Апокрифiчнi та бiблiйнi коляди
Апокрифiчнi та бiблiйнi коляди (подекуди ïх називали христо-санки)теж пов´язанi з iсторичним минулим давньоукраïнських земель,
зокрема iз приходом на цi територiï та прийняттям християнства.
Будучи творами язичницькими, колядки дуже повiльно засвоювали бiблiйно-
християнськi елементи, якi упродовж довгого часу вкраплювались у давнi
тексти. Згодом назви язичницьких божеств та iнших реалiй стали
пiдмiнятись християнськими. Наприклад, рефрен Ой Даждьбоже видозмiнився
у Ой, дай, Боже або Дай же, Боже; а Славен ти є, славен єси,
славнее сонечко на небеси став виконуватися як Славен ти є, славен
єси, славен Господь-Бог на небеси. Пiд впливом таких нашарувань
коляди, як й iншi жанри перiоду двовiр´я, стали вiддзеркаленням
тогочасного язичницько-християнського свiтогляду. У них елементи
анiмiзму поєднались iз християнськими:
Перший гостонько ясне сонечко,
Ясне сонечко сам Господь-Христос!
Другий гостонько ясна зiрниця,
Ясна зiрниця Пресвята Дiва!
Третiй гостонько ясний красен мiсячик.
Ясний красен мiсячик то святий Петро-Павло…
Iз утвердженням християнства церква, борючись проти iдолопоклонства,
намагалась викорiнити язичницькi свята календарноï обрядовостi,
тому християни вирiшили на противагу язичницьким оргiям святкувати
християнськi урочистостi у тi самi днi. Зимовий цикл став величанням
народження Iсуса Христа. Тому з часом коляди поповнилися апокрифiчними
мотивами про Христа, Дiву Марiю, Петра та Павла. Оскiльки досить довгий
час пiсля прийняття християнства на наших землях Бiблiя була
малодоступна простим неписьменним людям, то народ складав твори , у яких
вiдображав своє бачення бiблiйних образiв та мотивiв, що нерiдко
зберiгало язичницькi уявлення i не спiввiдносилось iз текстами Святого
Письма, а то й повнiстю суперечило ïм. Такою є апокрифiчна
коляда про пошуки Iсуса Христа пiсля його народження. Тут, щоб знайти
Христа, вирубують лiс, викошують траву, лупають скали, спускають
води.—Сюжетами, образами та тематикою апокрифiчнi коляди наближенi
народних апокрифiчних легенд, якi широко побутували у раннiй перiод
християнства i час двовiр´я. Такою, зокрема, є коляда Добрий
вечiр тобi пане господарю, де дохристиянська поетика та образнiсть,
наприклад, мотиви гостювання у господаря; образи хлiбiв, зерна, святого
столу) поєднались iз окремими християнськими вкрапленнями, згадки
про церковнi свята зi святами язичницькими:
Добрий вечiр тобi, пане господарю.
Рефрен: Радуйся, ой радуйся, земле, Син Божий народився!
Накривайте столи та все килимами, (Рефрен)
Та кладiть калачi з яроï пшеницi, (Рефрен)
Бо прийдуть до тебе три празники в гостi. (Рефрен)
А той перший празник то Рiздво Христове, (Рефрен)
А той другий празник святого Василя, (Рефрен)
А той третiй празник святе Водохреща! (Рефрен)
У середовищi освiчених людей, якi знали бiблiйнi тексти, зароджуються та
поширюються бiблiйнi коляди. В окресленнi цього жанрового рiзновиду
вiдображається значна змiна у ставленнi до вказаних творiв
усноï народноï творчостi зимового циклу. ïх призначення
вже не звеличення об´єктiв iдольських культiв чи супровiд
ритуально-магiчних маскарадiв, а звеличення народження Iсуса Христа,
оспiвування подiй, пов´язаних iз цим; а також супровiд
вертепноï драми.
