлити так, щоб стрiла пройшла
по вiстрю ножа i попала в перстень, що стоïть на головi iншого.
Дунаева жiнка тричi влучила. Коли прийшла черга стрiляти Дунаєвi,
i вiн ставив ïй на голову перстень, вона, знаючи, що вiн
ïï застрелить, просить, щоб вiн покарав ïï, як хоче,
та не стрiляв, бо вона вагiтна:
У мене в черевi дитина,
На кожнiй волосиночцi
Нами спiльно з тобою посiяна:
По округлiй перлиночцi,
По локоть ручки в золотi,
Позад його свiтлий мiсяць,
По колiна нiжки в срiблi,
З очей його блищить красне сонце…
По косочках ïï густi звiзди, Вона просить, щоб вiн вiдклав
пострiл i дав ïй можливiсть народити дитину. Але Дунай не
слухає, його серце розгорiлось. Вистрiлив перший раз стрiла не
долетiла, другий раз перелетiла, третiй раз влучив ïй прямо в
серце. Вона зразу ж померла, а вiн розрiзав ïй утробу i побачив там
таку дитину, як вона казала. З розпачу i жалю вiн кинувся на свiй спис
зi словами, що де впала лебiдь бiла, нехай там впаде i ясен сокiл, щоб з
них потекла одна рiка кровi. Сюжет увiнчує давнiй мотив
топонiмiчноï легенди про походження рiчок з кровi героïв: з
мiсця загибелi подружжя витiкають рiчки Дунай та Настасiя-рiка.
Подiбний мотив зустрiчаємо в билинi цього циклу Про Тихого Дона
Iвановича та Нiпру.
Переплетення iсторичного i мiфологiчного знаходимо i в iнших билинах
цього циклу (про Дуку, Чурила, Михайла Потiки). Порiвняно з
киïвськими галицько-волинськi билини образнiшi, вiдрiзняються
детальними художнiми описами з витонченою народною поетичною символiкою,
ïх поетика переважає над доволi схематичними оповiдями
киïвського циклу.
Билини Новгородського циклу значно вiдрiзняються вiд попереднiх
художньообразним ладом. Вони створенi пiзнiше i вiдтворюють торгово-
купецьке (а не княже) буйно-розгульне середовище Новгорода.
Героï киïвського циклу богатирi, кiннi або пiшi воïни,
якi майже не знають водних шляхiв. Новгородський цикл повнiстю
спiввiдноситься з водною стихiєю (богатирi пересуваються тiльки
водними шляхами, битви усi на водi, єдине сухопутне побоïще
цього циклу вiдбувається на мостi через рiку Волхов (Волга). Це
пояснюється тим, що Новгород, другий пiсля Києва полiтичний
i економiчний центр, розмiщався на перетинi всiх водних шляхiв з пiвночi
на пiвдень i з заходу на схiд, якими велися i торгiвля, i освоєння
нових земель. Тому поклонiння воднiй стихiï перед володарями води,
вiд яких залежало життя, благополуччя у торгiвлi i промислах, у
новгородцiв зберiгалося значно довше, нiж на iнших територiях.
Найбiльша водна стихiя з ïï пiдводним царством, населеним
рiзноманiтними iстотами, представлена у групi билин про Садка. Цей
герой, на вiдмiну вiд iнших центральних персонажiв билин, не воïн,
а гусляр. Його гра має магiчну силу впливати на природу
(розколихувати озеро чи море). Але бiдного гусляра Садка не люблять
новгородськi купцi, якi не можуть зрозумiти сили мистецтва i проганяють
його вiд себе. Садко, граючи на узбережжi, заворожує нiжною грою
морського царя, який i допомагає Садку стати надзвичайно багатим i
зрiвнятись iз новгородськими купцями. Цей цар Iльмень-озера є
уособленням водноï сили, яка допомагає Садку розбагатiти.
Ще один сюжет про Садка розповiдає про його боротьбу з iншим
морським (глибинним) царем, який є не покровителем (як в першому
сюжетi), а його ворогом. Вiн примушує Садка грати для себе i хоче
навiки залишити його в морськiй пучинi, щоб той розвеселяв його. Але
мистецтво Садка у владi злоï сили стає згубним, бо цар,
танцюючи пiд його гру, топить морськi кораблi, багато людей гине. З
цiєï ситуацiï Садка рятує Микола Можайський
християнський святий Микола Чудотворець. Вiн радить, як звiльнитись вiд
морського полону. Повернувшись додому, Садко будує соборну церкву
для Миколи Можайського. Садко-музикант перетворюється на Сад-а-
будiвничого, але його суть залишається тою ж: творити красу для
юдей, служити мистецтву. Торгiвля i багатство для нього лише засiб
життя, а не цiль, як у iнших купцiв.
В iсторичних джерелах пiд 1167 р. повiдомляється Сотко Соинич
побудував у Новгородi церкву Бориса i Глiба. Вважають, що аме вiн став
прототипом билинного героя.
Зовсiм iншого плану є другий герой цього циклу Василь Буслаев.
Якщо Садко творець-зодчий, то Буслаєв уособлення руйнiвноï
сили. В дитинствi вiн калiчив своïх однолiткiв:
Которова возьмет он за руку
То из гузна ногу выломит;
Из плеча тому руку выдернет;
Которова хватит поперек хребта
Которого заденет за ногу
Тот кричит, ревет, окарачь ползет.
Буслаєв не воïн, вiн не здiйснює жодного подвигу,
навiть не вмiє користуватися зброєю. Набираючи свою дружину,
вiн випробовує воïнiв не вмiнням володiти зброєю, а
здатнiстю зносити удари червленим вязом i пити зелено вино.
Буслаєв i його дружина бьются-дерутся з новгородцями кулаками i
дубинами. Цi бiйки, постiйнi суперечки i сварки Василя Буслаєва i
є темою усiх билин про цього героя, який став справжнiм
вiдображенням росiйськоï ментальностi. Оскiльки нiкому не вдалося
знайти його iсторичного прототипу, вiн, за словами М. Горького, є
самое значительное художественное обобщение русского фольклора.
Билини казково-новелiстичного циклу не мають пiд собою чiткоï
iсторичноï основи, написанi переважно на казковi, часто соцiально-
побутовi сюжети. Найвiдомiша серед них Глiб Володiєвич про
Новгородського князя, торговi кораблi якого негодою занесло пiд Корсунь,
у якому правила Маринка Колдаïвна. Вона ïх заарештувала i
вимагала викупу, але Глiб пiшов на Корсунь з дружиною. Не пустивши його
в мiсто, Маринка загадує йому три загадки, вiдгадавши якi, Глiб
отримує своï кораблi. Тодi Маринка пропонує з нею
одружитись, пiдносячи чарку вина, яке виявляється отрутою (кiнь
зрушився, вино пролилось йому на гриву грива загорiлась; князь злякався,
кинув чарку земля загорiлась вiд того вина). Побачивши це, Глiб
вбиває Маринку i захоплює мiсто своïм вiйськом. Як
бачимо, сюжет справдi-таки казковий. Подiбного характеру й iншi сюжети
цього циклу. У них розповiдається про одруження богатирiв,
побутовi суперечки (вiдбиття епохи княжих мiжусобиць), якi передано з
численними казковими елементами, рисами язичницьких вiрувань,
протистояння злих i добрих сил, залишками давнiх культiв поклонiння
небесним свiтилам, переспiвами старовинних казок.
