Особливостi авторськоï присутностi у фабульному просторi художньоï бiографiï

Розглядаються наративнi особливостi сучасноï художньо-
бiографiчноï прози, дослiджуються особливостi авторськоï
присутностi у фабульному просторi художньо-бiографiчного тексту,
здiйснюється аналiз художньо-бiографiчних творiв Маргерiт Дюрас Л.
Адлер та Iду за Сковородою В. Стадниченка.
Художньо-бiографiчна проза вiдома ще з часiв античностi, проте не
втрачає своєï актуальностi й на порозi ХХI ст. З кожним
роком зявляється все бiльше яскравих зразкiв цього виду
документалiстики. Усе частiше автори починають вiдходити вiд
загальноприйнятих норм i канонiв побудови художньо-бiографiчного твору
та звертати свою увагу на неканонiчнi, часом провокацiйнi потрактування
образiв видатних постатей минулого. Поява рiзнопланових художнiх
життєписiв, своєю чергою, не може не привертати увагу
дослiдникiв цього виду документалiстики, серед яких варто назвати iмена
I. Ходоркiв-ського, Д. Жукова, О. Галича та iн. Як наслiдок йде активне
вивчення рiзних аспектiв художньо-бiографiчноï прози, зокрема
дослiджується ïï специфiка, аналiзується творча
спадщина видатних украïнських та зарубiжних бiографiв i т. п. Проте
сучаснi лiтературознавцi та критики не встигають всебiчно вивчати художньо-
бiографiчнi твори , що зявляються останнiм часом. Досi поза увагою
науковцiв залишаються певнi аспекти дослiдження художньо-
бiографiчноï прози, зокрема розгляд характеру взаємодiï
автора й читача на текстовому рiвнi, взаємозвязок автора й
оповiдача та iн. Метою цiєï статтi є аналiз авторського
вторгнення до фабульного простору художнього життєпису.
Основний текст художньоï бiографiï зазвичай будується за
усталеною схемою. Водночас кожний iз типiв художньо-бiографiчного письма
має своï наративнi та структурнi особливостi. Здебiльшого
оповiдь доручається всезнаючому наратору з необмеженою
перспективою бачення у формi третьоï особи однини, що не
протиставляється авторовi твору та виступає основною
оповiдною iнстанцiєю. Автор i читач на текстовому рiвнi можуть
бути вираженi не лише iмплiцитно, а й експлiцитно. Автор може бути
дистанцiйованим та не впливати безпосередньо на читацьке сприйняття
твору. Однак бiльш типовим є пряме авторське втручання в хiд
бiографiчноï оповiдi.
Одним iз рiзновидiв художньоï бiографiки є життєписи,
автори яких безпосередньо зявляються в текстовiй площинi як дiйовi
особи, що подорожують слiдами головного героя з метою пошуку нових або
малодослiджених фактiв бiографiï героя (прикладом можуть слугувати
твори Л. Адлер Маргерiт Дюрас [5], В. Стадниченка Iду за Сковородою:
сповiдь у любовi до вчителя [3] та iн.). У згаданих життєписах
автор не обмежується роллю стороннього спостерiгача й
виступає активним субєктом дiï. Щоб вiднайти новi факти
життя головного героя, вiн вирушає до мiсць, якi прямо чи
опосередковано з ним повязанi. Вiн зустрiчається з людьми, якi або
особисто знали головного героя, або добре обiзнанi з його
життєписом завдяки власнiй пошуковiй дiяльностi. Тож кордони
власне бiографiчного тексту розширюються за рахунок опису
авторськоï подорожi слiдами героя та його особистих зустрiчей зi
знавцями життєпису видатноï
Особистостi. Водночас, як правило, iснує певна часова дистанцiя в
кiлька десяткiв чи навiть сотень рокiв мiж часом бiографiчноï
експедицiï та часом реального iснування героя. А отже, поряд iз
пошуком слiдiв героя, якi могли би пролити свiтло на певнi факти його
бiографiï, зiставляється полiтична, культурна, iнтелектуальна
атмосфера сучасноï мiсцевостi з тим, що було в часи iснування
героя. Так, авторка твору Л. Адлер Маргерiт Дюрас [5], щоб якнайточнiше
