Iван Франко (1856 — 1916)
Iван Якович Франко — видатний поет, прозаïк, драматург,
лiтературний критик, публiцист, перекладач, учений-гуманiтарiй, активний
громадський дiяч, фiлософ.
I. Франко був рiзнобiчно обдарованою людиною. Усього себе вiн присвятив
збагаченню украïнськоï культури, пiднесенню ïï до
європейського рiвня. Лiтературна дiяльнiсть I. Франка стала
цiлою епохою в iсторiï украïнського письменства та значною
мiрою урiзноманiтнила європейську художню палiтру.
Лiтературознавчi працi I. Франка сприяли розвитковi
украïнськоï гуманiтарноï науки, а його перекладацька
дiяльнiсть знайомила украïнського читача з найкращими
досягненнями свiтовоï культури.
Бiографiчнi вiдомостi
27 серпня 1856 р. — народився Iван Якович Франко в сiм'ï
коваля з околицi Гора села Нагуєвичi Дрогобицького повiту у
Схiднiй Галичинi (нинi Львiвська область).
1862 1864 рр. — навчання у школi с. Ясениця Сiльна.
У 9-рiчному вiцi втратив батька, доводилося жити на квартирi у
далекоï родички на околицi Дрогобича.
1864 1867 рр. здобував освiту у нормальнiй школi при василiанському
монастирi У Дрогобичi.
1867 1875 рр. навчався у Дрогобицькiй гiмназiï. Виявляє
феноменальнi здiбностi, багато читає, збирає бiблiотеку (500
книжок), робить першi кроки на лiтературнiй нивi (драматичнi сцени на
сюжети зi всесвiтньоï iсторiï у вiршовiй формi, переклади
украïнською мовою окремих творiв античних i новiтнiх авторiв).
З 1874 р. раннi вiршi Франка надрукованi на сторiнках львiвського
студентського журналу Друг.
1875 р, Франко — студент фiлософського факультету Львiвського
унiверситету, увiйшов до складу редакцiï Друга.
1876 р. надрукованi реалiстичнi оповiдання Лесишина челядь, Два
приятелi.
1877 р, перша збiрка I. Франка Баляди i розкази.
Червень 1877 р. арешт i ув'язнення письменника (на 9 мiсяцiв). У
в'язницi пише нищiвну сатиру Сморгонська академiя.
З 1878 р. — Засновує Разом З Михайлом Павликом
новий журнал Громадський друг; пiсля його заборони два збiрники
журнального типу Дзвiн i Молот, у яких друкує поезiï
Товаришам iз тюрми, Каменярi та iн.
1878 1880 рр. публiкує переклади з рiзних лiтератур в серiï
книжок Дрiбна бiб
лiотека.
1878 1880 рр. лiричний цикл Картка любовi (розгортання драматичних взаємин з Ольгою Рошкевич).
Березень 1880 р. другий арешт I. Франка, тримiсячне ув'язнення у
коломийськiй тюрмi, звiдки його було доставлено етапом через Станiслав
до Дрогобича, а звiдти пiшки, важко хворого, приведено до рiдного села.
(Цi подiï зображенi у творi На днi.)
З 1881 р. у Львовi за активноï участi Франка виходить журнал Свiт.
З 1883 р. працює у львiвському журналi Зоря, входить до складу
редакцiï газети Дiло.
1885 1886 рр. — Франко вiдвiдує Киïв , знайомиться з М.
Лисенком, I. Нечуєм-Леви-цьким, М. Старицьким, П. Житецьким.
У травнi 1886 р. — Франко одружився в Києвi з курсисткою
Ольгою Хоружинською. 1887 р. — збiрка З вершин i низин, яку
присвятив своïй дружинi.
1889 р. третiй арешт i двомiсячне ув'язнення за зв'язок з групою
киïвських студентiв, що прибули з Галичини.
1890 р, з iнiцiативи Франка та М. Павлика засновується Русько-
украïнська радикальна партiя.
1892 р. — прослухав курс лекцiй з класичноï фiлологiï у
Вiденському унiверситетi, захистив докторську дисертацiю Варлаам та
Йоасаф: старохристиянський духовний роман i його лiтературна iсторiя .
