М. Коцюбинський Fata morgana

Наприкiнцi 19ст. у укр. лiт ру прийшла плеяда талановитих письменникiв-
прозаïстiв, серед яких провiдне мiсце належить М.Коцюбинському, у
його творчостi укр. класична проза досягла свого найвищого рiвня,
позначена розумiнням глибин душi людськоï й поетизацiєю
ïï поривань до справедливостi, добра, краси. Письменник не
залишав поза увагою традицiйну тему села, пiднiсши ïï, на
новий рiвень мистецького втiлення. Подiï 1 росiйськоï
революцiï та рокiв боротьби знайшли правдиве вiдображення у його
творах, а повiсть Fata morgana стала яскравим лiтературно-художнiм
полотном про революцiю 1905 року в Украïнi.

М. Коцюбинський пiдiйшов до цiєï теми з нових позицiй,
прагнути показати селянство не як однорiдну темну масу, а у розрезi.
Таке сприйняття села дало можливiсть письменнику вiдтворити не тiльки
стихiйне заворушення, але й полiтично органiзовану боротьбу. Повiсть
вражає широтою охоплення подiй революцiйноï доби. Сама
революцiя трактується як мужицьке свято, могутня сила, яка
перетворює юрбу в народ. На прикладi родини Валикiв автор
показує життя селян у перiод, коли розгорнулися першi революцiйнi
виступи. Це був важкий час для села, землi у людей не було ., заробити
не було де, бо кругом злиднi. Не краще жилося i тим, хто мав свою
латочку, крутився на нiй, чорний як земля. Вiд злиднiв, вiд
голодноï смертi треба було рятуватись, i люди, залишаючи рiднi
мiсця, йшли на заробiтки. Типовi настроï безземельних селян
розкриваяться автором через образи Маланки та Андрiя Воликiв, хами
Грудзя, теж типовi i разом з тим глибоко iндивiдуалiзованi.

Для Маланки земля це мета, вiд якоï вона не може вiдмовитись: жiнка
все життя мрiяла про неï, заради землi хотiла вiддати дочку за
хазяйського сина, щоб i самiй стати господинею. Характерною художньою
деталью при змальовуваннi цього образу стало використане автором
постiйне означення рук героïнi: чорнi, немов залiзнi, натруженi
руки вiчноï працiвницi. Але жодна з мрiй Маланки так i не
здiйснилася: Як марево, поманила i, як марево щезла. Андрiй, на вiдмiну
вiд дружини, вже ненавидить землю, хоча i працює на нiй. Всi його
надiï повязанi з фабрикою, бо там праця чиста, рiвна, прийде термiн
бери грошi. Але цi сподiвання виявляються оманливими: фабрика лише
скалiчила його i викинула за ворота. Андрiй на власному досвiдi
переконується у неправильностi уявлень про нiбито нормальне життя
робiтникiв, тому йде за стихiйним бунтарем Хомою Гудзем. Людинi, яка все
життя була бiля землi, важко вiдiрватися вiд узвичаєного
розумiння: ми хоч бiднi, але чеснi.

Ще одного представника тогочасного селянства змальовано в образi Хоми
Гудзя. Подiбнi героï вже зявлялись на стiрiнках повiстi I.Франка
Борислав смiється (брати Басараби). Хома все життя хвости бачив
замiсть людей, у працi на помiщика витратив силу, здоровя, однак кипить
гнiвом не лише на гнобителiв, але й на нiмих рабiв. Вiн готовий перебити
всiх: Одного за те, що пє людську кров, а другого що не боронить.
Його мрiя, яку Хома релiзує пiд час революцiï бити й палити.
Але такий шлях є, на думку автора оманливим i письменник не
схвалює проявiв анархiзму. Рисами представникiв нового поколiння
на селi позначений образ Гафiйки Валик. Дiвчина усвiдомила необхiднiсть
боротьби за оновлення життя, з радiстю зустрiла новину про те, що не тi
тепер люди. Вона вiрила Марку Гущi, в усьому покладалося на нього,
вважала iдеалом новоï людини, допомагаючи в усiх справах. Революцiя
1905р. принесла селянству сподiвання на докорiннi соцiальнi змiни. У
повiстi письменник акцентує увагу читача не на стихiйному
бунтарствi, а на виявах полiтичноï органiзованостi i поширення
листiвок, колективне читання брошур, пiдготовка й успiшне проведення
економiчного страйку, звязок передових селян з революцiйно
настроєним мiстом. В образi Прокопа Кондзюби Коцюбинський
майстерно висвiтлює риси передового селянства. Вiн належить до
нових людей на селi: пiсля арешту Марка Гущi саме Прокiп бере на себе
обоязки органiзатора селянських виступiв, керує страйком. Прокiп
щиро вiрить у можливiсть оновлення, впевнений, що народ сам собi
скує долю, аби тiльки не заважали.

У кульмiнацiйному епiзодi розгрому i пiдпаленнi панського будинку
найгострiше виявляється ненависть селян до панiв. У цьому пiдпалi
Хома Гудзь виливає свiй гнiв, адже для нього панська економiя це
лише багатство, яке мусить бути знищене. Образом Панаса Кандзюби
доповнюється авторська характеристика картини реального
розщарування у тогочасному селi. Це постать дрiбного господаря, який
ненавидить панiв i тягнеться до повсталих смiливцiв. Але внутрiшнiй
конфлiкт героя i тому, що вiн боïться втратити своє добро.
Саме цей страх i нерiшучiсть приводять його у табiр сильних , примушують
стрiляти у бунтiвникiв. А от багатiй Пiдпара одразу чiтко вирiшує
де йому бути пiсля розколу села, у бiдняках вiн вiдчуває
своïх ворогiв, тому й органiзовує самосуд, першим
проливає кров.

М.Коцюбинський, як i Франко у повiстi Борислав смiється,
змальовує тип нового позитивного героя, — полiтично
свiдомого робiтника М.Гущi. вiн вiдмовляє селян вiд розгрому
економiï i згуртовує для органiзованоï боротьби. Нелегко
йому було це зробити, адже трудiвники палали ненавiстю до гнобителiв,
тому навколо були погроми, пожежi, що пронеслись по селах палючим вiтром
i все захопили у своєму вихрi. Зрозумiло, що поки що не все
Марковi вдалося здiйснити. Коли розглядалось питання про використання
панських будинкiв, народний унiверситет. Але автор залишається
вiрним правдi життя, змальовуючи стихiйний характер селянського руху,
пiдкреслюючи неготовнiсть народу до свiдомоï боротьби.

М.Коцюбинський як справжнiй митець вiдтворює причини поразки
революцiï, попри те, що на селi були свiдомi люди, бiльшiсть селян
смiло йшла за своïм гнiвом. Однак сама логiка подiй, зображених у
повiстi, пiказувала той шлях боротьби, на який вже стали ïï
героï. Письменник не випадково залишає в живих Хому, Гафiйку
i Марка. Його мистецький прогноз пiзнiше пiтверджується самою
iсторiєю.