Iван Франко — Вовк-старшина

Пасся раз Осел на пасовиську та якось наблизився до лiсу, а за пнем
сидiв Вовк, вискочив до Осла й хотiв його роздерти. А Осел, дарма що
його за дурня вважають, зараз надумав, що йому зробити. Вовк до нього
бiжить, а вiн усмiхається так радiсно, кланяється йому
низенько та й каже:
От добре, от добре, пане Вовче, що ви прийшли. Я вже тут вас шукаю-
шукаю!
А нащо я тобi здався? питає Вовк.
Та, бачите, громада послала мене за вами i пильно наказала: Йди i без
Вовка до села не повертайся!
А нащо я громадi здався? питає Вовк.
А ви й не знаєте? Адже у нас у селi старшину вибирають.
Ну, так що з того, що вибирають? Не то бiда, що вибирають, каже Осел, а
то бiда, що нiкого не можуть вибрати. Вже всi господарi пересварилися
промiж себе, а далi кажуть: Тут хiба один Вовк iз лiсу може старшиною
бути. Як сказали це, так на цьому й погодились i вислали мене, щоб я вас
зараз привiв до села. Таке-то дiло.
Почувши таке, Вовк аж хвiст угору пiдняв з радостi. Зараз вилiз на Осла,
сiв йому на спину та й ïде до села. А коли приïхали до села,
Осел закричав своïм дзвiнким голосом, з хат повибiгали люди, та,
бачачи, що Вовк на Ослi верхом ïде, кинулися з палками, цiпами та
дрючками та й давай його молотити. Били, били, ледве Вовк живий iз села
втiк.
Бiжить неборака та все оглядається, чи iде люди за ним не бiжать.
Аж коли вже села не стало видно, Вовк побачив копицю сiна, вискочив на
неï, простягнувся i лiг спочити. А спочиваючи, почав голосно сам до
себе говорити:
Мiй тато старшиною не був, мiй дiд старшиною не був, i чого ж то менi,
дурному, раптом забажалося старшиною бути? Ех, шкода, що нема тут якого
порядного хлопця, щоби мене здоровенним буком полупцював та розуму
навчив.
А пiд копицею сидiв здоровенний парубок з вилами в руках. Почувши це, як
вискочить, як потягне Вовка разiв з десять по хребту, аж Вовк i дух
спустив. ся треба!
Нещасная баталiя пiд Солонкiвцями,
Лежа