описати першi вiсiмнадцять рокiв життя героïнi, вирушає до
Пiвденного Вєтнаму, де пройшло дитинство Дюрас. Вона
вiдшукує друзiв ïï дитинства, учнiв матерi (що була
директором лiцею), сусiдiв, якi й досi мешкають у Садецi, розпитує
ïх про родину Доннадьє (справжнє прiзвище Дюрас);
намагається реконструювати тогочасне життя родини, психологiчну
атмосферу, що панувала в сiмï; працює в мiсцевих бiблiотеках,
щоб краще зрозумiти особливостi тогочасного полiтичного й
соцiокультурного життя французiв у колонiальних мiстах, аналiзує
характер взаємостосункiв колонiзаторiв з мiсцевим населенням,
зiставляє здобуту iнформацiю про Вєтнам початку минулого
столiття з тим, що особисто побачила пiд час бiографiчноï
експедицiï наприкiнцi столiття. Здобутi пiд час подорожi вiдомостi
й особистi враження вiд почутого та побаченого вона органiчно
вплiтає в текстову канву сюжетно-подiєвоï художньо-
бiографiчноï оповiдi, в якiй центральне мiсце посiдає головна
героïня життєпису. Авторка у цей час перебуває на
периферiï сюжету й зявляється в текстовiй площинi перших двох
роздiлiв лише для того, щоб описати свою подорож i надати новi
вiдомостi, отриманi вiд авторитетних свiдкiв: Багато чого не
змiнилося: алеï дерев такi високi, що не видно неба…,
розкiшнi колонiальнi вiлли, запах мигдальних дерев, коли вечорiє,
радiснi крики дiтей торговцiв супом [5, 25] (тут i далi переклад
наш. Т. Ч.), У Садецi, старий месьє… Донг, менi розповiв,
що так, Маргерiт, вiн ïï добре памятає. Вiн був молодший
за неï на чотири роки, був ïх сусiдом i щовечора в них
вечеряв. <…> ïï мати нiколи не ходила на ринок та
нiколи не готувала. Мила? Скорiше поважна. Ïï боялися всi
дiвчата в школi [5, 81], Денiза Оге, на рiк молодша вiд Маргерiт,
сьогоднi жива, весела дама… дуже добре памятає приïзд
мадемуазель Доннадьє до лiцею Шасселу-Лоба в 1929 роцi. Струнка
мила дiвчинка з довгим волоссям, яке вона заплiтала в коси. Ввiчлива,
комунiкабельна, дуже сильна в
Математицi. Настiльки сильна, що допомагала хлопцям у лiцеï.
<…>. Кокетлива. Так [5, 110111],
Китаєць iснував. Я бачила його могилу, Його будинок.
Iсторiя з Китайцем iснувала. Це менi сказав його небiж, якого я
зустрiла в пагодi, заснованiй його дiдом у Садецi. Вiн запросив мене
до себе в передмiстя Садеку, де вiн тримав маленький ресторанчик, i
розповiв менi iсторiю Маргерiт та його дядi. <…>. Вiн
провiв мене до колишнього маєтку батька коханця [5, 116],
Я прогляНула старi фотокартки родинного альбому, листи
коханця [5, 119]. Надалi експлiцитна поява автора в текстовiй
площинi стає епiзодичною. Час од часу вiн зявляється в
текстi, щоб увести новi бiографiчнi факти, отриманi пiд час приватних
бесiд як iз самою героïнею художнього життєпису (з якою
авторка познайомилася напередоднi написання книги), так i з людьми,
що оточували ïï протягом життя (як-от син, колишнi
чоловiки, коханцi, близькi друзi, колеги тощо): Маргерiт говорила,
що вона… [5, 50], Коли я запитала в 1996 роцi в Дiонiса
Масколо, як вiн пояснював собi ставлення до Маргерiт та яким був його
душевний стан протягом 19421943 рокiв, вiн вiдповiв… [5,
239], Дiонiс вiднайшов менi в старих картонних коробках з-пiд
взуття, пiд книжною шафою листи, що Маргерiт адресувала йому в цей
перiод [5, 263]. Отже, на текстовому рiвнi автор
обмежується роллю авторитетного дослiдника життєпису
головного героя, що крок за кроком насичує бiографiю новими,
ранiше не вiдомими фактами, отриманими вiд свiдкiв, i не
впливає на читацьке сприйняття твору. Читач при цьому
здебiльшого виражений iмплiцитно та виконує роль стороннього
спостерiгача, який може цiлковито довiряти авторовi.
