Картина Перова Трiйка. Твiр вiдгук з елементами опису

На уроцi лiтератури вчителька одного разу розповiдала нам i показувала
картину Перова Трiйка. Вона дiйсно уразила мене. Двояке вiдчуття охопило
мене: з одного боку, насолоджуєшся майстернiстю художника, його
умiнням передати побутову сценку. З iншого боку, я розглядав картину як
дзеркало, що вiдобразило свiй час, — страшне, жорстоке,
немилосердне навiть до дiтей… На картинi зображено сутiнки.
Троє хлоп'ят тягнуть важку бочку з водою. Холодно. Бочка
обледенiла, стала ще важче. Рiзкий вiтер дме в обличчя дiтей. Худа
одежинка не рятує вiд жорстокого морозу. Важка робота не
зiгрiває. Мимоволi виникає думка: яким повинно бути
безжальним серце господаря, що послав цих заморених дiтей на рiчку з
важкою бочкою. Стороннiй перехожий, такий же убогий, як цi дiти, прагне
ïм допомогти, упираючись плечем, штовхає ïх непомiрно
важкий вантаж. Дiти нагадують вiдпрацьовану трiйку коней. А коли вони
встигли напрацюватися? Вони такi малi. Мимоволi пiднiмається
протест в душi проти такого життя, в якому iснує така
несправедливiсть. Пiд ногами дiтей валяється самотня гiлочка, така
ж безпритульна, як вони. Вона вiдiрвалася вiд рiдного дерева, як вони
вiд рiдноï домiвки. Сум i жаль охоплює серце, коли дивишся на
всi цi деталi. Картина витримана в коричнево-сiрих тонах. Похмурiсть
ïï пiдкреслює глуха монастирська стiна, уздовж якоï
лежить шлях дiтей. Хочеться допомогти дiтям дотягнути до будинку, до
тепла. Нестерпно бачити ïх тугу i безвихiднiсть. Iмовiрно,
особливiсть класики полягає в тому, що вона i через сто рокiв так
само чiпає душу, як i в той далекий час. Ця картина, безумовно,
наша художня классика.