Гарна любов свiдомостi Емми Бовари

Роман Г. Сервантеса Дон Кихот породив концепт донкiхотства, роман Флобера Мадам Бовари породив концепт боваризма. Донкiхотство i боваризм мають загальнi риси: обоє цi явища пов'язанi з вiдiрванiстю мрiï вiд реальностi. Але Дон Кихот, незважаючи на всi своï помилки, викликає в людства глибока повага завдяки своïй слiпiй вiрi вдобро.
Реальне життя постiйно намагається зруйнувати цю вiру, але Дон Кихот обирає шлях добровiльного божевiлля, i не дивлячись на всi перешкоди, iде своєю дорогою добра, намагаючись змiнити життя людей до кращого. Мадам Бовари теж iснує у свiтi мрiянь i вiдвертається вiд реального життя. Але всi ïï мрiяння є зосередженими на нiй самоï: от вона на тропiчному островi серед екзотичноï природи палає палкою любов'ю; а от вона вже в Парижу, у великосвiтському салонi, одягнена в дуже дороге кашемiрове плаття блакитного кольору, спiлкується з жителями Сент-Жерменского передмiстя (аристократичний район у Парижу); от вона в шотландському котеджi обперлася об поруччя вишуканим жестом i слухає поетичний шурхiт листя й чекає свого улюбленого, що, одягнений бездоганно, пiшов на полювання
Гарна любов i високо духовне iснування у свiдомостi Емми є переплетеними з англiйськими мереживами й дорогими лимонами. Цей набiр фальшивих красивостей привiв до скривленого сприйняття реального миру, що зараз має назва комплексу Боваризма.
Комплекс Боваризма — рiч небезпечна. Вiн не дає людинi можливостi бути щасливоï, дякувати Боговi, за те, що вiн має. Комплекс Боваризма завжди пов'язаний з егоïстичним напрямком особистостi, що вважає себе краще iнших, i вiрить у те, що вона гiдна кращого, чим має зараз. Подiбнi люди часто перетворюють життя своïх близьких у нестерпне страждання, роблять ïхнiми жертвами свого честолюбства
Боваризм — явище, протилежне християнському погляду на життя, тому й попадає Емма в пастку диявола, стає жертвою лихваря, що цинiчно пропонує жiнцi, вся життя якоï складалася зi служiння красi i духовностi, розплатитися за борг сексом. Мене можна погубити, але не можна купити, — розпрямивши спину вiдповiдає Емма й вiдмовляється вiд речення. I отут наступає прозрiння. Адже цинiк просто назвав речi своïми iменами: у маленькому мiстечку все давно знають, чому дружина лiкаря так часто ïздить до Руану, i давно вже називають речi своïми iменами
Емма розумiє, що все ïï життя вже давно перетворилося в злиту неправду, що ïï вiра у власну вибранiсть — лише видимiсть. I тому вона йде з життя. Iде хаотично, задихаючись вiд неправди, вiд образи, вiд розчарування Сцена смертi Емми була сприйнята сучасниками на рiвнi естетизации потворного. Публiкацiю роман вирiшений було заборонити. Флобера обвинуватили в тiм, що вiн намагався представити французькiй публiцi добуток, що тримало в собi безодню хтивостi поруч iз безоднею неподобства.
Суд вiдбувся в Парижу. Права Флобера захищав адвокат Сенар. Тому роман, що все-таки таки вийшов у свiтло пiсля юридичноï перемоги Флобера, одержав присвяту захисниковi Сенару.
Процес мав пiдтекст: читачi зрозумiли, що в образi невiрноï дружини Флобер вивiв власне розумiння французькоï iсторiï. Висували обвинувачення йому й у надмiрно потворному, занадто натуралiстичному зображеннi образа слiпого жебрака. Образ калiки, насправдi, лякає буквально фiзiологiчним зображенням потворностi. Але в романi Флобера калiка-слiпий здобуває символiчне значення. Емма зустрiчається з ним по дорозi з Руана, коли вертається пiсля зустрiчi iз черговим коханцем. Слiпий спiває народну пiсню про дiвчинку i ïï мрiю. А потiм уже вмираюча Емма почує ту ж саму пiсню пiд вiкнами свого будинку й розсмiється на смертному лiжку таким страшним смiхом, що перелякає навколишнiх
Калiка буде судитися з учнем просвiтителiв аптекарем Омi, що безсоромно обдурить його, пообiцявши вилiкувати, але калiка залишиться слiпим. I от що дивно: хитрий Омi виграє процес, тому що людина, що пiдробив результати виборiв у демократичнiй краïнi, виграє в цiй краïнi будь-який процес. Слiпий — це й двiйник Емми, i глибоко песимiстичний символ, що втiлює вiчне прагнення людства до полiпшення свого життя
Сiрiсть сучасноï Флоберовi Францiï настiльки стомила письменника, що вiн вирiшив поринути в III ст. до н. е., пiд час Пунiчних воєн, коли доживали своï останнi часи дивний народ финикийцев. Доживав пишно, не очiкуючи римського розгрому Карфагена. Так виник роман Саламбо .
Для вiрного зображення життя й побуту финикийцев Флоберовi довелося перечитати бiльш, нiж 1000 томiв спецiальноï лiтератури, i вiн робив це з насолодою, тому що давно вже не iснуючий Карфаген, вiд якого залишилися тiльки видатнi твори мистецтва, подобався йому набагато бiльше, нiж час позитивiзму
Роман у планi структури наслiдує В. Скоттовi. Iсторiя древнього миру, iсторичнi особистостi виступають лише тлом подiй. У центрi коштує вигадана iсторiя двох молодих коханцiв: Саламбо, дочки карфагенского аристократа, i Мат, воïна-найманця. Саламбо виступає повною протилежнiстю Еммi Бовари. Емма не стiльки любила, скiльки хотiла мати коханця, i чекала такоï любовi, про яку прочитала в мелодраматичних романах. Саламбо навiть не розумiє своє почуття до Мат, настiльки природним воно є. Саламбо просто вмирає пiсля смертi коханого, iнстинктивно прийнявши на себе його бiль