Дихання осенi. Твiр-опис

Непомiтно промайнуло безтурботне спекотне лiто, i вересень став
повноправним господарем в лiсах, полях, на рiчках i озерах. Рано вранцi
вже дуже холодно, а вдень сонечко ще пригрiває, нагадуючи про
лiто. Вiдпочивають пiсля тривалоï важкоï роботи поля. Вiддали
господарям свiй щедрий урожай сади. У всьому вiдчувається холодне
дихання осенi. Сiре небо все частiше затягують хмари , i накрапує
дрiбний докучливий дощ. Немов про щось задумавшись, стоïть сумний i
мовчазний лiс. Незабаром де-. рева позбудуться свого пишного убрання i
вiдкриють своï гiлки холодним до- щам i завiрюхам. Поволi
кружляється в повiтрi кленовий листок. Старий дуб сумно
поскрипує на галявинi, неначе задумався перед тривалим зимовим
сном. Бiля покритого мохом трухлявого пенька вишикувалися в ряд стрункi
опеньки. Тут ïх видимо-невидимо, i всi так i просяться в корзину.

Трава пожовкла i нахилилася до землi, тiльки маленькi блiдо-червонi
зiрочки вересу радують око. Високо в небi роблять прощальний круг
зграï журавлiв. Вони летять на пiвдень i сумно курликають,
нагадуючи востаннє, що прийшла осiнь. У таку хвилину до нас в душу
заглядає свiтла печаль, i ми сумуємо i думаємо про
сенс життя i своє призначення на цiй дивовижнiй землi.