Магiя як найдавнiший пласт народноï творчостi та ïï форми

Магiя (лат. magia, вiд гр. mageia чародiйство) система обрядiв,
пов´язаних з вiруваннями у здатнiсть надзвичайним чином впливати
на людей, тварин, сили природи, а також на божества та духовний свiт з
користю для свiту живих.
Магiя як явище, породжене прадавнiм свiтоглядом, є характерною
ознакою первiсних стадiй розвитку усiх народiв. Вона тiсно
пов´язана з мiфологiчною системою i не мислиться поза ïï
межами, оскiльки, будучи вiдiрваною вiд свiтоглядних уявлень та
вiрувань, повнiстю втрачає своє значення. Мета магiï
чи, за словами М. Грушевського ïï провiдна iдея се не iдея
служiння правлячим доохресним (дохристиянським авт.) свiтом силам, щоб
придбати ïх ласку, яка вже сама, по своєму плану, все на
добре попровадить, як то собi укладає людина на iнших стадiях
релiгiйноï думки. Се iдея повелiвання, кермування тими силами або
забезпечування себе вiд ïх недобрих впливiв певними засобами,
iррацiональними з погляду наших вiдомостей на природу, але доцiльними з
становища тодiшнiх поглядiв на свiт. Основною причиною виникнення
магiчних (таємних) знань Б. Тайлор вважав асоцiативнiсть мислення
у поєднаннi з людським нерозумiнням справжньоï сутностi
речей.
Магiя як цiлiсне сформоване явище життя суспiльства на низькому рiвнi
його розвитку подiляється на два пласти: 1) теоретична магiя
(магiя як псевдонаука); 2) практична магiя (магiя як псевдомистецтво).
Магiчне мислення за Дж. Фрезером53 будується на двох основних
принципах: 1) подiбне викликає (створює) подiбне або
наслiдок схожий на свою причину; може бути окреслений як закон
подiбностi;
2) речi, якi один раз доторкнулись одна одноï, продовжують
взаємодiяти на вiдстанi пiсля завершення ïх прямого
контакту; закон дотику чи зараження.
На основi першого закону виникає гомеопатична чи iмiтативна магiя.
Тут бажана дiя викликається шляхом ïï iмiтування
(проколювання або знищення зображення ворога, вмурування його тiнi;
виливання води, кроплення, щоб викликати дощ). Поширеними ïï
рiзновидами є магiя родючостi (землi, людей i тварин); магiя вузла
(похiдна магiя ткацтва, прядiння; за асоцiацiєю зав´язати
певну справу).
На основi другого закону виникає контагiозна магiя. Тут дiя на
людину здiйснюється через предмет, який колись ïï
торкався (ïï волосся, одяг, залишки ïжi, яку вона
споживала тощо; вважається, що те, що вiдбувається з одним
предметом, неминуче вiдбувається й з iншим, якого вiн колись
торкався; звiдси спалювання свого волосся, нiгтiв, кiсток тварини, яку
з´ïдали). Поширеним рiзновидом ïï є магiя
слiдiв. Проявом контагiозноï магiï є також ритуальне
биття з метою стимулювати життєву здатнiсть людини.
Закони магiï поширюються не лише на людину чи ïï
дiï, а й на природу, оточуючий свiт, потойбiччя. В основi обох
видiв магiï лежить певна асоцiацiя iдей: в гомеопатичнiй магiï
асоцiювання iдей подiбних; в контагiознiй асоцiювання iдей сумiжних.
Таким чином, магiя є спотвореною системою природних законiв i
хибним керiвним принципом поведiнки.
Магiя була тiсно пов´язана з анiмiстичними уявленнями та
вiруваннями i мала на метi здiйснювати вплив на потойбiчний свiт, явища
природи (дощ, снiг, гроза, повiнь, проростання злакiв тощо) з користю
для свiту живих. Це вiдбувалось у формi обрядiв та ритуалiв. Вiрування
це релiгiйнi уявлення людей, якi сприймаються без логiчного пояснення,
на вiру i становлять основу релiгiйного свiтогляду, обрядiв та ритуалiв.
Обряд це виконання людьми символiчно-умовних дiй, якими супроводжуються
певнi подiï родинного життя (народження, весiлля, похорон та iн.),
календарнi свята, а також окремi трудовi процеси (сiяння, косовиця).
Подiбним за значенням є слово ритуал (лат. ritualis обрядовий), що
означає форму складноï символiчноï поведiнки, системи
дiй та мовлення, яка у минулому була основним вираженням культових
взаємин.
Значення давнiх обрядiв та ритуалiв зумовлювалося насамперед
сiльськогосподарським календарем, дiяльнiстю людей, ïх родинними та
суспiльними взаєминами. До нашого часу дiйшли обряди, якi
стосуються рiзних сфер людського життя та дiяльностi, i за своïм
входженням є магiчними, сягають корiнням давнини.
