Я вiрю у вiдродження рiдного краю (Звернення)

До вас звертаюся, до тих, хто живе в моïй рiднiй Украïнi! До
тих, хто тисячолiтнiм корiнням врiс у цю благодатну землю, до тих, кого
доля занесла з iнших краïв, але Украïна стала для них рiдною
домiвкою. До вас моє слово, моє прохання, моє
благання. Боже, допоможи знайти вiдповiднi слова, щоб вони краще
вiдобразили суть того, про що я хочу сказати. Вiдродимо нашу рiдну
Украïну, бо земля наша, хоч i розпинали ïï не раз на
хрестi iсторiï, лишилася святою i люблячою для всiх, хто оселявся
на нiй.
Вiдродимо Украïну, бо ми завжди були народом на цiй Богом данiй нам
землi, i рiдне блакитне небо хай пошле нам силу для життя й наснагу бути
мудрими та сильними. Обов'язково вiдродимо Украïну, бо лунають
пророчi Тарасовi слова: Не вмирає душа наша, не вмирає воля.
Ми вже встали з колiн, розiрвали пута, якими нас упродовж трьох столiть
стримували, ми маємо високо пiднести голови, як це одвiку було
написано нам на роду. Вiдiйдуть у минуле нинiшнi крикуни й балакуни,
лишимося ми, звичайнi громадяни Украïни, щоб далi наполегливо
продовжувати вiдродження рiдного краю.
Блакитне небо над нами нiби праведна душа народу, яка дочекалася змiн.
Не зганьбiмося й щиро та наполегливо працюймо заради свого кращого
майбутнього та прийдешнiх поколiнь.
Вiдродимо Украïну, вона варта того, аби бути серед кращих
розвинених краïн свiту. Будьмо гiдними будiвничимиï А для
цього маємо бути освiченими, знаючими й мудрими, щоб краïна
пишалася своïми синами та доньками, а не присоромлено вибачалася за
непоправнi дiï невихованих полiтикiв-вискочок. Украïна гiдна
того, щоб у свiтовому спiвтовариствi ïï представляли нашi
обранцi люди високоï моралi, честi й гiдностi. Ось асфальтовою
дорогою ми пiднялися на невисоку гору. Далi сiрою стрiчкою шосе
сповзає в долину мiж рiдкими заростями лiсосмуг обабiч шляху.
Лiтнє сонце палахкотить десь угорi, щедро сипле променi на
живодайну землю, нiби притрушує золотавим пилом поля.
Це прекрасний час, коли урожай на полях починає тужавiти,
набиратися сили й готуватися до свята: я готовий берiть менеï I
виïдуть у поле статечнi комбайни, неквапом будуть ходити з краю в
край, наповнюючи своï бункери добiрним зерном. Повiтря буде
напоєне запахом зiбраного хлiба та соломи. Машини снуватимуть
човниками вiд комбайнiв до зерносховищ. Робота триватиме вдень i вночi,
поки не буде зiбране все збiжжя.
Аж ось промайнув невеличкий ставочок/iз кiлькома бiлими лiлiями та
невеликою кладочкою бiля берега. Водянi красунi на темному плесi ставка
нiби свiчечки палають чистим i нiжним пломiнцем. Зелена трава довкола
ставка теж нiби спалахує рiзними вогниками: ближче до води жовтим
квiтом, луговими бузковими фiалками, подалi вiд води мерехтить блакиттю
петрiв батiг, бiлявий деревiй та бiло-жовтий буркун прилаштувалися
ближче до стежки. А там де-не-де зблискує внизу конюшина
своïми чарiвливими кульками-голiвками. Куди не глянь усе
буяє!
Поля мiняться рiзними барвами: жито половiє сiруватим серпанком,
жовте колосся ячменю почало хилити своï голови донизу, ярiють
соковитою зеленню плантацiï цукрових бурякiв, гречка викидає
останнє своє квiтування. Далеко виднiється баштан, що
повикочував смугастi кавуни на грядки огудини, яка нiби принишкла й
дослухається, чи достатньо вона дала води й цукру iз землицi. По
краях лану то соромлива волошка вигляне з-за колоска, то сокирки
привiтно кивають своïми яскраво-синiми квiточками.
Рiдна, прекрасна земле моя! Ти створена для добра, менi дана для того,
аби я творив також добро, аби праця рук моïх була не на шкоду
святiй землi, де б я не був i що б я не робив. Життєдайними силами
ти тримаєш нас, людей, на своïх долонях. Будьмо ж гiдними
такоï шани вiд землi!