В. Стадниченко [3] пiшов ще далi. Життєпис його героя вже був
предметом дослiдження багатьох художнiх бiографiв (як-от Григорiй
Сковорода: Бiографiчно-лiричний роман з перемiнного, болiсного та
веселого життя украïнського мандрiвного фiлософа В. Полiщука (К.,
1929), Григорiй Сковорода: Художнiй життєпис I. Пiльгука (К.,
1971), Григорiй Сковорода: Бiографiчна повiсть I. Драча (К., 1984) та
iн.), оскiльки, як влучно вiдзначив французький лiтературознавець Ж.
Неф, бiографiï властиве скорiше повертатися до одних i тих самих
iмен [1, 277]. Однак, незважаючи на це, у життєписi Сковороди
неминуче наявнi бiографiчнi лакуни. I як наслiдок серед багатьох iнших
завдань автор прагне також розiбратися iз сучасним станом вивчення жит-
Тєпису мандрiвного фiлософа. У цьому йому допомагають не лише
численнi документальнi джерела, полишенi iншими науковцями, а й особиста
подорож сковородинськими шляхами, що знайшла своє вiдображення на
сторiнках художнього життєпису Сковороди. Твiр складається з
трьох смислових частин, якi змiнюють, доповнюють i розширюють одна одну.
Перша частина мiстить художню бiографiю мандрiвного фiлософа та крок за
кроком у хронологiчнiй послiдовностi вiдтворює життя й дiяльнiсть
Сковороди протягом 17221794 рр., тобто охоплює час його реального
бiологiчного iснування. У цьому випадку центральним персонажем є
Григорiй Савич Сковорода , життєдiяльнiсть якого вiдображено на
тлi сучасноï йому епохи з дотриманням усiх соцiокультурних
особливостей XVIII ст. Оповiдь веде гетеродiєге-тичний нейтральний
наратор iз необмеженою перспективою бачення, тотожний титульному
авторовi й протиставлений головному героєвi оповiдi. Вiн
максимально дистанцiйований вiд романного свiту та не входить до
фабульного простору твору. Його завдання надати необхiднi бiографiчнi
вiдомостi iмплiцитному читачевi, не впливаючи на його iнтерпретацiю
життєпису видатноï особистостi.
Друга смислова частина твору описує подорож автора сковоро-
динськими шляхами вiд Чорнух до Пан-Iванiвки через Киïв , Санкт-
Петербург, Пряшiв, Токай, Будапешт, Братиславу, Вiдень, Болонью,
Флоренцiю, Переяслав i Харкiв . Читачевi надається iнформацiя про
стан музеïв чи садиб-заповiдникiв Украïни, про дiяльнiсть
украïнськоï громади в Санкт-Петербурзi, про дiяльнiсть
патрiарха й лицаря словацькоï украïнiстики [3, 82] Миколи
Неврлого. Автор докладно переповiдає про своï зустрiчi з
украïнськими та iноземними сковоро-динцями, тим самим значно
розширюючи обрiï художньоï бiографiï Григорiя Сковороди й
збагачуючи загальну ерудованiсть читачiв. При цьому хронологiчнi межi
частини охоплюють не лише час реальноï подорожi автора наприкiнцi
ХХ ст., а й перiод безсмертя головного героя життєпису. Оповiдь
веде автодiєгетичний наратор з обмеженою перспективою бачення,
тотожний авторовi та протиставлений головному героєвi
художньоï бiографiï. У цьому разi автор виражений експлiцитно
i є головною дiйовою особою згаданоï смисловоï частини.