Первiсно усi ритуальнi дiï вiдбувались у священних гаях, бiля
водоймищ чи давнiх дерев, яким поклонялись. Там заборонялось полювати,
рубати дерева, рвати квiти, оскiльки вони вважались мiсцем перебування
уявних божеств та духiв. Там стояли язичницькi храми (хороми, мольбища,
капища, контини на рiзних територiях iснували своï назви) з
требищами (жертовниками) та iдолами чи бовванами, бiля яких
здiйснювались обряди. У найдавнiшi часи була окрема язичницька духовна
верства людей, що займались магiєю i вважались посередниками мiж
свiтом живих i свiтом мертвих. Вони залежно вiд специфiки виконання ними
певних магiчних дiй називались волхви, кудесники, жерцi, чарiвники,
вiдуни, вiщуни, потворники, знахарi, бiси.
Навiть в етимологiï цих слiв подекуди збереглися вiдтiнки значення
ïх виду дiяльностi: чарiвники при виконаннi ритуалiв
використовували чари або чарки чашi, у якi вливався особливий напiй, як
правило, приготований з трав, що мiстять наркотичнi речовини, молоко,
вiск, чи iншу рiдину; жерцi (вiд жерти, пожирати вогнем) здiйснювали
жертвоприношення; вiдуни, вiщуни (вiдати знати) передбачали
майбутнє ; потворники (вiд творити) здiйснювали певнi дiï,
манiпуляцiï, щоб впливати на подiï, природу, людей; бiси (вiд
iндоєвропейського блищати) тi, що запалювали вогнище; громники
(якi ворожили за громом); чорнокнижники (використовували книги
чорноï магiï); ворожбити та ворожки (вороже ставились до людей
певноï категорiï, насилали зло), годинники (здiйснювали
гадання, манiпуляцiï чи ворожiння за допомогою гадюк, змiй тощо).
Ними могли бути i чоловiки, i жiнки, хоча в цьому планi в рiзнi перiоди
акценти змiщувались.
Види та форми давнiх обрядiв. Найдавнiшим зафiксованим магiчним обрядом
є обряд жертвоприношення як задобрення чи викликання прихильностi
у духiв i божеств. Вiн виконувався у формi ритуального знищення
(вбивання) людини, тварини, дерева чи рослини, предмета.
Жертвоприношення були надзвичайно рiзноманiтними у залежностi вiд жертви
та того, кому вона приносилась. Так, для духiв вогню чи свiтла (свiтил)
жертви, як правило, спалювались; для води, вологи, дощiв топились або
зливались, кропились водою; для землi закопувались у землю; для повiтря
та духiв iснували жертви курiння i т. iн. Факт людських жертвоприношень
пiдтверджується не лише численними археологiчними доказами, а й
великою кiлькiстю вказiвок, якi знаходимо у фольклорних текстах. Такими
були ритуальнi спалювання (запiкання у короваï), топлення,
закопування в землю (поховання живцем; замуровування у фундамент або
стiну будiвлi) тощо. Поряд з людьми приносились у жертву тварини, птахи,
земноводнi; пiзнiше вони замiняли й людськi жертви. У жертву також
приносились дари природи плоди, зерно, мед, квiти та трави; а також
речi, виготовленi з них печенi короваï, калачi, рiзноманiтнi страви
i напоï, плетенi вiнки, прикрашенi дерева тощо.
Важливим магiчним обрядом був обряд посвячення або iнiцiацiï
(initiation вiд лат. initium початок, посвячення). У найдавнiший перiод
вiн означав смерть i вiдродження, що давало змогу входження юнакiв у
рiд, щоб стати повноправними його членами i отримати право вступати у
шлюб. Ритуал вiдбувався у формi проковтування хлопця страшним
чудовиськом: Для здiйснення цього обряду часом вибудовувалися спецiальнi
доми у формi тварини, де дверi вiдiгравали роль пащi… Обряд завжди
здiйснювався в глибинi лiсу чи чагарника, в суворiй таємницi.
Обряд супроводжувався тiлесними знущаннями. Iнша форма тимчасовоï
смертi виражалась в тому, що хлопця символiчно спалювали, варили,
жарили, рубали на куски i знову воскрешали… Хлопець проходив бiльш-
менш довгу та строгу школу. Його вчили прийомам полювання, йому
сповiщали таємницi релiгiйного характеру, iсторичнi данi, правила
i вимоги побуту i т. д. Юнак проходив школу мисливця i члена
суспiльства, школу танцiв, пiсень i всього, що здавалось необхiдним у
життi56. Якщо пiсля цього обряду юнак не хотiв повертатись у своє
поселення, вiн залишався жити у лiсi у так званому чоловiчому домi, який
часом вмiщував навiть кiлька десяткiв жителiв i мав вигляд палацу.
Воïни, якi жили в ньому, не пiдкорялися законам племенi, тому
ïх часто називали розбiйниками. З часом вони могли залишати цi доми
i приєднуватись до своïх родин.
