Лiрика Т. Шевченка рокiв заслання

Лiтературна спадщина Т. Шевченка включає в себе довершенi
поетичнi, прозовi та драматичнi твори . Вiд твору до твору, вiд перiоду
до перiоду творчiсть Т. Шевченка змiнювалась, набувала нових рис, нових
художнiх особливостей. Безумовно, на творчiсть письменника впливала
безлiч чинникiв: iсторичнi подiï, суспiльна ситуацiя у краïнi,
особисте життя. I в кожен перiод життя творчiсть Шевченка
своєрiдна. Зокрема, лiрика поета рокiв заслання
вiдзначається оригiнальною тематикою та художньою довершенiстю.
Чи не найголовнiшим мотивом лiрики Тараса Шевченка рокiв заслання
є невимовна туга за Батькiвщиною, бажання повернутися на рiдну
землю, побачити знову свою Украïну. Коли я читала твори Шевченка
цього перiоду, менi пригадалося дещо з античноï лiтератури, точнiше
з античноï мiфологiï. Був такий мiфiчний герой Антей, який мав
надзвичайну силу.
Але ця його сила виявлялася тiльки тодi, коли вiн знаходився на землi.
Дуже часто я чую розмови з приводу украïнськоï ментальностi
якихось рис, властивих саме нашому народовi. I менi здається, що
ця iсторiя про Антея має неабияке значення для характеристики
украïнського народу в цiлому i життя Тараса Шевченка зокрема.
Украïнець вiд народження надiлений надзвичайною силою: силою духу,
силою боротися за своє майбутнє та майбутнє
своєï краïни. Але ця сила досягає найбiльшого
розвитку саме тодi, коли ми перебуваємо на своïй землi, коли
не втрачаємо зв'язкiв iз нею.
Тарас Шевченко страждає вiд того, що його силомiць розлучили з
Украïною: це позначається i на здоров'ï, i на
настроï поета. Мабуть, тiльки його творчiсть не покидає
Кобзаря, бо у нiй вiн висловлює всi своï болi та сподiвання.
Прикладами лiрики Т. Шевченка рокiв заслання є художньо довершенi
поетичнi твори: Думи моï, думи моï, ви моï
єдинi…, Лiчу в неволi днi i ночi…, I вирiс я на
чужинi…, Немає гiрше, як в неволi…. Отже, серце поета
болить за своєю краïною. Але у поезiях Шевченка ми не
знайдемо мотивiв вiдчаю чи зневiри, бо Кобзар зберiгає спокiй,
вiрить у краще. Вiн вiрить, що ще повернеться на Батькiвщину:
Може, ще я подивлюся
На мою Украйну, Може, ще я подiлюся
Словами-сльозами
З дiбровами зеленими!
На засланнi Шевченко звертається до iсторичноï тематики, пише
про сенс буття, про рiдне слово, смiливо викриває жорстокiсть та
пiдступнiсть царiв (поема Царi).
Саме у засланнi Т. Шевченко пише той вiдомий нам вислiв, який став
головною характеристикою його творчостi й усього його життя. У цьому
висловi уся незламнiсть Кобзаря, уся його гiднiсть, вiра у
справедливiсть:
О думи моï! О славо злая!
За тебе марно я в чужому краю
Караюсь, мучуся… але не каюсь!