Чому не зостарився дотепер грибоедовский Чацкий, а з ним i всiєю комедiєю?

Малий театр. Гасне свiтло. На сценi Вiталiй Соломин у ролi Чацкого. Зал
повний. В антрактi гаряче обговорюються проблеми, пiднятi А. С.
Грибоєдовим у комедiï Горi вiд розуму. Дев'ятнадцяте
столiття, а зараз кiнчається двадцятий. Але й сьогоднi Мовчазнi
блаженствують на свiтi, а в Чацких горi вiд розуму. Чому ж безсмертна
комедiя? Чому пороки не зжитi? Чому й зараз кращi розуми Росiï
готовi викликнути: Карету менi, карету!? Спектакль кiнчений, але в
пам'ятi ще довго звучать викривальнi мовлення Чацкого, блискучi афоризми
й пригадуються уроки лiтератури, на яких ми вирiшували проблеми:
чиЗломлений Чацкий ?, Чим небезпечнi Молчалини?, У чому загадка
Софiï?. Пригадуються слова Пушкiна: Про вiршi я не говорю: половина
з них увiйде в прислiв'я.
У невеликий по обсязi п'єсi, де зображений усього лише один день у
будинку московського пана Фамусова, Грибоєдов торкається
найважливiших питань сучасностi: про виховання й утворення, про службу
батькiвщинi й громадянському обов'язку, про крiпосне право й про
преклонiння перед всiм iноземним. Автор висвiтлює найважливiшi
явища свого часу: боротьбу двох життєвих укладiв, зiткнення
столiття нинiшнього з столiттям минулоï. Грибоєдов жваво
намалював у своïй комедiï фамусовскую Москву, обурено описав
пороки суспiльства, стовпами якого є Скалозуби, Хлестови, Ту-
Гоуховские й Марьи Олексiïвни. У будинку Фамусова вiдносини
побудованi на неправдi й лицемiрствi. Софiя мистецьки ховає вiд
батька свiй роман з Мовчазним. Фамусов приховано доглядає за
Лiзою. Основнi ïхнi заняття — обiди, вечерi й танцi. У
будинок, де всi пороки завуальованi показною чеснотою, Чацкий
уривається вихром:
Я сорок п'ята година, око миттю не пршцуря,
Верст бiльше седьмисот пронiсся, — вiтер, бура;
И розгубився весь, i падав скiльки разiв —
И от за подвиги нагорода!
Особисте й суспiльне злитi в iсторiï героïв, у розвитку сюжету
Горi вiд розуму. Смiшнi, виродливi явища життя викликають в автора осуд,
помилки улюбленого героя — жаль, незрима присутнiсть автора
допомагає нам правильно зрозумiти й осмислити суть зiткнення
героïв
Комедiя цiкава саме тим, що доля героïв — це частина великого
життя. Конфлiкт мiж Чацким i його супротивниками — це вираження
боротьби мiж юрбою й героïчною особистiстю, що хоче змiнити життя,
жити краще, честнее, справедливiше. Ця боротьба завзята, тривала
Близький авторовi герой любить, обурюється, сумнiвається,
сперечається, зазнає поразки, але залишається
непереможеним. Навпаки, негативнi героï начебто беруть гору: вони
залишилися, Чацкий виïхав геть iз Москви. Але хiба не
вiдчувається за цiєю зовнiшньою перемогою страх перед
неминучою поразкою в сутичцi з десятками Чацких:
Строжайше б заборонив я цим панам
На пострiл пiд'ïжджати кстолицам.
