Гомер великий давньогрецький поет

Всесвiтньовiдомi поеми Iлiада та Одiссея базувалися на героïчних
пiснях, що виконувалися аедами — мандрiвними спiваками. Створення
цих поем самi древнi греки приписували слiпому аеду Гомеру, який за
легендою народився на островi Хiос. Ще у давнi часи за честь називатися
батькiвщиною великого поета сперечалися сiм мiст. Реалiзм та наочнiсть
гомерiвських поем змушують читача вiдчути себе героєм творiв.
Давньоеллiнський свiтогляд, вiдображений в епiчних поемах Гомера,
переносить читача до богiв на Олiмп.
Мова гомерiвськоï спадщини невимовно образна та яскрава. Поет
знаходився у безпосередньому контактi з природою, тому i мислив
переважно образами. Бурю для нього уособлює блакитнокучерявий
Посейдон, який мчиться безкрайнiми просторами морськими. Свiтанок
виступає в образi юноï богинi Еос з пурпуровими перстами, яка
однаково сяє на небi для безсмертних богiв та смертних людей. Такi
ж яскравi епiтети знаходить поет для своïх героïв. Одiссея
автор називає -хитромудрим, багатостраждальним, постiйним у бiдах,
богорiвним. Сина Одiссея — юного Телемаха поет усюди називає
розсудли-иим. Цариця Пенелопа — багаторозумна, а царiвна феакiйцiв
Намсiкая — чарiвнокудрява та чарiвноквiтуча. Гомер, не шкодуючи
яскравих барв, змальовує красу та силу своïх героïв.
Так само наочно зображує Гомер i речi, що були виготовленi
божественними або людськими руками. Поет невтомно вихваляє тих,
хто створив цi чудовi речi. Вiн розповiдає про давно минулi часи,
коли героï, вождi, царi вмiли робити багато корисних та чудових
речей. Навiть статуï, корзини, ванни, чашi та глечики, що
знаходяться у власностi царя Алкiноя або Менелая, виробленi зi срiбла чи
золота. Чарiвна цариця Олена, тримаючи у руках золоте веретено, пряде
пурпурну вовну, шо лежить у срiбнiй скриньцi. А нiмфа Калiпсо для
створення матерiï користується золотим човником. Море для
давнiх грекiв було шляхом у свiт. Воно у всьому багатствi барв
висвiтлено у поетичних епiтетах Гомера. Велике мистецтво поета
дозволило йому зобразити на паперi усю палiтру барв. Свiжiсть морського
бризу, бiлизна вiтрила, рожевiсть зорi — усе це пронизує
радiсть буття. Це сама юнiсть людства у сяйвi поезiï, яку вiдтворив
перед читачем Гомер у своïх безсмертних поемах.