Як пiдтверджують дослiдження прихильникiв ритуально-мiфологiчноï
школи, обряди iнiцiацiï лягли в основу багатьох жанрiв народного
мистецтва (у тому числi i словесного). Сучасний дослiдник В. Балушок
видiляє кiлька основних видiв iнiцiацiï:
3. Юнацькi вiковi iнiцiацiï i взагалi посвячувальнi ритуали, що
пов´язанi з соцiалiзацiєю молодi.
2. Обряди, якi ритуально оформлюють вступ до рiзних таємних
товариств, якi вже не пов´язуються з юнацьким вiком i набуттям
соцiальноï зрiлостi i доступнi, як правило, для представникiв
однiєï статi.
3. Жрецькi, шаманськi та чаклунськi посвячення.
4. Iнiцiацiйнi ритуали введення на посаду.
5. Посвячення у вищий ритуальний статус або так званi календарнi
iнiцiацiï.
6. Жiночi iнiцiацiï.
Обряди вiдбувались у кiлька етапiв, якi трансформувались вiд прадавнiх
часiв до новiтньоï епохи. Найдавнiшими з вiдомих вважаються
iнiцiацiï вступу до жерцiв i в так званi звiринi союзи. Останнi
оформлялись на основi тотемiчних вiрувань i становили громаду
посвячених, якi за допомогою магiчних ритуалiв мали особливий
зв´язок та спiлкування з тотемними предками (вовками, собаками,
рiдше ведмедями тощо), i навiть могли набувати ïх вигляду (звiдси
культ вовкулакiв та песиголовцiв). Дещо пiзнiше виникла форма
iнiцiацiï до вiйськових громад (на зразок княжих дружин, що згодом
розвинулась в обряд посвячення у запорозькi козаки ). Iншими були
iнiцiацiï ремiсничi (посвячення у майстри) та селянськi (прийняття
в гурт косарiв, конюхiв, жниць тощо); а також кобзарськi та старцiвсько-
жебрацькi.
Вони ґрунтувалися на спiльнiй основi: в усiх випадках обряд
iнiцiацiï складається з трьох фаз: 1) передлiмiнальна
(вiддiлення iнiцiйованого з колективу); 2) лiмiнальна (порубiжний
перiод; перебування за межею соцiального свiту, коли iнiцiант вважався
мертвим); 3) постлiмiнальна (реiнкорпорацiя до колективу в новому
соцiальному статусi). Скрiзь залучалися елементи магiï:
гомеопатичноï пострижения, манiпуляцiï з частинами тiла;
контагiозноï ритуальне побиття; а також переходом межi мiж свiтами
ритуальне входження у свiт мертвих з метою набуття потойбiчних
предметiв, певних вмiнь, розкриття таємниць чи секретiв. Тому цей
ритуал завжди асоцiювався з довгою дорогою, яку мав пройти iнiцiант, що
у багатьох випадках виконувалось буквально (зокрема вiйськовi походи
воïнiв; походи ремiсникiв за розгадками секретiв майстерностi
тощо). Оскiльки обряд пов´язувався з порушенням табу заборон
звичайним людям (зокрема переходу межi); то вiн супроводжувався й
елементами негативноï поведiнки, зокрема ритуальними безчинствами.
Виникнувши в доiсторичнi часи, традицiя посвяти мiцно закорiнилась у
народi, виявилась надзвичайно стiйкою. Аналiз фольклорних творiв
пiдтверджує думку про те, що вона мала неабиякий вплив на
формування цiлих пластiв усноï народноï словесностi. Словесний
супровiд обрядiв та ритуалiв Магiчнi обряди та ритуали поєднували
в собi рiзноманiтнi прийоми та дiï рухи, жести, манiпуляцiï з
використанням певних речовин, предметiв. Але первiсно усi вони
будувались на вiрi у магiчну дiю слова, його вплив на сили, що iснують у
свiтi. Тому словесний супровiд всiх магiчних дiй був обов´язковим
(ймовiрно у найдавнiшому ïï виявi магiя зводилась тiльки до
мовленнєвоï форми). М. Костомаров писав: З глибокоï
давнини слову… приписувалась всемогутнiсть, i це вiрування
залишається в силi до цих часiв. Iснувала в уявленнi
таємнича наука, умiння поєднувати слова певним чином,
ВеВiдомим для людськоï громади i вiдомим лише вiдунам i вiдьмам.
Цапгi предки язичники, як i ïх нехрещенi потомки, вiрили, що словом
можна зцiлити людину i нагнати на нього хворобу, врятувати вiд небезпеки
i погубити. Слово могло повiдомити водi, зiллю, рiзним 0редметам та
речовинам лiкувальну i нищiвну силу чи збiльшувати ту, яку знання
знаходило вже в самiй природi. Слово могло перетворити людину в тварину,
в дерево, в камiнь, i сам вiдаючий силу слова мiг також перетворюватися
за допомогою слова, мiг лiтати в повiтрi, не топитись у водi, не горiти
у вогнi, коротше кажучи володiти i керувати усiєю вселенною. Iз
вiрою у магiчну дiю слова пов´язувалось поширене повiр´я про
вроки наслання немочi на людину словом чи словесною думкою.
