Якi риси характеру я хочу в собi виховати

Мабуть, це питання слiд пов'язати iз отим вiчним питанням дорослих
накшталт Яким ти хочеш стати, коли подорослiшаєш? або Ким
мрiєш бути?. У молодших класах, коли мене це дiставало це питання,
я вiдповiдав, шо моя мрiя бути таким, як Карабас-Барабас або Бармалей.
Але то було усе несерйозно i необмiрковано. Згодом трапився випадок,
який примусив мене замислитися над цим питанням. Я посварився з усiма
своïми друзями. Спочатку ходив пiвнем, високо задравши носа i
зухвало думав, що вони без мене i дня не зможуть прожити. Чомусь я
тодi так думав. Але згодом мiй нiс якось сам став опускатися, я ходив
похнюплений, життя нiчим не тiшило. Батьки вiдразу вiдчули, що у мене
неприємностi. Одного разу батько зайшов до моєï кiмнати
на хвилинку щось попросити, затримався на годину. З тiєï
розмови я багато чого зрозумiв, переоцiнив себе i свою поведiнку й
замислився, чому мене покинули друзi? Мабуть, причина у менi. Я дивився
на батька i хотiв бути таким, як вiн. Мiй батько посадова особа. У
нього поставлений голос, його завжди приємно i цiкаво слухати.
Вiн знає так багато! На день народження тата з ранку i до вечора
телефон не замовкає. А за столом лунають вiтання, подяки, слова
поваги i любовi. Моя мама часто говорить, що вона не уявляє
своє життя без батька. Я так хочу бути таким, як батько, щирим,
вiдвертим, простим у сiм'ï i з друзями, на роботi професiйним,
компетентним i справедливим, i взагалi доброю людиною. Невдовзi пiсля
тiєï розмови я помирився з друзями. З тих пiр ми жодного разу
не сварилися, i тепер наша дружба стала мiцнiшою. А ще у цьому роцi мене
обрали за старосту класу (хоча ранiше i квiти не довiряли у моє
розпорядження!). Але на цьому я не зупиняюся, а постiйно працюю над
собою, щоб колись i мiй син пишався мною.