Незважаючи на християнсько-бiблiйну спрямованiсть, коляди даноï
групи (як i iншi обряди, пов´язанi iз зимовими святами) зберiгають
подекуди елементи древнiх вiрувань. До групи бiблiйних коляд належить
значна кiлькiсть церковних духовних пiсень. Це поетичнi твори, якi
увiйшли в народний побут iз репертуару християнських общин, тому ïх
тематика та поетика значно вiдрiзняються вiд коляд, створених
безпосередньо у простонародному середовищi. Вони позбавленi язичницьких
елементiв, а також сталих художньо-поетичних засобiв та прийомiв. За
тематикою цi твори є суто бiблiйними, з окремими вкрапленнями
апокрифiчних мотивiв чи образiв. Як вказує I. Франко, там, де
колядка наша черпала змiст прямо з оповiдання євангельського, а
форму з пiснi народноï i де надто правдиво Релiгiйний настрiй i
глибоке чуття автора здужали перетопити тi Далекi вiд себе елементи в
одну органiчну цiлiсть, там тiльки ми њДержали пiснi справдi взiрцевi,
твори високоï поетичноï стiйностi, яких не повстидалась би
жодна лiтература на свiтi… твори, котрi справедливо i по заслузi
здобули собi серед народу таку широку популярнiсть i не стратять
ïï доти, доки серед народу тривати буде тепле ^Уття релiгiйне
i прив´язання до своïх гарних та поетичних звичаïв i
обрядiв. Такими є загальновiдомi твори Бог Предвiчний, Нова
радiсть стала, У Бетлеємi нинi новина, Бог ся рождає, Небо
та земля нинi торжествують та iншi. Основними мотивами цих творiй
є народження Божого Сина, Спасителя свiту Iсуса Христа, який
прийшов на землю, щоб врятувати людство вiд грiха та смертi:
Бог предвiчний народився, В Бетлеємi народився:
Прийшов днесь iз небес,
Месiя, Христос наш
Щоб спасти люд Свiй весь,
I Пан наш для всiх нас
I утiшив вся… Нам народився. У цих творах усi мотиви
бiблiйнi, взятi iз Новозавiтнiх Євангелiй: провiщення небесними
ангелами про цю новину бетлеємськиц пастухам, якi йдуть
переконатися у слушностi цих слiв i бачать Спасителя у яслах; принесення
царями Сходу дарiв Немовлятi; провiщення ангелами миру на землi:
Ангели спiвають,
Пастушки з ягнятком
Славу й честь вiддають,
Перед тим Дитятком
На небесах i на землi
На колiнця припадають,
Мир проповiдають.
Христа-Бога вихваляють…
Значна частина таких рiздвяних творiв носить виразний молитовний
характер. У них є слова звернення до Iсуса з проханням дарувати
здоров´я, мир, щастя та благополуччя на наступний рiк окремiй
родинi чи всiй Украïнi:
Iсусе милий, ми не багатi,
Глянь оком щирим, о Божий Сину,
Золота, дарiв не можем дати,
На нашу землю, на Украïну,
Та дар цiннiший несем вiд мира,
Зiшли ïй з неба дар превеликий,
Се вiра серця i любов щира.
Щоб тя славила во вiчнi вiки.
Деякi з цих коляд можна назвати величальними: у них звеличується
Господнє Iм´я, Iсус Христос, який прийшов у свiт як звичайна
людина, щоб благословити людство; говориться про славу, яку спiвають
Божому Синовi ангели та херувими на небесах. Але зустрiчаються й сумнi
мотиви, оскiльки в цих творах вже згадується про нелегку долю
Христа, про те, що Вiн прийшов у свiт, щоб померти мученицькою смертю за
грiхи людства:
…Спи, Iсусе, спи, очка зажмури, Не питай, що колись буде, Що
зготовлять Ти хрест люди. Люлi, серденько, люлi!
Як бачимо, тут простежуються перегуки й з колисковими пiснями.
