Гомер спiвець грекiв i троянцiв

Поеми Iлiада та Одiссея, що були створенi близько двох з половиною
тисяч рокiв тому, складалися iз пiсень, кожну з яких можна було
виконувати окремо, як самостiйну оповiдь про ту чи iншу подiю з життя
ïï героïв. Можна собi уявити, що спiвака-оповiдача (який
у древнiх грекiв називався аедом, а пiзнiше рапсодом) на бенкетах
прохали заспiвати деякi уривки iз довгих, насичених рiзноманiтними
подiями поем. I якщо бажали послухати про героïчнi подвиги пiд
стiнами давньоï Троï, спiвак пiд звуки кiфари спiвав про
Троянську вiйну, що розпалилася мiж мiднолатними ахейцями (греками) та
захисниками рiдного мiста, мужнiми троянськими воïнами.
Поеми Iлiада та Одiссея були створенi на основi героïчних пi-сень-
переказiв, якi виконували спiваки-аеди, мандруючи землею давньоï
Еллади. Самi греки усю честь створення цих славнозвiсних поем надавали
слiпому аеду Гомеру, уродженцевi острова Хiос. За право називатися
батькiвщиною великого поета вже у давнi часи сперечалися сiм мiст
грецького свiту. Можна припустити, що слiпий старець-аед Демодок, що
зображений у восьмiй пiснi Одiссеï, який спiвав перед гостями царя
Алкiноя на островi феакiв, послугував прообразом для уявлення про самого
Гомера ще у стародавнi часи. Вченi й досi сперечаються, був чи не був
насправдi Гомер, проте весь свiт пов'язує цi величнi поеми з
образом старого слiпого спiвака Гомера, який донiс до нас подiï
свого героïчного та бурхливого часу.
У Iлiадi та Одiссеï, без сумнiву, зображенi подiï реального
життя та побуту давньогрецьких племен. Звiсно, переважає опис
побуту воєнного часу, причому поема насичена реалiстичним показом
сцен смертi воïнiв, жорстоких сутичок та жахливих поранень. Проте
битва зображується Гомером частiше не як масове зiткнення, а як
величний поєдинок мiж окремими героями, що вiдзначаються силою,
звитяжнiстю та вiйськовою майстернiстю. Але подвиги героïв, якi так
барвисто прославляє Гомер, не затуляють вiд погляду поета всi жахи
вiйни. Вiн яскравими i викривально-реалiстичними фарбами вiдтворює
сцени насильства i нещадноï жорстокостi переможцiв. Коли цар Прiам
благає свого сина Гектора сховатися за стiнами Троï вiд лютi
Ахiлла, поет вустами старого царя змальовує несамовиту картину
захоплення мiста ворогом. Нi, Гомер не спiвчуває жорстокостям
вiйни. Вiн протиставляє ïм такi повнi глибоких людських
почуттiв епiзоди, як прощання троянського вождя. Гектора зi своєю
дружиною Андромахою перед вирiшальною битвою за рiдне мiсто, плач царицi
Гекуби або благання царя Прiама в наметi Ахiлла. Тут i свого улюбленого
героя, неприборканого в гнiвi Ахiлла, шаленого в спразi помсти, поет
змушує зм'якшитися i пролити сльози разом iз Прiамом. Настiльки ж
серйозною противагою яскравому зображенню лютих сутичок мiж ворогуючими
сторонами являє собою опис сцен мирного життя, що були зображенi
Гефестом на щитi Ахiлла.
З великою теплотою говорить поет про ниви з обтяженим зерном колоссям,
про численнi череди, що пасуться в долинах, про пишнi виноградники i,
головне, про працьовитих людей, що створили весь цей достаток та
насолоджуються плодами своєï працi i спокоєм мирного
життя.
Поеми Гомера не читаються поспiхом. Гомерiвську поезiю треба розумiти,
а до гомерiвськоï мови спочатку звикнути. I вже тодi починаєш
отримувати задоволення вiд читання спадщини великого поета та спiвака
переказiв минулого, i стає зрозумiло, що гомерiвськi поеми являють
собою одне з найвидатнiших явищ свiтовоï культури.