Багато дослiдникiв висловлюють думку про те, що словеснi формули, якими
супроводжувались давнi магiчнi обряди та ритуали, були першими текстами
усноï народноï творчостi та основою для ïï
подальшого розвитку. Вони, як магiя в цiлому, тiсно пов´язувались
iз мiфологiєю вiд найдавнiших ïï часiв. Пiдтвердження
цiєï думки знаходимо у М. Новиковоï: Ритуал це
драматизацiя мiфу, його розiгрування в особах i предметах. Мiф це
вербалiзацiя ритуалу, його втiлення i тлумачення у словi. Для певного
прастану людськоï думки слово i дiло взагалi ледве чи не синонiми.
Говорячи про найархаïчнiший шар розвитку суспiльства, вона
зазначає: Дослiдники первiсноï культури людства показали: що
давнiша та чи iнша культура (або ïï етап), то частiше
зображується в нiй: звiр, а не людина; жiнка, а не чоловiк;
мертвий, а не живий. У найдальшiй ретроспективi первiсна свiдомiсть
взагалi бiльше зосереджується на нелюдському: йдеться про свiт
духiв i тотемних тварин, про знаки природних сил i стихiй80. I далi: В
архаïчнiй свiдомостi мертвий могутнiший вiд живого: духи предкiв
забезпечують добробут родовi своïх живих нащадкiв, i навпаки. Звiр
могутнiший вiд людини: вiд наявностi звiра залежить iснування людини, не
навпаки. Жiнка могутнiша вiд чоловiка: вона дає вiдродження та
примноження життя; роль чоловiка або довгий час не усвiдомлюється
зовсiм, або вважається супутньою, другорядною. Нарештi, мертвий,
звiр, жiнка ближчi до природних першопочаткiв: мертвий тому що вiн
повернувся в землю, лiс, небо…; звiр або птах тому що вони одвiчно
там живуть; жiнка тому що… вона не менш наочно носить у собi й
повертає у свiт живих живе життя, дитину. З такого погляду,
тексти, в яких зберiгається ця закономiрнiсть, вiдносяться до
найдавнiших часiв.
Такими є словесно-поетичнi магiчнi формули, без яких не обходився
жоден обряд чи ритуал, замовляння, заклинання, прокляття (закляття),
клятви. Замовляння словесна формула усноï творчостi, якою
супроводжувались обряди та ритуали, i яка, начебто, мала магiчну силу та
здатнiсть впливати на оточуючий свiт людей та духiв з метою отримання
певноï користi для ïх виконавця (виконавцiв). Замовляння
стосувались найрiзноманiтнiших сфер людського життя та дiяльностi.
Враховуючи тематику, Г. Сухобрус вiдповiдно класифiкувала цей жанр,
видiляючи такi тематичнi групи: господарськi (на добрий урожай, на
успiшне рибальство, полювання, бджiльництво та iн.); лiкувальнi (на
забезпечення здоров´я); родинно-побутовi (на змiцнення волi,
розуму, на забезпечення щасливоï любовi, шлюбу, родинного добробуту
i т. д.); суспiльно-громадськi (проти панiв, начальства тощо).
Такий подiл можливий, хоча, на наш погляд, остання група у цiй
класифiкацiï дещо надумана чи розумiється дослiдницею занадто
спрощено, оскiльки навiть у первiсному суспiльствi iснували важливiшi
громадськi справи вiйни, розподiл земель та здобичi. Причому в
тогочаснiй свiдомостi за тих умов управлiння навряд чи спадало на думку
здiйснювати замовляння проти начальства (яке становили жерцi, що самi й
здiйснювали усi ритуали), виникнення панства теж вiдноситься до значно
пiзнiшого перiоду. Суттєвим недолiком згаданоï
класифiкацiï є те, що ïï автор не розмежовує
замовляння та заклинання.
Щодо текстiв замовлянь, якi дiйшли до нас, то найбiльшими та
найвиразнiшими групами є лiкарськi, любовнi, господарськi та сiмейно-
побутовi замовляння.
