Гарна любов свiдомостi Емми Бовари

Роман Г. Сервантеса Дон Кихот породив концепт донкiхотства, роман
Флобера Мадам Бовари породив концепт боваризма. Донкiхотство i боваризм
мають загальнi риси: обоє цi явища пов'язанi з вiдiрванiстю
мрiï вiд реальностi. Але Дон Кихот, незважаючи на всi своï
помилки, викликає в людства глибока повага завдяки своïй
слiпiй вiрi вдобро.
Реальне життя постiйно намагається зруйнувати цю вiру, але Дон
Кихот обирає шлях добровiльного божевiлля, i не дивлячись на всi
перешкоди, iде своєю дорогою добра, намагаючись змiнити життя
людей до кращого. Мадам Бовари теж iснує у свiтi мрiянь i
вiдвертається вiд реального життя. Але всi ïï мрiяння
є зосередженими на нiй самоï: от вона на тропiчному островi
серед екзотичноï природи палає палкою любов'ю; а от вона вже
в Парижу, у великосвiтському салонi, одягнена в дуже дороге кашемiрове
плаття блакитного кольору, спiлкується з жителями Сент-Жерменского
передмiстя (аристократичний район у Парижу); от вона в шотландському
котеджi обперлася об поруччя вишуканим жестом i слухає поетичний
шурхiт листя й чекає свого улюбленого, що, одягнений бездоганно,
пiшов на полювання
Гарна любов i високо духовне iснування у свiдомостi Емми є
переплетеними з англiйськими мереживами й дорогими лимонами. Цей набiр
фальшивих красивостей привiв до скривленого сприйняття реального миру,
що зараз має назва комплексу Боваризма.
Комплекс Боваризма — рiч небезпечна. Вiн не дає людинi
можливостi бути щасливоï, дякувати Боговi, за те, що вiн має.
Комплекс Боваризма завжди пов'язаний з егоïстичним напрямком
особистостi, що вважає себе краще iнших, i вiрить у те, що вона
гiдна кращого, чим має зараз. Подiбнi люди часто перетворюють
життя своïх близьких у нестерпне страждання, роблять ïхнiми
жертвами свого честолюбства
Боваризм — явище, протилежне християнському погляду на життя, тому
й попадає Емма в пастку диявола, стає жертвою лихваря, що
цинiчно пропонує жiнцi, вся життя якоï складалася зi служiння
красi i духовностi, розплатитися за борг сексом. Мене можна погубити,
але не можна купити, — розпрямивши спину вiдповiдає Емма й
вiдмовляється вiд речення. I отут наступає прозрiння. Адже
цинiк просто назвав речi своïми iменами: у маленькому мiстечку все
давно знають, чому дружина лiкаря так часто ïздить до Руану, i
давно вже називають речi своïми iменами
Емма розумiє, що все ïï життя вже давно перетворилося в
злиту неправду, що ïï вiра у власну вибранiсть — лише
видимiсть. I тому вона йде з життя. Iде хаотично, задихаючись вiд
неправди, вiд образи, вiд розчарування Сцена смертi Емми була сприйнята
сучасниками на рiвнi естетизации потворного. Публiкацiю роман вирiшений
було заборонити. Флобера обвинуватили в тiм, що вiн намагався
представити французькiй публiцi добуток, що тримало в собi безодню
хтивостi поруч iз безоднею неподобства.
Суд вiдбувся в Парижу. Права Флобера захищав адвокат Сенар. Тому роман,
що все-таки таки вийшов у свiтло пiсля юридичноï перемоги Флобера,
одержав присвяту захисниковi Сенару.
Процес мав пiдтекст: читачi зрозумiли, що в образi невiрноï дружини
Флобер вивiв власне розумiння французькоï iсторiï. Висували
обвинувачення йому й у надмiрно потворному, занадто натуралiстичному
зображеннi образа слiпого жебрака. Образ калiки, насправдi, лякає
буквально фiзiологiчним зображенням потворностi. Але в романi Флобера
калiка-слiпий здобуває символiчне значення. Емма
зустрiчається з ним по дорозi з Руана, коли вертається пiсля
зустрiчi iз черговим коханцем. Слiпий спiває народну пiсню про
дiвчинку i ïï мрiю. А потiм уже вмираюча Емма почує ту ж
саму пiсню пiд вiкнами свого будинку й розсмiється на смертному
лiжку таким страшним смiхом, що перелякає навколишнiх
Калiка буде судитися з учнем просвiтителiв аптекарем Омi, що безсоромно
обдурить його, пообiцявши вилiкувати, але калiка залишиться слiпим. I от
що дивно: хитрий Омi виграє процес, тому що людина, що пiдробив
результати виборiв у демократичнiй краïнi, виграє в цiй
краïнi будь-який процес. Слiпий — це й двiйник Емми, i
глибоко песимiстичний символ, що втiлює вiчне прагнення людства до
полiпшення свого життя
Сiрiсть сучасноï Флоберовi Францiï настiльки стомила
письменника, що вiн вирiшив поринути в III ст. до н. е., пiд час
Пунiчних воєн, коли доживали своï останнi часи дивний народ
финикийцев. Доживав пишно, не очiкуючи римського розгрому Карфагена. Так
виник роман Саламбо .
Для вiрного зображення життя й побуту финикийцев Флоберовi довелося
перечитати бiльш, нiж 1000 томiв спецiальноï лiтератури, i вiн
робив це з насолодою, тому що давно вже не iснуючий Карфаген, вiд якого
залишилися тiльки видатнi твори мистецтва, подобався йому набагато
бiльше, нiж час позитивiзму
Роман у планi структури наслiдує В. Скоттовi. Iсторiя древнього
миру, iсторичнi особистостi виступають лише тлом подiй. У центрi
коштує вигадана iсторiя двох молодих коханцiв: Саламбо, дочки
карфагенского аристократа, i Мат, воïна-найманця. Саламбо
виступає повною протилежнiстю Еммi Бовари. Емма не стiльки любила,
скiльки хотiла мати коханця, i чекала такоï любовi, про яку
прочитала в мелодраматичних романах. Саламбо навiть не розумiє
своє почуття до Мат, настiльки природним воно є. Саламбо
просто вмирає пiсля смертi коханого, iнстинктивно прийнявши на
себе його бiль