Фiгура Чацкого — центральна в п'єсi, до його мовлень глядач
прислухається з особливою увагою. Адже вiн говорить те, що автор
п'єси хоче сказати своïм слухачам. Не випадково Чацкий так
спостережливий i добре розумiє людей. Вернувшись iз далеких
мандрiвок, наш герой бачить, що у дворянськiй Москвi мало що змiнилося:
Будинку новi, так забобони старi…
Чацкий вернувся на батькiвщину повний думок про свободу особи, рiвностi,
братерствi. Донинi скрiзь, де потрiбне вiдновлення, — за словами
Гончарова, — виникає тiнь Чацкого. А я думаю про сьогоднiшню
Москву, про сьогоднiшню Росiю… Як нiколи нам потрiбно це
вiдновлення, нам потрiбнi люди, здатнi тверезо й незалежно мислити,
люди, якi бачать пороки й протирiччя сучасного суспiльства й хочуть
боротися з ними. Це сучаснi Чацкие.
А Чацкий Грибоєдова — небагатий дворянин, що вiдмовився вiд
служби. Чому ж вiн не служить i в тiм користi не знаходить?. Вiн так
вiдповiдає на це питання: Служити б рад — прислужуватися
нудно. На його думку, треба служити справi, анi особам, не вимагаючи нi
мiсць, нi повишенья в чин. Вiрнiсть у дружбi, гаряча щирiсть у любовi
залучають нас у Чацком:
Але є чи в ньому та пристрасть, то почуття?
палкiсть та?
Щоб, крiм вас, йому мир цiлий
Здавався порох i суєта?
Щоб серця кожне биенье
Любов'ю прискорювалося до вас?
Щоб думкам були всiм,
И всiм його справам Душою — ви, вам угожденье?..
Сам це почуваю…
Особиста драма героя, пристраснiсть змушують його з обуренням виступати
проти московських тузiв, якi живуть на старших дивлячись, цiнують лише
багатство й чин, бояться правди й освiти. Тим i залучає нас
Чацкий, що вiн не зiтхає, подiбно Горичу, не бовтає, як
Репетилов, а смiло кидається в бiй за нове з вiджилим, старим. I
хоча йому доводиться йти шукати по свiтлу, де ображеному є почуттю
куточок, не жалiсть, а замилування викликає в мене герой
Грибоєдова.
Адже як прав був И. А. Гончарiв, коли писав у статтi Мильон роздирань,
що фiгура Чацкого нiколи не зостариться, тому що при рiзких переходах з
одного столiття в iншiй — Чацкие живуть i не переводяться в
суспiльствi, повторюючись на кожному кроцi, у кожному будинку, де пiд
однiєю покрiвлею уживается старе з молодим, де два столiття
сходяться вiч-на-вiч у тiснотi сiмейств — усе триває
боротьба свiжого з вiджилоï, хворого зi здоровим…
При кожнiй сутичцi нового зi старим пригадуються безсмертнi героï
комедiï Грибоєдова. Вона змушує мiркувати нас про те,
як правильно жити: чи втручатися в рiшення суспiльних питань, чи
терзатися загальним горем i несправедливiстю — або не смiти
своє судження мати. Розвиватися, рости — або повторювати ту
саму пiсню? Як ставитися до свого народу, до Росiï? Для мене
сучасний Чацкий втiлений в особистостi Дмитра Холодова, борця за правду
в наш складний час. Його рiшучiсть, безкомпромiснiсть змусили багатьох
високопоставлених чиновникiв засумнiватися у своïй безкарностi.
Такi люди, як герой Грибоєдова, з'являються там, де необхiдно
моральне очищення суспiльства, де йде боротьба з бюрократами й
негiдниками, байдужими до долi батькiвщини
Образ Чацкого залишиться актуальним доти, поки не переведуться навколо
нас Фамусови, Молчалини, Скалозуби… Змiнилася епоха, пiшли в
минуле героï комедiï, а фiгура Чацкого нiколи не зостариться,
тому що розумiти життя, як Чацкий, — це щастя, важке й гарне щастя
людини, що не може жити спокiйно, не може миритися з тим дурним, що
залишилося в нашi днi. Сучаснi Чацкие не миряться з несправедливiстю, з
безчестям, з байдужнiстю, кличуть до милосердя, попереджають про
небезпеку тимчасових правителiв у будь-якiй справi, намагаються зберегти
нацiональну культуру. Вони тривожать пам'ять, хвилюють душу