Серед цих творiв найвище I. Франко оцiнив Бог предвiчний: Найкращою з
них i найкращою з усiх наших пiсень церковних я вважаю звiсну коляду Бог
предвiчний. Се правдива перла помiж нашими пiснями церковними, i коли
де, так iменно в тiй пiснi автор здужав пiднятися до того чистого i
високого релiгiйного настрою, яким вiдзначається оповiдання
євангелiста Луки о рiздвi Христовiм..- с0кий дух релiгiйний
тоï пiснi проявляється iменно в теплiй любовi до всiх
людей104.
Подiбнi колядки створювались не лише у далекому минулому, а я у 20
столiттi, особливо у час визвольних змагань украïнських
повстанських армiй, про що свiдчать наявнi у них благання про Божу
допомогу в здобуттi Украïною незалежностi, про ïï
процвiтання.
Вище охарактеризованi групи колядок поданi у порядку ïх виникнення
та становлення за певних iсторично-суспiльних умов. За критерiями змiни
тематики, вiдмирання старих i з´яви нових елементiв, виразно
простежується розвиток жанру колядки.
Щедрiвки. Дуже поширеним жанром календарно-обрядовоï лiрики
зимового циклу є щедрiвки. Ряд дослiдникiв усноï
народноï творчостi (в тому числi М. Грушевський, Ф. Колесса, С
Килимник) не видiляють щедрiвку як окремий жанр, об´єднуючи
ïï з колядкою. Це зумовлено тим, що у процесi довгого
iсторичного розвитку колядки та щедрiвки виконувались поряд як частина
супроводу зимових обрядiв. Втрачаючи первiсне язичницьке значення,
набуваючи нового християнського звучання, вони втратили диференцiйнi
ознаки.
Але, вивчаючи мiфологiчну основу виникнення обох жанрiв, окремi з цих
елементiв можна вiдтворити, що дає змогу провести межу мiж ними,
виявити певнi особливостi щедрiвки, видiлити ïï як окремий
жанр.
На вiдмiну вiд колядок, якi первiсно супроводжували магiчне язичницьке
дiйство, пов´язане iз народженням Всесвiту та божества сонця
Коляди, щедрiвки є словесно-пiсенною частиною iншого свята Нового
року, пов´язаного iз величанням мiсяця. Мiсяць посiдав важливе
мiсце у культовiй системi праслов´ян, якi, спостерiгши його
зв´язок iз водою, вбачали його неабияку роль у вирощуваннi врожаю.
Тому свято, метою якого було вблагати духiв неба та землi сприяти у
господарствi, отримало назву Щедрого вечора. Звiдси i походить назва
творiв, якi виконувались у цей час щедрiвки.
Щедрий вечiр для наших предкiв теж був сакрально-мiстичною
мiстерiєю, що часто називалась Маланкою. За словами Ю. Федьковича,
Маланка була дочкою богинi Лади i втiленням родючоï вологи,
Необхiдноï для дорiдного врожаю. У цьому виявлявся ïï
зв´язок iз мiсяцем. Мiстичнi процесiï, якi здiйснювались у
цей день, значно вiдрiзнялись вiд рiздвяних. Вони називались водiння
Маланки. Головну роль виконувала, як правило, найкрасивiша дiвчина, яку
водили вiд хата до хати, бажаючи добробуту й удачi в господарствi Та на
полi. Серед перевдягнених персонажiв обов´язковими були ^аланка,
прикрашена квiтами, iз зорею на чолi, що йшла у супроводi кiлькох дiвчат
iз деревцем; Мiсяць (Василь), вдягнений в одяг селя-8ина-орача iз серпом
у руцi (знак мiсяця); король, одягнений як Мисливець, в оточеннi хлопцiв-
плугатарiв, якi мали вола, запряженого у плуга; дiд Змiй з довгою
зеленою чи бiлою бородою, оперезаний гадюками та iн. Ця мiстерiя
вiдображала мiфологiчнi вiрування т^ уявлення давнiх слов´ян про
зиму, незабарне настання весни, а вiд, так новоï працi на полi, весняно-
лiтнiх iгрищ у гаях.