Вiн не приховує своєï присутностi в текстi та
безпосередньо змальовує власнi дiï, спогади й враження (як-
от: Останнього разу я
Прийшов до Григорiя Сковороди разом iз киïвським професором
Вiленом Горським. Сфотографував ïх обох поруч, поглядом на
академiю, на Мазепин корпус [3, 25], Я приходив сюди молодим
журналiстом, на засiдання Республiканського ювiлейного комiтету по
пiдготовцi i вiдзначенню 250-рiччя вiд дня народження Григорiя
Сковороди [3, 37], Не встиг я запитати, якi тези обговорювали
й обстоювали диспутанти, як… [3, 41], Я сфотографував
писемний бiк каменя i надiслав знiмок до каврайськоï школи
[3, 119]). Автор зрiдка подорожує сам, зазвичай поруч з ним
постiйно перебувають спiвбесiдники, що допомагають йому якнайточнiше
реконструювати той чи iнший перiод життєдiяльностi героя. Автор
докладно зупиняється на кожнiй постатi й ознайомлює
читачiв не лише з творчими бiографiями сковородинцiв (як-от: Олеся
Iвах закiнчила десятирiчку в селi Грунь, на батькiвщинi Остапа Вишнi,
далi iсторичний факультет Харкiвського унiверситету, потому
вчителювала в школi, аж поки не зрозумiла, що ïï рiдний
дiм, ïï, за Сковородою, спорiднена праця в iсторичному
музеï. На роки занурилася в музейнi фонди, перебрала оком кожний
документ, руками кожен експонат. Вiдтак записи у трудовiй книжцi:
вчений секретар, завiдуюча вiддiлом охорони памятникiв, i ось уже
чотири роки Олеся Дмитрiвна заступник директора з науковоï
роботи [3, 129130]), а й описує внесок кожного до
заповнення бiографiчних лакун у життєписi головного героя (як
наприклад: Впродовж пятнадцяти рокiв Микола Бородiй проводив усi
своï вiдпустки в архiвах Росiï i ще бiльше часу в
киïвських сховищах старих документiв. <…> В кiнцi
шляху його чекав успiх: вiднайдено 10 нових документiв, де чiтко
виписано прiзвище Григорiя Сковороди, не кажучи вже про десятки
архiвних справ, де фiгурують друзi й знайомi фiлософа [3, 46]).
Згаданi постатi подорожують разом з автором протягом певного етапу
дослiдження бiографiï Сковороди (зокрема: Ми з Вiленом
Сергiйовичем [Горським] у подячнiй задумi постояли бiля памятни-ка у
весняному скверику, а затим пiшли разом шукати в академiï
студента Григорiя Сковороду iз полтавського мiстечка Чорнух [3,
26]), розповiдають про своï вiдкриття (як-от: I ось тепер ми
розглядаємо щоденник Крмана, вивершує розповiдь Микола
Неврлий, як енцикло педiю украïнського життя першоï
половини XVIII столiття [3, 87]). Тому життєпис головного
героя насичується новими, ранiше не
Вiдомими фактами чи особистими враженнями авторитетних знавцiв
життєвого й творчого шляху мандрiвного фiлософа. Водночас на
допомогу авторовi приходять чужi тексти, якi стають невiдємним
складником основного авторського тексту. Як правило, будь-який бiограф,
створюючи художнiй життєпис видатноï особистостi, завжди
спирається на вже наявну суму знань про неï. Через це в канвi
художньоï бiографiï легко знайти вiдгомiн текстiв iнших
авторiв, без яких цей напрям бiографiки втратить свою привабливiсть i
значну частину читачiв, якi вже звикли до того, що, творчо осмислюючи
життя й дiяльнiсть певноï видатноï особистостi, автор
пiдсумовує вже набуту iншими бiографами iнформацiю та
збагачує ïï власними спостереженнями чи новими, ранiше
не вiдомими фактами. Перед читачем постають i крилатi влучнi вирази
головного героя художнього життєпису, й уламки текстiв попереднiх
бiографiв, i численнi спогади сучасникiв (у тому числi епiстолярнi чи
мемуарнi), свiдчення документальних джерел (критичнi працi, вiдомостi iз
сучасноï героєвi преси). I, як наслiдок, читач отримує
тiсне переплетення власне авторського тексту та численних цитат. Автор
виходить з того, що будь-який текст є реакцiєю на попереднi
тексти [2, 207], смiливо грає уривками з текстiв iнших бiографiв,
стикає ïх мiж собою, i саме в цiй мозаïцi цитацiй [4,
293] постає цiлiсна картина життєпису головного героя.
