Якi грiхи спокутував Григорiй Многогрiшний
Нашi далекi предки, без сумнiву, мали пiдстави давати один одному промовистi прiзвища. Так чинить i бiльшiсть письменникiв, називаючи своïх героïв. То ж якi грiхи у Григорiя Многогрiшного i за що йому випав такий тернистий шлях? А грiхiв, як на тоталiтарну систему, що душила все живе й мисляче, доволi багато: розум, гiднiсть, нацiональна самосвiдомiсть, смiливiсть. I найбiльший грiх любов до батькiвщини, до Матерi-Украïни та ïï замученого, обдуреного народу.Автор робить свого героя нащадком славного гетьмана Демяна Многогрiшного, першого полiтичного засланця Сибiру. I це глибокий символ невимовно тяжкоï долi украïнського народу, який споконвiку страждав вiд нападiв ворогiв зовнiшнiх, а потiм був стероризований, напiвзнищений ворогами внутрiшнiми, новiтнiми варварами.
Образ молодого iнтелiгента 30-х рокiв, та ще й змальованого у героïко- романтичному планi, для украïнськоï лiтератури новий. Ми захоплюємось юнаком, що став легендою, гордим соколом для вязнiв ешелону смертi, пiдпилявши неймовiрними зусиллями дошки вагону i вистрибнувши на ходу зi скаженого поïзда. Вiн став дияволом i страшною легендою для свого мучителя слiдчого Медвина, бо пiд страшними тортурами не зламався, не став просити, а тiльки проклинав або мовчав. Григорiй Многогрiшний iшов безмежними тайговими нетрями, без ïжi, одягу, без будь-яких засобiв для оборони чи полювання, без напряму, i все-таки не втрачав вiри: Проте вiдчай не брав його. Дуже-бо багато вiн перетерпiв, щоб ще впадати у вiдчай. Його гнала вперед надзвичайна впертiсть, сто раз випробувана i загартована мужнiсть. Вперед, наперекiр всьому! Виснажений, зголоднiлий втiкач знайшов у собi сили, щоб врятувати не лише себе, а й дiвчину вiд лютого звiра.
Григорiй виявляє себе згодом чудовим мисливцем, навiть бере участь у полюваннi на тигрiв. Його девiз: Бог не без милостi, козак не без щастя.
I щастя його знаходить вiн завойовує серце гордоï й прекрасноï дiвчини Наталки. Вони разом, смiливо кинувши виклик долi, з дивовижними пригодами переходять кордон i опиняються в безпечному мiсцi. Дiвчина згодна йти з коханим навiть на його Украïну, наражатися на небезпеку. Адже вiн поклявся собi повернутися на батькiвщину, але вже не як вигнанець, а як месник. Iсторiя ця може здатися неймовiрною, фантастичною, коли б не була частиною життя самого автора. Звичайно, у даному випадку перед нами не автобiографiя, а художнє узагальнення, хоч основнi факти дiйсно збiгаються (втеча, переховування в украïнських переселенцiв i навiть одруження та повернення на батькiвщину).
Отже, Григорiй Многогрiшний стає живою ланкою, що поєднує двi Украïни омрiяну, сонячну, ясну i нещасливу, стероризовану, скривджену. Тому його образ набирає символiчного звучання. Вiн втiлює в собi непокiрну й горду молодiсть та молодiсть сплюндровану, страчену, яка спокутує, мабуть, грiхи батькiв i дiдiв покiрнiсть, полiтичну байдужiсть, непослiдовнiсть, довiрливiсть та брак нацiональноï самосвiдомостi.