Вiдповiдно, елементи цього дiйства вiдобразились у щедрiвках, якими вони
супроводжувались. Сталим i найвиразнiшим елементом цих творiв є
обов´язковий рефрен типу: Щедрий вечiр, добрий вечiр, Щедрий
вечiр, добрий вечiр на цей вечiр, Щедрий вечiр, добрий вечiр, добрим
людям на цей вечiр та подiбнi, який повторюється як магiчне
замовляння. В образнiй системi цього жанру найпоширенiшими є образ
Мiсяця та Зорi, якi величаються у цей день:
Йшов, перейшов Мiсяць по небi, Або:
Та стрiвся з ясною Зорею.
Ой ходив, ходив Мiсяць по небi,
Ой Зоре, Зоре, де в бога була,
Ой шукав, шукав ясноï Зорi:
Де в бога була, де маєш стати?
Ой Зоре, Зоре, моя зiрнице,
Де маю стати? в пана Йвана,
Ой ходiмо ми бога шукати,
У пана Йвана на його дворi,
Бога шукати, людей спасати…
Та на його дворi та в його хатi.
Язичницьким богом, про якого спiвається у цiй щедрiвцi, вважався
Дiд, який уособлювався у плетеному iдолi Дiдуховi (дух Дiда, померлий
предок). Люди вiрили, що в цей день вiн спускається на землю, щоб
оглянути все господарство, тому може почути ïхнi прохання про
майбутнiй урожай.
У щедрiвках часто зустрiчається образ Василiя, який уособлює
мiсяць:
Ой у лiсi край дороги
А першая до батенька,
Рефрен, що повторюється:
А другая до матiнки,
Щедрий вечiр, добрий вечiр!
А третяя до дiвчини.
Там Василько сiно косить,
До батенька по шапочку.
Сiно косить, коню носить.
До матiнки по сорочку,
Ой ïж, коню, теє сiно,
До дiвчини по хусточку.
Буде тобi три дорозi. Щедрий вечiр, добрий вечiр!
Подiбнi щедрiвки спiвались молодим парубкам, що стояли перед
життєвим вибором. Мотивами роздорiжжя, чарiвного коня та його
незвичайноï годiвлi такi твори перегукуються з колядками княжого
перiоду та казково-героïчним епосом. А щодо вжитого iменi, то М.
Ткач зазначає: Невипадковим для загального контексту щедрiвки
є iм´я Василько. За свiтоглядним розумiнням наших пращурiв
Щедрий вечiр в 12-денному циклi свiтотворення, є святом народження
нового мiсяця. Молодий мiсяць парубок. А свiтло мiсяця є вiдбитим
свiтлом. I весь видимий всесвiт вважався також вiдлунням, наслiдком
дiï внутрiшнiх невидимих сил… Отже, народження мiсяця Василя
є народженням видимого всесвiту. Чи не тому жiночi варiанти цього
iменi Василина, Уселина, Уселена, Силена тощо, лежать в якому
фонетичному ключi iз … грецьким Селена богиня, що ос0блює
мiсяць105, а звiдси i вселенна. Подiбнi жiночi iмена зустрiчаються не
лише в казковому епосi (Василиса Прекрасна), а й у щедрiвках, що є
свiдченням ïх давнього перiоду творення, коли мiсяць вважався
жiночим началом дружиною сонця:
Свята Василля дiжу мiсила,
Пироги пекла букатiï, рогатiï.
Ще одним поширеним образом щедрiвок є Маланка:
Наша Маланка малесенька,
В ополонцi ложки, тарiлки мила,
Як конопелька тонесенька.
Шовковий фартух замочила.
Невiд´ємним елементом творiв про Маланку є
ïï зв´язок iз водою. У цих творах вона
зображається бiля рiчки, озера, криницi, куди йде набирати воду,
мити посуд тощо:
Наша Маланка у Днiстрi була,
Бiлий хвартух замочила.