Лiкарськi, в свою чергу, можна подiлити на меншi групи, в залежностi вiд
конкретноï потреби:
замовляння кровотечi у них, як правило, фiгурує образ води рiки,
потоку, за аналогiєю до потоку кровi, чи здатностi водою змивати
кров:
7)  Калиновим мостом iшло три сестри: Калина, Малина i Шипшина. Не
вмiли вони нi шити, нi прясти, тiльки вмiли сiкти-рубати, рiки
пропускати: одна рiка водяная, друга рiка огняная, третя рiка
кров´яная. Водяною огонь заливати, кров´яною кров
унiмати;
8)  Було собi красне море. ïхав чоловiк красним возом,
красними волами, краснi колеса, красне ярмо, красна вiйя, краснi
притики, красне море рубати, хрещеному, народженному, молитвенному
Iвановi кров замовляти;
9) Летiв орел через море, спустив крило, заткнув жерло. Злетiв пiвень
на камiнь, крилами махає: чорний камiнь, не движись,
християнська кров, остановись у нарожденного, молитвенного,
хрещеного Iвана;
  замовляння зубного болю: головним образом тут є неповний
мiсяць, покiйники чи жителi потойбiччя:
10)  Мiсяцю-князю! Вас три у свiтi: Один на небi, другий на землi,
третiй в морi, камiнь бiлий. Як вони всi не можуть докупи зiйтися,
так не можуть у мене, раба Божого Iвана, зуби болiти! Нехай тобi
золота корона, а менi щастя й здоров´я;
11)  Мiсяць у небi, кит-риба в окiянi, дуб на землi. Як оцi три
брати зiйдуться, то тодi i раба Божого Iвана зуби будуть болiти;
12)  Ти, мiсяцю Адаме, молодик! Питай ти мертвих i живих:
У мертвого зуби не болять? У мертвого зуби нiколи не болять: костi
задубiли, зуби занiмiли, нiколи не будуть болiть. Даруй, Господи, щоб i
у мене, раба Божого нарожденного, молитвяного, хрещеного Iвана зуби
занiмiли, нiколи не болiли!;
  замовляння укусу змiï: тут є частими звертання до
гадюк, змiй:
На Сiянських горах, на морських плитах стояв дуб, на тiм дубi Семенове
гнiздо, у Семеновiм гнiздi Олена-змiя. Приходжу я до ясного сонця: Олена-
змiя! Збери всiх лютих змiй, збери, розпитай, котра люта змiя упустила
жало, нехай вона вийме жало, рану залиже, опух потушить;
  замовляння окремих хвороб чи хворобливих станiв: пропасницi,
сухот, хвороб очей. Наприклад:
1)  Добридень, пропасницi! Єсть вас сiмдесят сiм, а я
принесла вам снiдання всiм;
2)  ïхав Юрiй на бiлiм конi, бiлi губи, бiлi зуби, сам бiлий,
в бiле одягся, бiлим пiдперезався, веде за собою три хорти: один
бiлий, другий сiрий, третiй червоний. Бiлий бiльмо злиже, сiрий
сльозу, а червоний кров;
  замовляння врокiв:
3)  Як навiдлiг рукою не робити, так моєму лицю i тiлу вiд
нiкого не болiти: як неба й землi нам не мiряти, так i менi не
наврокувати;
4)  Уроки-урочища, пiдiть собi на луги, на лiси дрiмучiï, на
степи степучiï, де глас чоловiчий не заходить, де пiвнi не
спiвають; пiди собi, болiсть очная;
  замовляння з побажанням загального здоров´я i довголiття:
Тобi, мiсяцю, сповнi, менi на здоров´я. Тобi, мiсяцю, насвiтитися,
менi по свiту надивитися, добре находитися!
Любовнi замовляння, в залежностi вiд особи, що здiйснює ïх,
чiтко подiляються на двi групи:
  замовляння дiвчини (жiнки) з метою привернути парубка (чоловiка):
5)  Мiсяцю Владимиру, ти високо лiтаєш, ти все бачиш, ти все
чуєш, як невольники й невольницi плачуть за батьком та за
матiр´ю, за дiтками маленькими; як корова за телям, як лошиця
за лошам, як ослиця за ослям, як море за морем. Даруй же, Господи,
щоб так за мною нарожденною, хрещеною i молитвяною рабою Божою Iван
плакав;
6)  Ви, зорi-зоряницi, вас на небi три сестрицi: одна нудна, друга
привiтна, а третя печальна. Берiть голки i шпильки, горове камiння,
бийте його i печiть, палiть i нудiть; не дайте йому нi спать, нi
лежать, нi ïсти, нi пить других любить. Тягнiть до мене
нарожденного, хрещеного i молитвяного козака Iвана до нарожденной
хрещеноï i молитвяноï раби Божоï Марiï;
  замовляння парубка (чоловiка) з метою привернути дiвчину (жiнку):
7 ) Стою на порозi, вижу сволок, а зо сволока на клямку, а з клямки на
Марiю. Як мати моя за мною побивається, так би за мною
убивалась Марiя;
8) Як голубу без очей, так би тобi, раба Божа Марiя, за мною без ночей.
Господарськi замовляння можна подiлити на меншi пiдгрупи залежно вiд
виду дiяльностi (землеробство, скотарство, бджiльництво, будiвництво
тощо). Ось, наприклад, замовляння, пов´язанi з бджiльництвом:
9)  Як тiєï води нiхто не може обернути на свiй обичай,
так щоб моï бджоли жодний уречи не мiг;
10)  Водо Иорданко, омиваєш луги, береги, бервiння, корiння,
омий моєï пчоли от прозору жiночого, парубочого, дiвочого
головки, крильця, утроби, нiжки. Окремi господарськi замовляння
виконувались лише в конкретний час, наприклад, садячи капусту,
господиня повинна була вдаритись у ноги, промовляючи: Щоб моя
капусточка була з кореня коренистая, а iз листу головистая!.
Своєрiдними замовляннями супроводжувався початок посiву, перший
вигiн худоби на пасовиська тощо.
