Бiографiчi вiдомостi. Володимир Сосюра (1898 — 1965)
М. Стельмах назвав Володимира Миколайовича Сосюру глибинно-бентежним
березнем, замрiяно прозорим вереснем украïнськоï
новiтньоï поезiï. Бiографiчнi вiдомостi
В сiчня 1898 р, — на станцiï Дебальцеве на Донеччинi
народився В. М. Сосюра .
Сiм'я переïздить до с. Третя Рота (розповiдь про рiдний край в
автобiографiчному романi Третя Рота).
З 1917 р. друкує своï поезiï в газетi Голос рабочего,
журналi Вiльна думка. У творах звучать соцiальнi мотиви. Етап переходу
до украïнського вiршування (поезiя Чи вже не пора, де залунав мотив
нацiональноï злагоди.
З 1918 р. В. Сосюра — у рядах повстанцiв, якi пiднялися за
вiдновлення УНР, потiм — у Червонiй армiï.
1919 р. поранений.
1921 р. — збiрка Поезiï.
1922 р. поема Червона зима, у якiй осмислюється iсторiя людини на
тлi глобальних соцiальних зрушень. Пафос боротьби, самозречення в iм'я
загального щастя — домiнанта твору.
Поезiя В. Сосюри 20-х рокiв продовжує украïнську традицiю романсово-
сентиментальноï лiрики iз ïï заглибленням у внутрiшнiй
свiт особистостi. Збiрки: 1871 рiк (1923), Залiзниця (1924), Сьогоднi
(1925), Юнь (1927), Коли зацвiтуть акацiï (1928), Серце (1931) та
iн.; лiро-епiчнi поеми Оксана (1922), Робiтфакiвка (1923). Воно, Шахтар
(1924).
Вплив сталiнщини негативно позначився на творчостi поета: у творах
має мiсце штучна декларативнiсть, фальшивий пафос, переспiвування
колишнiх мотивiв (збiрка Червонi троянди (1932), Люблю (1939)).
1936 р. В. Сосюру приймають до Спiлки радянських письменникiв.
1937 р. збiрка Новi поезiï.
1940 р. — роман у вiршах Червоногвардiєць (увiбрано
автобiографiчну основу поетовоï творчостi).
1941 р. — евакуацiя до Башкирiï.
1942 р. — працює в Украïнському радiокомiтетi в Москвi.
1943 р. — входить до складу фронтовоï газети За честь
Батькiвщини.
8 сiчня 1965 р. — помер В. М. Сосюра.
Огляд творчостi
Перу Сосюри належать Близько 60-ти поетичних збiрок, десятки
поем, автобiографiчна проза.
Збiрки Пiд гул кривавий (1942), В годину гнiву (1942), поема Мiй син
(1944), поезiя Любiть Украïну (1944).
Щоб сади шумiли (1947), поеми Вiтчизна (1949), Украïна (1951),
книги вiршiв Солов'ïнi далi (1957), Ластiвки на сонцi (1960), поема
Розстрiляне безсмертя (1960), збiрки Близька далина (1960), Поезiя не
спить (1961), Осiннi мелодiï (1964) та Весни дихання (1964).
- тема Украïни;
- драматична iсторiя украïнського народу;
- трагiчна сучаснiсть;
- праця людей на рiднiй землi;
- духовнiсть украïнського народу;
- кохання ;
- любов до рiдноï мови, боротьба за ïï збереження;
- соцiально-фiлософська тематика;
Любов до природи тощо.
Характеристика творчостi В. Сосюри
Рання лiрика сповнена романтичною чутливiстю.
Пiсля подiй 1917 р. у поезiях зазвучали соцiальнi мотиви, мотиви
нацiональноï злагоди (поезiя Чи вже не пора, I пiшов я тодi до
Петлюри…). В. Сосюра характеризував: О моя поезiя повстання,
золота поезiя труда! У 20-тi роки цiкавився славетним минулим
Украïни, захоплювався подвигами запорозьких козакiв.
Як свiдок полiтичних процесiв, Сосюра вимушений пристосовуватися;
вiдбувається переоцiнка цiнностей, поет активно пiдтримує
комунiстичнi iдеали.
Поет працював у станi двоïстостi: з одного боку — щирi
патрiотичнi почуття, гiркий бiль за колонiальне становище
украïнського народу, з другого — вимушена вiра у фальшивi
iдеали (поезiя Два Володьки iз збiрки Серце).
Поезiя 20-х рокiв продовжує украïнську традицiю романсово-
сентиментальдоï лiрики iз ïï заглибленням у внутрiшнiй
свiт особистостi.
Одне з головних мiсць у творчостi цього перiоду займала iнтимна лiрика:
Так нiхто не кохав… — втiлення мрiï про духовно
окрилену особистiсть, утвердження права людини на своï глибокi
почуття;
Катрусi на спомин почуття кохання асоцiюється з музикою Грiга,
Шопена.