У Днiстрi була, днiстровую воду пила,
Повiй, вiтре буйнесенький,
На каменi ноги мила.
Висуши хвартух тонесенький…
Часто оспiвується шлюб Маланки й Василя (води з мiсяцем), який
святкувався в такий день. Закономiрними були й еротичнi мотиви, мета
яких накликати швидкий прихiд весни час язичницьких оргiй. Серед
парубочих творiв цього типу невiд´ємними елементами є
образи рiчки, золотого човника, срiбного весельця, скляного моста через
рiчку та iн.
Пiсля звеличення Маланки, яке вiдбувалось у кожному дворi, звеличувались
члени родини господар, господиня, ïхнi дорослi чи малi дiти. При
цьому виконувались окремi щедрiвки для кожного. Ними звеличували працю,
зичили добробуту всiй сiм´ï. Серед величальних щедрiвок можна
видiлити такi ж тематичнi групи, як i серед колядок.
У народних творах, приурочених до святкування Щедрого вечора, часто
зустрiчається образ пирогiв, якi вважалися жертовною стравою цього
свята, що символiзувала новонароджений мiсяць. Вони були
обов´язковим викупом для персонажiв драматизованого дiйства, Що
чiтко зафiксувалось у багатьох текстах: Кугу, кугу! Винесiть по пирогу,
А не дасте пирога, потягнемо хату за рога! або Щедрик-бедрик, дайте
вареник!
Важливою особливiстю щедрiвок є те, що вони, навiть значно
видозмiнившись i втративши драматичне начало, як правило, виконуються
тiльки дiвчатами чи жiнками, рiдше дiтьми, i майже нiколи чоловiками. У
цьому виявляються не тiльки елементи матрiархально устрою, а й наголос
на жiночому началi цього свята. Щедрий вечiр був передднем iншого свята,
пов´язаного iз культом плуга Нового року чи Дривиного (Дiдового)
дня. Мiстерiï, якi вiдбувались у нiч напередоднi, завершувалися
спiльними ворожiннями чоловiчоï та жiночоï громад на еротичнi
теми , iз багатьма нiчними дiйствами та ритуалами, де не другорядну роль
вiдiгравали вода, коржики у формi мiсяця, нiчнi небеснi свiтила.
Вважалось, що у цю нiч активiзується вся нечиста сила, а вiдьми
лiтають на мiтлах до мiсяця.
Свято наступного дня розпочиналось iз самого ранку (чи ще зночi) магiчно-
символiчним ритуалом посiвання дворiв чи осель, який здiйснювався
виключно чоловiками або хлопцями. М. Ткач пояснює: Такий порядок
випливав теж iз давнього свiтоглядного розумiння i його символiчного
прочитання. Зерно традицiйно сiяли чоловiки… Це правило
пiдпорядковане розумiнню функцiонального природного призначення кожного:
чоловiчiй статi сiяти, а жiночiй народжувати. А тому ритуальний хлiб
вручати має дiвчина, або жiнка. Хлiб символ родючостi, зерно
зачаття. Важливим драматизованим дiйством вночi чи раннього ранку пiсля
Щедрого вечора був обряд першоï борозни, яку проорювали плугом на
кожному подвiр´ï, i цим заворожували майбутнiй посiв. Дехто з
дослiдникiв (зокрема С Килимник) пов´язує цей обряд iз тим,
що у минулому предки-слов´яни святкували прихiд нового року у
березнi, у час весняного рiвнодення. Ця традицiя перенесена iз весняного
перiоду на час зимових свят. Цi ж вченi вважають це одним iз можливих
пояснень, чому в щедрiвках часто зустрiчаються картини та образи весни:
поля, квiтiв, прилiт птахiв тощо:
Щедрик, щедрик, щедрiвочка,
Стала вона щебетати,
Прилетiла ластiвочка,
Господаря викликати…
Iншоï думки О. Знойко, який вважає, що величання першоï
борозни пов´язане з культом плуга (сузiр´я Орiона), який у
цей час падає на землю як дарунок вiд магiчного коваля, що навчив
людей орати землю:
Кличе з неба золота мати:
На приздобу окрасу
Гей, яснi звiзди-зорицi!