Згаданий текст складається з уривкiв текстiв iнших авторiв, якi
взаємодоповнюють та взаємозбагачують один одного, створюючи
неповторну яскраву палiтру думок, вражень i почувань. Водночас,
взаємодiючи, своï та чужi уривки досить вiльно почувають себе
в текстовiй площинi твору. Завдяки цитуванню майстри художньо-
бiографiчноï оповiдi мають можливiсть переконати читачiв в
iстинностi оповiдi, надати нову цiкаву iнформацiю, залучити до гри в
межах тексту. А отже, пряме чи опосередковане цитування iнших текстiв
стає досить характерним явищем. Тому до текстiв художньо-
бiографiчноï прози повною мiрою можна застосувати фразу Ролана
Барта стосовно того, що кожний текст є новою тканиною, зiтканою зi
старих цитат [4, 293]. У згаданiй уже документальнiй повiстi-подорожi
украïнського письменника Володимира Стадниченка Iду за Сковородою
[3] навiть недосвiдчений читач помiтить переплетення свого та чужого
текстiв. Це, зокрема, поетичнi вступи до кожного роздiлу
життєпису, в яких читач може ознайомитися з доробком
Украïнських майстрiв поетичного слова. Перед читачем постає
цiла низка поезiй, що прямо чи опосередковано стосуються
непересiчноï постатi Григорiя Сковороди. Йдеться про твори Тараса
Шевченка (А. О. Козачковському), Павла Тичини (Уранцi…), Лiни
Костенко (Ой нi, ще рано думати про все…), Миколи Вiнграновського
(Iндустрiальний сонет), Максима Рильського (Слово про рiдну матiр),
Iвана Свiтличного (Вiн носить все своє з собою…), Володимира
Забаштанського (Сковорода) та Григорiя Пiдпалого (Григорiй Сковорода). I
кожна зi згаданих поезiй у сконцентрованому виглядi мiстить чуже бачення
образу, що багато в чому схоже iз власне авторською позицiєю.
Серед неприхованих цитат тексту є також уривки з першоï
бiографiï Сковороди, написанiй його близьким другом М.
Ковалинським, уривки з творiв В. Ключевського, О. Духновича, Л.
Махновця, М. Неврлого та iн., тексти канцелярських документiв XVIII ст.
та т. iн. Водночас авторський текст несе основне смислове навантаження
(життєпис видатноï особистостi та опис подорожi), а згаданi
цитати, фрагменти чужих текстiв, допомiжне (акцентування певноï
деталi, яку недосвiдчений читач може й не помiтити). Час од часу автор
прямо звертається до читачiв (як-от: Ми з читачем Ще
пройдемо зарубiжними маршрутами Сковороди, а зараз перенесемося в осiннi
днi 1750 року, коли Григорiй з винною валкою повертався з Токаю до
Києва, до рiдноï академiï [3, 38],
Побажаємо великому будiвничому музейних храмiв, несхитному
сковородинцю Михайлу Сiкорському успiхiв у всiх його планах i дiлах
[3, 106]) з метою пiдтримання наративного контакту та залучення його до
бiографiчноï оповiдi. У цьому випадку вiн ставить експлiцитного
читача на один смисловий рiвень iз собою та наратором i перетворює
його на спiвучасника дослiдження.
Третьою смисловою частиною стає роздiл Слово про Сковороду, що
зручно розмiстився в нижнiй площинi тексту, в мiсцi бiльш придатному для
рiзноманiтних примiток автора, перекладача чи видавця. Згадана частина
складається з децентрованих фрагментiв чужих текстiв як численних
знавцiв Григорiя Сковороди (особисто чи через текстове посередництво),
що залишили документальнi спогади щодо цiєï непересiчноï
особистостi, авторiв гравюр, портретiв, фотографiй, так i самого
Сковороди (йдеться про його емблемнi малюнки, нотнi записи, автографи на
перших сторiнках творiв). XVIII ст.
