МОКРА МЕЛАНХОЛIЯ АБУ-КАСИМА

Абу-Касим страх нещасний
Повернув у дiм свiй власний,
А вернувши, розридавсь.
Вiн скупар був, не злодюга,
Аж тут ось яка наруга
Впала, що й не спамятавсь.
Боже! крикнув вiн крiзь сльози.
Чи ж то я коли де в лози
Крадене добро таскав?
Чи в каварнях крав тюрбани?
Чи по лазнях я кармани
Людськiï ревiзував?
Чи з злодiями я шлявся,
До комори добирався,
З стайнi конi виводив?
Чи то я пiднiс правицю
На халiфову скарбницю?
Чи вiзиру догодив?
Будь я не купець, а вiхоть,
Як чужого хоч на нiготь
До моïх прилипло рук!
Що ж суддi я тому вдiяв,
Що мене вiн позлодiяв
I здер з мене грошей гук!
Боже, знаєш в своïй власти,
Чи хоч думку мав я вкрасти
Тi папучi навiснi!
Я ж не ткнувся б ïх, як живо,
Коб не жарт, що так злосливо
Хитрий друг удрав менi!
Ах, та вже тепер я бачу,
Що мою почтиву вдачу
Тiï капцi в грiх ввели!
Я бажав папучi мати,
Мусив се мiй друг пiзнати,
Щоб вiн висiв на гiлли!
Я бажав в нових ходити,
Грошей жаль було купити,
Пристрастилася душа
До отсих кайданiв клятих!
Через них прийшлось вiддати
Купу ось яку гроша!
Клятi капцi! Заслiпили
Ви мене зовсiм в тiй хвили,
Душу спутали мою!
Ви мене вели до згуби!
Так за те я чорту в зуби
В сiй хвилинi вас даю!
В тiм настрою, страх понурiм,
Вiн за вуха капцi шнуром
Мiцно враз оба звязав,
Взяв на плечi, мов колоду,
I над рiчки Тiгра воду
В тихих думах поманджав.
Недалеко мав манджати:
Близько вiд його кiмнати
Бистрий Тiгрiс шумно плив.
Абу-Касим над рiкою
Став i ось перед собою
Своï капцi положив.
Капцi, мовив вiн, невдячнi!
Ви забули, необачнi,
Як я вас любив, берiг!
Як я звiльна в вас чалапав,
Кiлька сот разiв вас латав,
Пiдбивав, скрiпляв, як мiг!
А проте ви, капцi клятi,
Замiсть вдяки, благодатi
Довели мя до бiди!
Ось вам вiд старого друга
Замiсть вдяки та ж наруга:
Йдiть до бiса до води! I камiння в них наклавши,
Шнуром добре завязавши,
Розмахав i бух в рiку!
А вертаючи додому,
Тiшивсь, що собi самому
Помсту видумав таку.
Ой, так, так! Собi самому!
Бо коли вернув додому
I про капцi нi ду-ду,
Злая доля наготовi
Тiï капцi стофунтовi
Мала на його бiду.
Ось три днi собi минули.
Нiччю рибаки тягнули
Невiд в Тiгрiсi по днi.
Як тягнули, так тягнули,
Раптом щось тяжке почули,
Мов колоду у матнi.
Бачнiсть! Риба, знать, велика!
Крикнув невода владика.
Затягай до бережка!
Живо, братцi! Осторожно,
Бо ïï сполошить можно!
Але ж, бестiя, тяжка!
Стогнуть рибаки, працюють,
Знай до берега прямцюють,
Аж ось раптом: пррр та гов!
Запялась матня в колоду!
Щоб вiдпять, владика в воду
Мусив бовтнуть стрiмголов.
Довго шпортавсь там та нипав
Вилiз ледве-ледве хлипав.
Хлопцi невiд потягли.
Ще тяжкий! Ну, богу хвала!
Значить, риба не прорвала!
Страх цiкавi всi були.
Витягають: що за дiдько!
Риби нi хвоста не видко!
Дiри у матнi кругом,
А насподi для вигоди
Два капчиська, мов колоди,
Та ще й з камяним нутром!
Став владика та й журиться,
Проклинає, аж куриться:
Щоб йому тристенний бiс,
Тому вражому падлюцi,
Що тi дiдьчiï папуцi,
Нам в найкращий вир занiс!
Аж один рибак погляне
Та й говорить: Пане, пане!
Чи ж не знаєте ви ïх?
Се ж тристенний його бабцi!
Абу-Касимовi капцi!
Вiн собi з нас робить смiх!
Так? владика лютий крикнув,
Капцi з невода вiн смикнув
I нiчого не сказав:
Взяв на плечi, мов колоду,
I, прискорюючи ходу,
Вулицею поманджав.
Недалеко мав манджати:
Зупинився просто хати,
Де наш Абу-Касим жив;
Там, щоб хвильку вiдiтхнути
I довкола позирнути,
На землi ïх положив.
Пусто скрiзь було в тiй хвили.
Тож вiн розмахав щосили
Капцями та й бух в вiкно!
Сам на рiчку скочив живо
Та й знай шепче: Маєш пиво!
Маєш! Все менi одно!