Як я розумiю образ бiлого коня Шептала?

Колись росiйський письменник М. Горький писав: Людина це звучить гордо.
Так, якщо людина принципова, має своï цiнностi,
розумiється в чеснотах, обраною стежкою по безмежних просторах
землi. Тому-то земля й помережена стежками людських доль, що тягнуться
до обрiю й зливаються з небом. Згадаймо народу мудрiсть: Людина коваль
свого щастя. Звiдси змiст життя й обранi шляхи це результат вибору?!
Вольова, цiлеспрямована постать упевненою ходою йде до визначеноï
мети, досягає успiхiв у життi, придбаває визнання i в цьому
ïï щастя. Чи кожен iз вас здатен так будувати життя, щоб
залишити певний слiд на землi? Чи завжди особистiсть, iндивiдуальнiсть
дiє так, як пiдказує ïй душа, серце? Чим пояснити той
феномен, коли здавалось би сильна натура, але збочує,
зраджує своïм iдеалам, утрачає своє особисте я?
Цi та iншi питання бунтували мою дитячу голiвку пiсля прочитання
оповiдання В. Дрозда Бiлий кiнь Шептало.
Головнi героï оповiдання бiлий кiнь (алегоричний образ), Степан,
маленький чоловiчок, навiть не бiлий, а якийсь землисто-сiрий, з
дрiбними корявими ручиськами. З метою бiльш осмисленого проникнення в
образ зясовую сутнiсть поняття алегорiя. Алегорiя вiдтворення людських
характерiв та взаємин в образах тварин, предметiв та явищ природи.
Оцiнка зображуваного в алегорiï виступає значно виразнiше,
нiж при використаннi, наприклад, епiтетiв чи метафор. Тож образ бiлого
коня уособлює в собi особистiсть гiдну поваги. На нього можна
покластися, вiн молодий, гарний, гордий. Не раз на це звертав увагу i
Степан: кiнь мав густу гриву, стрункi ноги, якi завжди ступали впевненою
ходою; особливо вражала шия у ïï крутiм вишнi вбачалася
незалежнiсть. Степан тiшився тим, що бiлий кiнь гордовито мiг гнати до
водопою сiрих, вороних i гнiдих. Коли ж стався злам?
Є в оповiданнi вражаючi епiзоди. Ось один iз них. Босоногий
хлопчисько своïми чiпкими руками пригнув голову бiлого коня й
владно потягнув на себе. Шептало спершу ступнув кiлька крокiв i раптом
болiсно вiдчув неволю. Хлопчаче но-но, поблажливий зверхнiй дотик
роздратували Шептала його пересмикнуло, з нечуваною силою вiн
шарпонувся, вирвав кiнець повода, диво звiвся на заднi ноги, його очi
стрiляли в цю мить страшними кривавими iскрами. Кiнь уособлення
вiдважноï, вiдчайдушноï людини, яка не хоче миритися з
приниженням людськоï гiдностi, ïï душа протестує,
вона вимагає поваги до себе. Шептало легко опустився i помчав
через гусячу царину в лугову синь. На мiй погляд, лугова синь це символ
простору, безмежжя й волi. В. Дрозд надає образовi ще й
символiчного звучання. Ось вiн (кiнь) на лугу, круг нього соковита трава
як символ волi. Та воля пахла живою вiльгiстю, мiцним настоєм
лугових трав i молодого сiна. Не було насильства. Кiнь вiдбивав чiткий
ритм, вiн бiг так, нiби наздоганяв самого себе, розсипаючи по крутiй
шиï густу бiлу гриву. Некошена трава стелилася пiд його ногами,
мокрi мiтлицi лоскотали груди, а темно-зеленим хвилям, дається, не
було кiнця. Радiсть пянила: вiн був сам-самiсiнький, а навкруги мовчазна
трава. Ось кiнь заржав, бо не мав сил стримати своï буйнi
емоцiï.
У цi хвилi Шептало вiдчував себе так близько й повно iз стихiєю,
течiєю.
Значну роль в оповiданнi вiдiграють пейзажi. Описи мають рiзнi
функцiï, однак бiльшiсть з них вiдповiдає настроям
героïв.
Скупавшись у затоцi, Шептало вiдчув себе таки сильним, як нiколи. Вiн
знову заiржав, але тепер уже грiзно, i пiшов напитися А в душi читача
зрiло якесь передчуття: починав розумiти, що має щось трапитися.
Описи природи пiдсилюють емоцiйнiсть i динамiку дiï: небо
напнулося, трiснуло навпiл. Шептало побачив себе у водянiм дзеркалi Вiн
був такий бiлий, що аж очi щемiло вiд тiєï бiлизни Пiшов дощ.
Кiнь вiд тягарем спогадiв уже не йшов, вiн брiв. Щось каменем лягало на
груди. Так, вiн бiлий кiнь, нащадок циркових арен Але ж Степан
хльоскає його батогом, тому що вiн уже давно не бiлий. I знову
пейзаж, пiдсилений дiєслiвними формами: бiлий кiнь сахнувся, у
заростях стало темно, мокро й сиротливо Йому захотiлося почути Степанiв
голос Вiн дорiкав себе за те, що втратив гордiсть, але його вабило села
i владна Степанова рука. А ще вiн не хотiв бiлим зявлятися перед iнших
коней То тiльки гiрше зробиш собi. Шептало доходить висновку, що в цьому
життi, у середовищi, до якого вiн уже звик, краще залишатися сiреньким i
покiрним. Кiнь знав свою бiлизну, а про чуже око краще лишитися
колишнiм, вiн хлюпнувся в калюжу й покотився по дорiжцi. Ось тепер став
таким, як усi!
Оповiдання Бiлий кiнь Шептало має глибокий фiлософський пiдтекст:
навiть сильна особистiсть пiд впливом оточуючих обставин часто
втрачає свою iндивiдуальнiсть, знеособлюється i
починає дiяти, як усi. Сьогоднi, коли на полицях книгарень лежать
книги з неприхованим осудом системи оповiдання В. Дрозда набуває
актуальностi. Сильна людина сьогодення (маємо на увазi
украïнську iнтелiгенцiю, яка бунтує проти сучасного хаосу,
ïй видиться смак волi (наприклад, свобода слова!), але вона й
страхається ïï, бо не знає, як дiяти. Символiчно
звучать останнi рядки твору: Пiд ранок кiнь повертається до
кошари, просуває голову мiж жердин загорожi та дрiмає,
стомлений нерозумною балаканиною.