До викладацькоï дiяльностi I. Франка не допустили через полiтичнi
переконання.
1894 1897 рр. видає журнал Житє i слово, органiзовує Лiтературно-науковий вiсник.
1896 р. — вихiд збiрки поезiй Зiв'яле листя. 1897 р. МIЙ Iзмарагд.
У цей перiод I. Франко iнтенсивно веде наукову роботу в галузi
фольклористики, етнологiï, iсторiï й теорiï лiтератури,
фiлософiï, соцiологiï, економiчноï теорiï.
Останнi 10 рокiв тяжко хворiє.
1906 р. Харкiвський унiверситет присвоює Франковi науковий ступiнь
доктора росiйськоï словесностi.
1914 р. збiрка Iз лiт моєï молодостi.
28 травня 1916 р. I. Я. Франко помер, покований на Личакiвському
кладовищi у Львовi.
За життя I. Франка вийшли 9 поетичних збiрок: Баляди i розкази
(учнiвська) (1876);
З вершин i низин (1887, 1893), присвячена дружинi поета Ользi
Хоружинськiй; Зiв'яле листя (1896), до якоï увiйшла iнтимна лiрика;
Мiй Iзмарагд (1898), яка об'єднала твори , написанi за мотивами
старовинних легенд, притч, повчань, що мiстилися в давньоруських
рукописних збiрниках;
- З днiв журби (1900), яка передає складнi переживання автора,
зумовленi об'єктивними
труднощами у здiйсненнi задуманоï громадськоï програми, а
також болiсними перилетiями
в особистому життi;
Зетрег iiго (1906), що в перекладi означає завжди учень. Автор
хотiв ще раз пiдкреслити, що поет завжди є учнем, що вiн
покликаний щиро служити музi, завжди бути учнем у складнiй школi життя;
Давнє й нове (1911); Iз лiт моєï молодостi (1914)
Та iн, I. Франко зробив вагомий внесок у розширення й збагачення
украïнськоï лiтератури (його творча спадщина налiчує 50
томiв). Велич I. Франка виявляється насамперед у тому, що в його
особi органiчно поєднувалися письменник i публiцист, поет i
драматург, фiлософ i казкар, новелiст i романiст, учений i громадський
дiяч,
Немає жодного жанру художньоï лiтератури, в якому не пробував
би себе I. Франко:
- поезiï (вiршi, гiмни, оди, сонети, пiснi);
- поеми (близько ЗО);
- казки (Фарбований лис);
Оповiдання для дiтей (Отець-гуморист, У кузнi, Малий Мирон, Мiй злочин,
Грицева шкiльна наука, Олiвець та iн.);
Оповiдання для дорослих (Добрий заробок, На роботi, Хлопська комiсiя,
цикл оповiдань Борислав);
Повiстi (Захар Беркут, На днi);
Романи (Борислав смiється, Перехреснi стежки);
П'єси (Украдене щастя, Рябина, Учитель та iн.). Жанрова специфiка
поем I. Франка:
- соцiально-побутовi (Панськi жарти, Сурка);
- сатирично-полiтичнi (Ботокуди, Лис Микита);
Гумористичнi, переважно для дитячого читання (Пригоди Дон Кiхота, Коваль
Бас-сiм);
Iсторичнi (На Святоюрськiй горi);
- бiографiчнi (Iван Вишенський);
- фiлософськi (Смерть Каïна, Похорон, Мойсей).
Традицiï й новаторство в художнiй лiтературi — це
взаємопов'язанi поняття, якi характеризують вузловi моменти
лiтературноï спадкоємностi. Традицiя в будь-якiй сферi
людськоï дiяльностi — те, що у формi усталених звичаïв,
норм, порядкiв передається з поколiння в поколiння. У художнiй
лiтературi у процесi тривалого ïï розвитку традицiйними стають
деякi теми , мотиви, iдеï, образи i т. п.
Новаторство нововведення, характеристика тих граней творчоï
дiяльностi людини, якими ця дiяльнiсть вiдрiзняється вiд
традицiйних форм. Письменник стає новатором у вiдкриттi тем,
типiв, у вдосконаленнi жанрових форм.
