Якi грiхи спокутував Григорiй Многогрiшний

Нашi далекi предки, без сумнiву, мали пiдстави давати один одному
промовистi прiзвища. Так чинить i бiльшiсть письменникiв, називаючи
своïх героïв. То ж якi грiхи у Григорiя Многогрiшного i за що
йому випав такий тернистий шлях? А грiхiв, як на тоталiтарну систему, що
душила все живе й мисляче, доволi багато: розум, гiднiсть, нацiональна
самосвiдомiсть, смiливiсть. I найбiльший грiх любов до батькiвщини, до
Матерi-Украïни та ïï замученого, обдуреного народу.
Автор робить свого героя нащадком славного гетьмана Демяна
Многогрiшного, першого полiтичного засланця Сибiру. I це глибокий символ
невимовно тяжкоï долi украïнського народу, який споконвiку
страждав вiд нападiв ворогiв зовнiшнiх, а потiм був стероризований,
напiвзнищений ворогами внутрiшнiми, новiтнiми варварами.
Образ молодого iнтелiгента 30-х рокiв, та ще й змальованого у героïко-
романтичному планi, для украïнськоï лiтератури новий. Ми
захоплюємось юнаком, що став легендою, гордим соколом для вязнiв
ешелону смертi, пiдпилявши неймовiрними зусиллями дошки вагону i
вистрибнувши на ходу зi скаженого поïзда. Вiн став дияволом i
страшною легендою для свого мучителя слiдчого Медвина, бо пiд страшними
тортурами не зламався, не став просити, а тiльки проклинав або мовчав.
Григорiй Многогрiшний iшов безмежними тайговими нетрями, без ïжi,
одягу, без будь-яких засобiв для оборони чи полювання, без напряму, i
все-таки не втрачав вiри: Проте вiдчай не брав його. Дуже-бо багато вiн
перетерпiв, щоб ще впадати у вiдчай. Його гнала вперед надзвичайна
впертiсть, сто раз випробувана i загартована мужнiсть. Вперед, наперекiр
всьому! Виснажений, зголоднiлий втiкач знайшов у собi сили, щоб
врятувати не лише себе, а й дiвчину вiд лютого звiра.
Григорiй виявляє себе згодом чудовим мисливцем, навiть бере участь
у полюваннi на тигрiв. Його девiз: Бог не без милостi, козак не без
щастя.
I щастя його знаходить вiн завойовує серце гордоï й
прекрасноï дiвчини Наталки. Вони разом, смiливо кинувши виклик
долi, з дивовижними пригодами переходять кордон i опиняються в
безпечному мiсцi. Дiвчина згодна йти з коханим навiть на його
Украïну, наражатися на небезпеку. Адже вiн поклявся собi
повернутися на батькiвщину, але вже не як вигнанець, а як месник.
Iсторiя ця може здатися неймовiрною, фантастичною, коли б не була
частиною життя самого автора. Звичайно, у даному випадку перед нами не
автобiографiя, а художнє узагальнення, хоч основнi факти дiйсно
збiгаються (втеча, переховування в украïнських переселенцiв i
навiть одруження та повернення на батькiвщину).
Отже, Григорiй Многогрiшний стає живою ланкою, що
поєднує двi Украïни омрiяну, сонячну, ясну i нещасливу,
стероризовану, скривджену. Тому його образ набирає символiчного
звучання. Вiн втiлює в собi непокiрну й горду молодiсть та
молодiсть сплюндровану, страчену, яка спокутує, мабуть, грiхи
батькiв i дiдiв покiрнiсть, полiтичну байдужiсть, непослiдовнiсть,
довiрливiсть та брак нацiональноï самосвiдомостi.