Сiмейно-побутовi замовляння рiзноплановiшi, бо можуть стосуватись
рiзноманiтних ситуацiй чи обставин життя родини. Серед них значну групу
становлять магiчнi формули, спрямованi на дитину (ïï
зростання):
Дубе, дубе! Ти чорний: у тебе, дубе, бiлая береза, у тебе дубочки
синочки, а у березочки дочки. Тобi, дуб i березо, шумiть та густи, а
рожденному, хрещеному рабу Божому Iвану спать та рости!
В окрему групу можна видiлити замовляння проти переляку та дитячого
плачу:
Гора з горою, камiнь з травою, риба з водою! Як камiнь закаменiв, так
щоб крикливцi занiмiли!
Значну групу становлять замовляння, пов´язанi з певними процесами
людського органiзму: чхання, гикавки та iн. Не розумiючи причин цих
явищ, людина трактувала ïх по-своєму: людину морозить значить
хтось нею трясе, людина чхнула значить ïï вiдвiдав якийсь дух
(якщо поганий, то вона захворiє, тому ще й досi збереглось
видозмiнене замовляння Будь здоровий, щоб вiдвернути хворобу, а добрий
дух щоб пiдтвердити правоту людських слiв, тому подекуди це
виявляється у словеснiй формулi Правду кажу).
Можна видiлити також замовляння, приуроченi до певних ритуалiв,
пов´язаних iз календарно-обрядовими святами. Такими, зокрема,
є замовляння морозу, зими (чи смертi) у час зимових ритуалiв:
Смерте, смерте, iди на лiси, Йди на безвiсть, йди на море; I ти, морозе,
великий i лисий, Не приходь до нас iз своєï комори…;
замовляння пiд час ритуалу биття вербою (за законами контагiозноï
магiï з метою стимулювати життєвi сили) на Вербну недiлю: Не
я б´ю, верба б´є: За тиждень Великдень! Будь здоровий,
як вода, Будь багатий, як земля! або: Не я б´ю, верба
б´є: За тиждень Великдень! Не вмирай, не вмирай, Великодня
дожидай!; замовляння до вiнкiв на Купала: Пливи, пливи, вiночку, до мого
миленького та iн.
М. Новикова подає класифiкацiю украïнських замовлянь на
основi ïх форми. За цим принципом вона подiляє ïх на
такi рiзновиди: замовляння-звертання, замовляння-молiння, замовляння-
описи ритуальних дiй та епiчнi замовляння. Ця класифiкацiя теж є
не зовсiм вдала, оскiльки важко провести межу мiж звертаннями та
молiннями (якi теж є звертаннями); можливо, не варто окреслювати
окрему групу епiчних замовлянь.
На нашу думку, доцiльнiше видiлити такi групи: Звертання-жонологи,
дiалоги, оповiдi. Замовляння у формi звертань-монологiв були
своєрiдними язичницькими молiннями до сил природи, явищ,
духiвстот. Найархаïчнiшi з них стосуються давнiх культiв,
наприклад, вогню, який вшановували як божество, а в домах зверталися до
Овеаа домашнього вогню. Вiдповiдно до систем культiв та первiсних
Уявлень про свiт, у замовляннях знаходимо також звертання до:
Сонця:
Добрий день тобi, сонечко яснее, ти святе, ти ясне-прекрасне; ти чисте,
величне й поважне; ти освiщаєш гори, i долини, i високiï
могили, освiти мене, рабу Божу перед усiм миром добротою, красотою,
любощами й милощами; щоб не було нi любiшоï, нi милiшоï од
раби Божоï нарожденноï, хрещеноï, молитвяноï
Марiï. Яке ти ясне, величне, прекрасне, щоб i я така була ясна,
велична, прекрасна перед усiм миром християнським. Навiки вiкiв, амiнь;
Мiсяця:
Усi перед тобою, мiсяцю, i я, нарожденна, хрещена, молитвяна раба Божа
Марiя. Саме голо зерно пшеницi, сонце менi у вiчi, мiсяць менi у
плечi…;
Зорi:
Зорi, зiрницi, єсть вас на небi три рiднi сестрицi, четверта
хрещена, нарожденна Марiя. Iдiть ви, зберiть ви красу, покладiть на
хрещену нарожденну Марiю. Як ви яснi, краснi межи зiрками, щоби була
така красна межи дiвками;
Води:
Водо Єлено! Очищаєш луги i береги, очисть мене вiд усього
злого,
Болiстi й слабостi;
Дерев, тварин та птахiв:
Гад, гад, земля горить, тебе спалить, i я горю, тебе спалю! Гад, гад,
вода (камiнь, трава, пiсок) горить, тебе спалить, i я горю, тебе спалю!
А, крiм того, до природних явищ (морозу, дощу, хмари ); до рiзноманiтних
мiфологiчних iстот (домових, русалок, нечистих духiв); уособлених хвороб
пропасницi, моровицi та iн.