(життя й дiяльнiсть мандрiвного фiлософа та час написання перших
спогадiв про нього) переплетене з ХIХ (осмислення феномена Сковороди
Гессом де Кальве, Iзмаïлом Срезневським, Олександром Хиждеу,
Миколою Костомаровим, Григорiєм Данилевським, Михайлом
Драгомановим тощо) i ХХ ст. (слово про Сковороду Дмитра Багалiя,
Володимира Бонч-Бруєвича, Дмитра Чижевського, Павла Тичини, Iвана
Дзюби, Михайла Грушевського, Євгена Маланюка, Павла Загребельного
та iн.). Кожний новий текст, уведений до загальноï канви
авторськоï оповiдi, має своє призначення розширити
обрiï читацького горизонту очiкування, внести новi нюанси чи,
навпаки, пiдтвердити здобутi ранiше (в тому числi й з iнших текстiв)
вiдомостi щодо особи, зображеноï в художньо-бiографiчному творi.
При цьому єдиним засобом склеювання мозаïки цитацiй [4, 293]
в органiчно зiбране цiле є хронологiчний порядок розташування
цитат (вiд спогадiв Михайла Ковалинського, першого бiографа Григорiя
Сковороди, до промови Папи Римського Iвана Павла II, виголошеноï в
киïвському Марiïнському палацi 23 червня 2001 р.). Водночас
жоден iз документiв не виходить за межi заданого часопростору (так,
портрети ректорiв Києво-Могилянськоï академiï вмiщено
пiд основним текстом роздiлу Киïв , академiя на Подолi: Вiчний
студент iз Могилянки; фотографiï Братиславського граду та
Трнавського унiверситету пiд роздiлом Європа…: Мандрiвник за
знаннями) i вiдображає настроï своєï епохи. Це
допомагає читачевi поглянути на постать Сковороди з рiзних кутiв
зору, дає можливiсть зiставити й порiвняти те, як змiнювалося
ставлення до нього протягом столiть, порiвняти критерiï оцiнювання,
i вже на основi широкого панорамного огляду зробити власнi умовиводи. I
важко було б уявити текст художньоï бiографiï без цих яскравих
клаптикiв, якi, з одного боку, пiдтверджують iстиннiсть оповiдi, а з
iншого роблять оповiдь жвавiшою та цiкавiшою.
Таким чином, згаданi смисловi частини органiчно взаємодiють у
текстовiй площинi, взаємодоповнюють i взаємозбагачують одна
одну, створюючи неповторну яскраву палiтру думок, вражень та почуттiв.
При цьому автор i читач можуть бути вираженi як iмплiцитно (зокрема в
першiй та третiй частинах), так i експлiцитно (у другiй частинi) як
головна дiйова особа, що подорожує вслiд за головним героєм
бiографiчноï оповiдi.
Отже, цей наративний тип характеризується тим, що автори згаданих
життєписiв безпосередньо зявляються в текстовiй площинi як дiйовi
особи, що подорожує слiдами головного героя життєпису з
метою пошуку нових або малодослiджених фактiв бiографiï героя.
Читачевi в цей час пропонується або роль стороннього спостерiгача
(як у життєписi Дюрас), який має цiлковито довiритися
авторитетному авторовi, або роль спiвучасника бiографiчного дослiдження
(як у художнiй бiографiï Сковороди), що разом з автором та iншими
знавцями життєпису головного героя подорожує сторiнками
оповiдi. На нашу думку, подальшi розробки згаданоï тематики
видаються перспективними, оскiльки допоможуть краще осягнути специфiчнi
особливостi згаданого виду документалiстики.
Тетяна Черкашина Лiтература
1. Биографии и контрбиографии // Иностр. лит. 2000. 4. С. 274279.
2. Современное зарубежное литературоведение. Страны Зап. Европы и США.
Концепции, школы, термины: Энцикл. справ. / Под ред. И. П. Ильина и
Е. А. Цургановой. М.: Интрада ИНИОН, 1999. 319 с.
3. Стадниченко В. Iду за Сковородою: Сповiдь у любовi до вчителя. К.:
Криниця, 2002. 176 с.
4. Хализев В. Е. Теория литературы. М.: Высш. шк., 2002. 437 с.
5. Adler L. Marguerite Duras. Paris: Gallimard, 1998. 960 p.