Художня своєрiднiсть роману Гриммельсгаузена Симплициссимус
В iсторiï Нiмеччини XVII столiття називають самим похмурим
перiодом, пов'язаним iз Тридцятирiчною вiйною (1618-1648), коли
краïна стала своєрiдним полiгоном для вiйськ Данiï,
Англiï, Швецiï, Францiï. Вестфальский мир, ув'язнений 24
жовтня 1648 року, роздiлив Нiмеччину на безлiч дрiбних князiвств. В XVII
столiттi вже не вiльнi мiста, а князiвськi двори, що опиралися переважно
на феодальнi елементи, задавали тон у суспiльному й культурному життi
краïни. Численнi потентати, що представляли собою нiмецький
абсолютизм, не жалуючи засобiв, прагнули наслiдувати пишноти
європейських королiвських дворiв, i насамперед двору французького
короля[15]. Про розвиток єдиноï держави не було й мовлення. У
результатi наступає економiчна й полiтична криза
Наслiдку Тридцятирiчноï вiйни були дуже важкими. Тому й настрою,
вiдбиванi лiтературою, — набагато похмурiше, нiж у
європейськiй лiтературi того часу в цiлому. У пошуках морального й
цивiльного iдеалу поети й письменники Нiмеччини звертаються до лiтератур
Iталiï, Iспанiï, Англiï. У пiдсумку проблема створення
нацiональноï лiтературноï мови, що стояла перед дiячами
культури й ранiше, стає бiльше гострою. Латинiзми й галлiцизми
наводнили нiмецька мова , зробили його малозрозумiлим самим нiмцям.
Проблема настiльки загострилася, що буквально напередоднi
Тридцятирiчноï вiйни з'явилося Плодоносне суспiльство, головною
метою якого стало очищення рiдноï мови й збереження його
самобутностi
Таким чином, трагiчнi вiдчуття життя народжували не тiльки жахи
Тридцятирiчноï вiйни, але й занепад нiмецькоï культури,
вiдсутнiсть єдиноï нiмецькоï iдеï, навколо якого
могло б консолiдуватися суспiльство
Проблеми часу намагалися виразити такi поети, як Мартiн Опиц, Пауль
Флеминг, Фрiдрiх фон Логау, Иоганн Клай, Християн Гофмансвальд i багато
хто iнших. Вони належали до рiзних лiтературних напрямкiв, але всiх
ïх зближало одне — бiль за долю Нiмеччини, усвiдомлення
загибелi краïни, настання духовноï й моральноï кризи.
Зокрема, у вiршi А. Грифиуса Велич i незначнiсть мови робиться спроба
знайти вiдповiдь на питання про причини нещасть людей. Вiдповiдь носить
фiлософський характер. Визнаючи унiкальнiсть людини у свiтi завдяки його
володiнню мовленням, поет у цьому ж бачить i причину його страждань.
Використовуючи риторичнi питання в сполученнi з окличними реченнями, що
передають вищу напругу в переживаннi поета, Грифиус намагається
передати розпач, що охопив його вiд усвiдомлення iстини Дiячi культури
Нiмеччини XVII столiття були переконанi, що виправити суспiльство можна.
Потрiбно лише дати можливiсть людям одержати утворення, дати ïм
зразки високого мистецтва. Так, у творчостi Мартiна Опица (1597-1639)
уперше пролунала думка про необхiднiсть утворення й виховання сучасникiв
на матерiалi античноï i європейськоï культури й
лiтератури епохи Вiдродження. У своïх добутках вiн не тiльки писав
про любов, у чому сам себе неодноразово дорiкав, але й про гору
вiтчизни, нiколи славною, а тепер, що стала видобутком iноземцiв
Настрою часу вiдбив i нiмецький роман XVII столiття. Одним з
найцiкавiших авторiв, що дотепер залишаються загадкою для дослiдникiв,
був Ганс Якоб Кристоффель Гриммельсгаузен (1621 або 1622-1676). По
зауваженню А. А. Морозова, у нiмецькiй лiтературi довгий час залишалося
невирiшеним питання про iм'я автора роману Симплициссимус. I тiльки в
1835 роцi в листi до Адальберту Келлеру Германн Курц, поет i iсторик,
припустив, що пiд безлiччю псевдонiмiв Грейфензона ховається щире
iм'я Кристоффеля Гриммельсгаузена[17].
Про життя Гриммельсгаузена вiдомо небагато. Першi документальнi
свiдчення про Гриммельсгаузене ставляться до 1639 року, коли вiн
виявився в гарнiзонi мiста Оффенбург (у Шварцвальде), куди, iмовiрно,
добрався iз залишками iмперських вiйськ[18] пiд час Тридцятирiчноï
вiйни. Був конюхом, мушкетером, служив писарем у коменданта мiцностi,
оскiльки мав гарний почерк. Iз середини 1648 року визначається на
службу в полк барона фон Эльтера як секретар полковоï
канцелярiï. 30 серпня 1649 року жениться на Катарине Хеннингер. У
тому ж роцi став керуючим у маєтку свого колишнього командира
Гансу Шауенбурга в Ренхтале. У цiй посадi прослужив до 1661 року
З 1663 по 1665 рiк Гриммельсгаузен — экономус в Уленбурге. В 1666
роцi вiн вiдкриває трактир У срiбноï зiрки. Батько сiмох
дiтей, Гриммельсгаузен завзято шукав службу, тому що трактир приносив
маленькi доходи. З лiта 1667 року вiн став претором (старостою) у
Ренхене, де прожив до кiнця життя й написав майже всi своï добутки.
Помер Гриммельсгаузен улiтку 1676 року. У церковнiй книзi зберiгся
запис, зроблена священиком Каспаром Бейером: У лiто 1676 сiмнадцятого
серпня почив у Господовi гiдний Иоганн Кристоф фон Гриммельсгаузен,
досить обдарований i многоучений чоловiк, бургомiстр цього мiсця. I хоча
вiн через вiйськовi занепокоєння викликався в ополчення, а його
дiти розсiялися в усi сторони, однак ж по Божому призволенню зiбралися
всi сюди. I ïхнiй батько, причастившись святих таємниць, умер
i був похований. Так спочиває у свiтi душу його[19]. На жаль, не
збереглася могила, немає й жодного достовiрного портрета
письменника
До лiтературноï працi Гриммельсгаузен прилучився досить рано, але
тiльки з 1667 року властиво й починається його активна творча
дiяльнiсть. З 1667 по 1675 рiк вiн видав 19 книг, у тому числi 9
романiв, кiлька трактатiв i цiкавих брошур. Становив народнi календарi,
опираючись на своï багатi знання. В iсторiю свiтовоï
лiтератури Гриммельсгаузен увiйшов як автор роману Пригоди Симплиция
Симплициссимуса (1669).