Вiрячи у сили, до яких говорилися замовляння, давня людина очiкувала
вiдповiдi на своє прохання. Ця вiра бiльшою мiрою вiдбилась у замовляннях-
дiалогах, особливiсть яких полягає в тому, що у них сама людина
вiдповiдала на своє звертання.
Дещо вiдрiзняються замовляння-оповiдi, якi не можна назвати звертаннями.
Суть ïх полягає у вiрi предкiв у магiчну силу слова як
такого: На Осiянськiй горi, там стояв колодязь кам´яний; туди йшла
дiвка кам´яна, кам´янiï вiдра, кам´яний
коромисел, кам´яна коса, кам´яна вона вся; коли вона вiдтiля
води принесе, тодi з рожденного, хрещеного раба Божого Iвана кров
потече.
Якщо першi двi групи замовлянь є первiсними елементами драми, яка
в основному складається з монологiв та дiалогiв, то третя група,
безумовно, бiльше пов´язана з казкою та народним епосом в цiлому.
Тут є багато образiв-персонажiв князя, бiлогривого коня, сокола,
орла, рiчки, дороги та iн., якi пiзнiше часто зустрiчаються у казковiй
природi; а також художньо-поетичних засобiв (потрiйнi повтори).
Замовляння, якi входять до цiєï групи, часто завершуються
ключами, якими замикається сказане: Замикаю я вас (слова)
тридев´ятьма замками, закриваю я вас тридев´ятьма ключами
або Всi цi слова до слова закриваю замками мiцними й ключ в водУ-
Втративши своє первiсне пояснення, замовляння згодом переходять у
змiненому виглядi у розряд забобонiв.
За структурною будовою, за поетикою заклинання близькi до замовлянь.
Заклинания це замовляння, у яких вимагається виконання певноï
дiï, що супроводжується певними погрозами або можливими
негативними наслiдками у разi його невиконання. У цьому планi вони
подiбнi до заклять.
Закляття (прокляття) це магiчнi словеснi формули, дiя та вплив яких
спрямованi на те, щоб завдати шкоди iншому. У цьому i полягає
ïх основна вiдмiннiсть вiд замовлянь.
У прадавнiй язичницькiй свiдомостi ще не iснувало таких понять як добро
та зло (це розмежування приходить разом iз християнством, в якому
є розумiння грiха). Тому в уявленнi прадавнiх людей ïхнi
уявнi божества не подiлялись на добрих та злих. Усi сили та духовнi
iстоти, яким вони поклонялись (вогонь, вода, дощ; пiзнiше ïх
уособлення в образах Сварога, Перуна, Дани та iн.), могли приносити
користь або завдавати шкоди. Отже, людина починає дiяти вiдповiдно
до своïх уявлень, намагаючись шкодити своïм ворогам. Це вона
здiйснює за допомогою заклинань (чи заклять), причому
звертається в них до тих же сил, що i у замовляннях:
1) На конi ïду, а гадюкою поганяю, усiм, усiм моïм неприятелям
i супостатам роти затикаю. Гадючий хвiст, а жаб´яче черево, як
приïду я мiж пани, то щоб стали вони, як сухе дерево.
2) Каменiя вам на язик, каменiя вам на язик, каменiя вам на губи, зуби i
уста, каменiйте ви самi!
У заклинаннях часто звучить побажання, щоб людина перетворилась у якийсь
предмет дерево, камiнь, звiра, або щоб природнi сили розправились iз
нею, чи забрали ïï зi свiту живих. На вiдмiну вiд замовлянь,
якi згодом стають забобонами, закляття переходять До розряду прокльонiв
(проклять): щоб тебе Перун уперiщив, щоб тебе грiм побив, щоб тебе вiтер
розвiяв, щоб ти крiзь землю провалився, хай тебе трясця возьме та iн. На
основi вiри давнiх племен у те, що сили природи є свiдками Усього,
що вiдбувається в життi людини, i можуть впливати на все, що
стається, виникає ще один жанр давньоï словесноï
творчостi клятви.
Клятва (присяга) це словесна формула, якою людина скрiплює правоту
своïх слiв чи виконання даноï обiцянки. При цьому вона, як
Правило, прикликає за свiдкiв вогонь, землю
(з´ïдає грудку землi чи бере у руку), небо чи духiв
(пiднiмає праву руку вверх). Обов´язковим елементом клятви
виступає закляття у видозмiненiй формi вернене на себе. Ним
людина, яка дає клятву, заклинає себе, що означає:
якщо я не виконаю сказаного, то нехай це завдасть менi шкоди. Такими,
зокрема, були клятви не розкривати таємниць iнiцiантiв, якi
посвячувались у певну громаду. Нерiдко вони включали елемент суворого
прокляття того, хто розголосить забороненi знання. Так, у клятвi не
розкривати нiкому таємницi Устиянських книг, iнiцiант, що вступав
до громади кобзарiв, промовляв: хто ïï одкриє, хай тому
язик одпаде i рот перекоситься. Чиє вухо третю повiсть з 12-ï
Устияницi почує, хай вiн оглухне нiчною глухотою, хай вiн
зробиться нiмий, як смертельна пустиня, хай йому очi витечуть, а бiлий
свiт зробиться йому чорним, як нiч пiд землею….
