Мотиви лiрики. Василь Симоненко

Серед поколiння укр. лiтераторiв, якi вийшли з оталеного вiйною
дитинства, прожили скруту повоєних рокiв i з готовнiстю
вiдгукнулись на першi веснянi вiтри 60 х, свiтла i трагiчна постать
Василя Симоненка займає особливе мiсце. Читаючи Симоненка, легко
вловлюємо внутрiшню спорiдненiсть його поезiй з творами iнших
шiстдесятникiв (I.Драча, Лiни Костенко). У вiршах тих рокiв переплетенi
глибокий лiризм з фiлософським сприйняттям навколишньоï дiсностi,
присутнi рiзкi контрасти у зображеннi вiчних проблем: добра i зла,
любовi i зради, життя i смертi. З творiв В.С. постає образ
сучасноï молодоï людини, цiлеспрямованоï i
благородноï у своïх пориваннях до високiх iдеалiв.
Вiн помер у 28 рокiв, нiби здiйснюючи власне юнацьке пророцтво, що В
тридцять смертi в очi подивлюсь. Жити й творити з таким передчуттям
трагiчно i складно, особливо для молодоï людини, у якоï всi
почуття загостренi, з глибини зболеноï душi. Як одкровення,
прозвучав один iз вiршiв його збiрки Земне тяжiння (1963р.):
Ти знаєш, що ти людина?..
Усмiшка твоя єдина,
Мука твоя єдина,
Очi твоï однi.
На просте i складне питання, давно вже вiдоме читачевi, автор дає
свою вiдповiдь: треба бути достойним цього звання, жити спiшити треба.
Для поета цiннiсть кожноï людськоï особистостi безперечна, i в
цьому суперечливому свiтi, на його думку, потрiбно зберiгати свою
iндивiдуальнiсть. Тодi людина залишиться у памятi iнших, не пiдуть в
землю без слiда без iменi, святi гордi дiти ïï (Дiд умер).
В.С. з його гострим вiдчуттям iстини розумiв i викривав протилежний тип
людей, браконьєрiв i геростратiв, готових пропити i прогуляти
спадщину рiдного народу (Гнiвнi сонети, Герострат). Марними є тi
хвилини i роки, якi не присвяченi служiнню землi, бротьби iз самим
собою, своïми вадами i грiхами (На бiлих конях пронеслись роки,
Проходять днi): Будь проклят той, хто дав умiння мислить. Звернемо увагу
на назви збiрок — Тиша i грiм, Земне тяжiння. Це своєрiднi
метафори, в яких закладене авторське розумiння смислу людського буття,
глибока фiлософiчнiсть поезiï Симоненка.
Поет єдиний з долею рiдноï землi, своєï
великоï i малоï батькiвщини. У цьому головний змiст
поезiï В.Симоненка, ïï лейтмотив, саме про це його
найкращi твори: Украïнi, Шум полiв, Чую, земле, твоє дихання.
Вiн вiрить, що укр. нацiя пiсля страшних голодоморiв i геноциду посяде
гiдне мiсце серед цивiлiзованих народiв планети. Таке поєднання
космiчностi й особливих вiдчуттiв дуже характерне для багатьох поезiй
митця (47 й рiк, Де зараз ви, кати моï народу?). У його вiршах
Украïна майбутнього асоцiюється з могутнiми кораблями,
метафоричний образ океану рiдного народу став одним iз основних у
творчостi поета. Непiдробна глибока народнiсть органiчно притаманна його
поезiï, це не випадково шевченковськi iнтонацiï, мотиви
народноï пiснi так часто вiдлунюють у вiршах Симоненка. Прекрасним
зразком такого авторського переосмислення традицiйних мотивiв стала одна
з кращiх поезiй Лебедi материнства. Вiрш наповнений багатьма
народнопiсенними образами символами: лебедi рожевi, тихi зорi, мавки
чорнобровi, бiлява хата. Такi ж традицiйнi фольклорнi епiтети додають
емоцiйностi вiршованим рядкам. Автор використовує характерний
мотив дороги, з якоï мати чекає своïх синiв:
За тобою завжди будуть мандрувати
Очi материнськi i бiлява хата.
Для поета немає питання, що вибрати: Батькiвщина для нього поза
будь-яким вибором:
Можна все на свiтi вибирати, сину,
Вибрати не можна тiльки Батькiвщину.
Поезiя Симоненка нас врiжає експериментами зi словом — все
досить традицiйне. Головне в нiй внутрiшня краса, iстиннiсть почуттiв,
iнтелектуальна наповненнiсть рядка. Поет вiрить у виразовi можливостi
слова, мови як засобу вiдстоювання власних iдеалiв, громадянськоï
позицiï. У вiршах Моя мова , Муза i редиска, Та мушу я йти
висловлено кредо поетового життя завжди чесно дивитись людям в обличчя.
Але йдеться i про суто мистецьку проблему: повинен поет ховатися у
своïй поезiï, тренуватися у доборi метафор та епiтетiв чи
служити народовi своєю творчiстю. Для Симоненка такого питання не
iснує