Славлять Дривина вони,
Завтра святочний день, празник,
Бо юнак то над юнаками.
Великий Дривинiв день.
Вiн то вчив, наставляв,
Ось на землi вже дiвчата зiйшлись
Як плугом треба орати,
У старця старого,
Як бiле сiяти
Вiють там цвiти на плуг,
Цей ритуал теж супроводжувався вiдповiдними поетичними творами, якi
носять назву посiвальнi пiснi. Найдавнiша з них А ми просо сiяли, сiяли,
Ой Дiд, Ладо, сiяли, сiяли, де фiгурують давнi язичницькi божества,
пов´язанi з цим святом. Iснує ряд посiвальник пiсень
пiзнiшого перiоду творення, де зустрiчаються елементи пишного стилю,
оспiвання родючостi землi:
Уродить нам ся золотий колос,
Ой да господареньку, чи спиш, чи чуєш..
Золотий колос, срiбнеє зерно,
На твоïм полю сам плужок оре,
Срiбнеє зерно, мiдяне стебло…
Ой оре, оре, насiння носит.
Насiння носит i Бога просит: Зародь, Боженьку, красну пшениченьку^
(краснее жито, красний ячменик тощо,).
У них поширенi мотиви орання тваринами (вовками, ведмедями), рiдше
птахами, зокрема орлами; часто зустрiчаються образи-архетипи воза,
плуга, батога тощо. Цi тексти доносять вiдгомони язичницьких лiфiв про
орання землi тваринами та птахами, культiв плуга (сузiр´я Плуга чи
Орана, Орiона), культу коваля, що викував золотий плуг:
Орел поле iзорав, i пшеницi насiяв, Або:
Ой Петре, Павле, Iване,
Дiвочкам на коровай,
Зоремо поле орлами,
Молодицям на пиво,
Та засiємо поле цвiтами,
Парубочкам на диво… Та засiємо жемчугами.
Деякi пiснi, якими супроводжувався в минулому обряд оранки, згодом
перейшли у розряд щедрiвок, набувши християнських мотивiв, що долучились
до язичницьких:
Ой у полi плужок оре,
Святий Петро поганяє,
Рефрен: Щедрий вечiр, добрий вечiр,
Божа Мати ïсти носить,
Добрим людям на цей вечiр.
ïсти носить, Сина просить:
За тим плужком Господь ходить,
Ори, Синку, цюю нивку,
Та й посiємо пшеничку…
Iншi посiвальнi пiснi з часом дещо видозмiнились i виконувались лише як
поетично-магiчнi замовляння посiвання (хоча, очевидно, первiсно вони
були словесними магiчними формулами). ïх основний мотив накликання
родючостi на полi, в господарствi та у родинi:
Сiйся, родися, жито-пшениця, всяка пашниця,
На щастя, на здоров´я, на цей Новий рiк,
Щоб вам лiпше велося, як той рiк!
Льон по колiна, щоб вас хрищених голова не болiла!
Бувайте здоровi, щоб ся вам велися воли i корови!
Як жанр усноï народноï творчостi посiвальнi пiснi виявились
Довгоживучими у народi. Як i колядки та щедрiвки, вони теж значно
видозмiнились пiд впливом християнства. Увiбравши його елементи, цi
твори пiзнiшого перiоду поєднали в собi мотиви обох релi-1Иних
свiтоглядiв, але зберегли акценти на язичницькому:
-А в полi, полi Сам Господь ходив.
Сам Господь ходив, зерно розносив.
Дiва Марiя Бога просила:
Уроди, Боже, жито, пшеницю,
Жито, пшеницю, усяку пашницю…
Обов´язковою ознакою цього жанру є оспiвування чи зображення
сiвби, мотив якоï супроводжував магiчно-символiчне засiвання двора,
хати, членiв родини i т. iн.