У творах 30-х рокiв Сосюра замислювався над причинами трагедiï 1919
1920 рр., нацiональними катастрофами. У цей перiод творчостi
переважає тема Украïни, ïï драматичноï
iсторiï i трагiчноï сучасностi. (Пройнята патрiотичним пафосом
поема Мазепа, у якiй автор дотримується концепцiï
патрiотичноï дiяльностi Мазепи i спростовує
великодержавницькi версiï зрадництва гетьмана). i Наприкiнцi 30-х
рокiв Сосюра заглиблюється в океан народноï пiснi йдуми.
- Останнi передвоєннi книжки (Журавлi прилетiли, Крiзь вiтри i
роки (1940) сповненi мотивiв любовi до жiнки, природи, Вiтчизни,
життя.
- Лiрика воєнних рокiв пройнята мотивами вiри в перемогу,
житейське щастя пiсля вiйни, але й неретушованого показу бiди.
Пiслявоєнна лiрика сповнена трудовим i духовним ритмом вiдбудови
(збiрка Щоб сади шумiли 1947 р.).
- З появою книги Солов'ïнi далi (1957) починається останнiй
свiтлий перiод творчостi
поета, у якому звучать теми: праця на рiднiй землi, зачарованiсть
свiтом, мелодiï осiнньо
го незгаслого кохання та iн.
Так нiхто не кохав..
Поезiя написана в 1922 р. Належить до iнтимноï лiрики.
Володимир Сосюра — один з найнiжнiших i найщирiших спiвцiв
кохання, яке набуває в нього космiчних розмiрiв.
Лiричний герой Сосюри вважає, що тiльки вiн може так на повну силу
вiддатися гарячим почуттям, прагне переконати, що лише через тисячi лiт
приходить подiбне кохання(використана гiпербола).
Закоханий юнак ладен зiрвати для коханоï Орiон золотий.
Поет втiлює мрiю про духовно розкрилену особистiсть, утвердження
права людини на своє почуття.
Так нiхто не кохав. Через тисячi лiт Лиш приходить подiбне кохання. В
день такий розцвiтає весна на землi I земля убирається
зрання…
Дише тихо i легко в синяву вона, Простягає до зiр своï
руки… В день такий на землi розцвiтає весна I тремтить од
солодкоï муки…
В'яне серце моє од щасливих очей, Що горять в туманi надi
мною… Розливається кров i по жилах тече, Нiби пахне вона
лободою…
Гей ви, зорi яснi!.. Тихий мiсяцю мiй!.. Де ви бачили бiльше кохання? Я
для неï зiрву Орiон золотий, Я — поет робiтничоï
ранi…
Так нiхто не кохав. Через тисячi лiт Лиш приходить подiбне кохання. В
день такий розцвiтає весна на землi, I земля убирається
зрання…
Дише тихо i легко в синяву вона, Простягає до зiр своï
руки… В день такий на землi розцвiтає весна I тремтить од
солодкоï муки…
Любiть Украïну
Поезiя написана у 1944 р. — роцi остаточного визволення
Украïни вiд нiмецько-фашистських загарбникiв. Твiр є великим
проявом безмежноï любовi поета до рiдноï Батькiвщини i
ÏÏ культури.
Iмпульсом для написання поезiï стали факти цинiчного, брутального
ставлення компартiйних чиновникiв, шовiнiстiв до украïнськоï
культури.
У центрi образ вишневоï Украïни, компонентами якого є
все те, що оточує людину з дитинства, дає натхнення,
формує самобутню нацiональну ментальнiсть (краса природи, звитяжна
iсторiя, волелюбний народ з багатою культурою i солов'ïною мовою).
Украïна усюди: у зiрках, i у вербах вона, i в кожному серця ударi,
в солов'ïнiй мовi, у пiснi у кожнiй, у думi, в дитячiй усмiшцi, в
дiвочих очах.
В. Сосюра, намагаючись осмислити саме поняття любов до Батькiвщини,
пiдкреслює, що воно пiдносить самоповагу людини.
Поезiя має форму послання. Автор звертається до молодi, бо
майбутнє держави саме в ïï руках.
Анафора Любiть Украïну робить твiр щирим, композицiйно завершеним.
Головна iдея поезiï любiть, оберiгайте, возвеличуйте рiдну
Батькiвщину.
Любiть Украïну у снi й наяву, Вишневу свою Украïну, Красу
Ïï, Вiчно живу i нову, I мову ïï
солов'ïну.
За цей твiр Сосюрi пiзнiше довелося витримати вал брутальних наскокiв з
боку кремлiвськоï верхiвки.
Анафора (вiд грец. винесення нагору, повторення) єдинопочаток,
повторення на початку вiршових рядкiв, строф або речень однакових чи
спiвзвучних слiв, синтаксичних конструкцiй.
Градацiя - стилiстична фiгура, що полягає в поступовому
нагнiтаннi засобiв художньоï виразностi задля пiдвищення чи
пониження ïхньоï емоцiйно-смисловоï значимостi.