Зважаючи на об´єкт клятви, ïх можна подiлити на кiлька
груп, кожна з яких буде представляти iнший iсторичний перiод. У
найархаïчнiшi часи клялися сонцем, вогнем, силами природи, що
вiдповiдало певним уявленням; пiзнiше язичницькими божествами; ще
пiзнiше собою чи кимось iз близьких.
Як правило, усi тексти були неримованими, а лише ритмiзованими i
виконувались речитативом. Вiршова форма таких замовлянь є
свiдченням ïх пiзнiшого походження або трансформацiï
первiсного варiанта у бiльш сучасний, силаботонiчний.
Дослiдження вище згаданих жанрiв усноï народноï творчостi
є складною проблемою з кiлькох причин. По-перше, вони становлять
найдавнiший пласт словесностi народу. Тому тексти, якi дiйшли до нас,
значно деформованi. По-друге, ïх єзотєричнiсть
(таємничiсть, своєрiдний код) та сакральнiсть (священнiсть)
стали перешкодою у ïх фiксуваннi та записуваннi. По-третє,
навiть з текстiв, що дiйшли до нас, зрозумiло, що словесне ïх
виголошення супроводжувалось певними дiями чи символiчними зображеннями,
iмiтуваннями прикликуваноï сили. Наприклад, говорячи: Топчу, топчу
ряст: дай, Боже, потоптати i того року дiждати, людина повинна була
топтати ряст. Очевидно, що паралельно з текстами (1) Щоб тебе за мною
так пекло, як пече вогонь той вiск! Щоб твоє серце за мною так
топилось, як топиться той вiск, i щоб ти мене тогдi покинув, коли найдеш
той вiск! або (2) Переляк, перелячище! Я ж тебе яйцем викочую, а водою
виливаю, на пущi i на сухий лiс вiдсилаю… здiйснювались певнi
манiпуляцiï з указаними предметами воском, яйцем. Чи, наприклад,
клянучись землею, людина повинна була з´ïсти грудку землi, а
пiсля замовлянь, звернених до води, випити замовлену чи непочату воду.
Тому вивчення цих жанрiв лише в ïх словесному виявi носить
однобiчний характер. Щодо синкретичних характеристик (поєднання
слова з дiєю), подiбними до замовлянь та заклинань є
ворожiння, якi умовно можна назвати практичною релiгiєю язичникiв.
Ворожiння це система словесно-обрядових дiй, в основi яких лежить вiра у
зв´язок людей з потойбiчним свiтом, якi здiйснюють я 3 метою
дiзнатись про майбутнє та впливати на нього чи змiнювапги його. Цi
дiï виконувались певними людьми (вiщунами, чаклунами, чарiвниками),
функцiï яких полягали у тому, щоб регулювати стосунки мiж живими i
душами померлих, якi, вiдповiдно до тогочасних вiрувань, могли
допомагати людям своïми порадами та вчинками.
Серед давнiх язичницьких ворожiнь спiрiтуалiзм (спiлкування з душами
померлих); гаруспiкацiя (гадання на нутрощах вбитоï тварини, з
кровi якоï потiм робили кров´янку жертовну тотемну страву);
ворожiння за черепом, кiстками людей чи тварин (головний прийом тут
скапулiмантiя чи омоплатоскопiя провiщення за лопатковою кiсткою);
птаховолхвування ворожiння за польотом птахiв чи ïх поведiнкою
(кування зозулi, спiв солов´я тощо); за громом (в якiй фазi мiсяця
гримить); ворожiння, пов´язанi з календарно-астральними культами
розмiщенню небесних свiтил (гороскопи); за фазами мiсяця, за часом
народження людей; згодом гадання на картах та костях (якi подекуди, як i
iншi види ворожiнь, переходять в азартнi iгри) та iн.
При цьому могли використовуватись найрiзноманiтнiшi предмети, речi, що
належать певнiй людинi, елементи чи вiдбитки тiла (кров, волосся, слiд
тощо). Важливого значення тут набували елементи культiв вогню (свiчок,
попелу, воску); води (дзеркала); рослин та тварин (корiння, насiння;
частини тiл тварин, особливо роги, кiстки); предметiв (заколки, шпильки,
голки); культовi матерiали дерево, камiнь, кварц, кришталь, скло; простi
та дорогоцiннi метали; коштовне камiння. Ворожiння також
використовувались, щоб приносити користь чи шкоду. Iз цим, окрiм вище
згаданих, була пов´язана магiя вузла (тут кожен тип вузла мав
своє значення та назву; пов´язана з цим магiя прядильництва
i ткацтва), магiя родючостi (землi та людей, пов´язана з цим магiя
оборювання села чи певноï територiï) та iнше.
Цiкавими є вiдомостi М. Костомарова про найдавнiшi ворожiння, Що
здiйснювались при язичницьких храмах Дажбога над вином, яке виливали у
рiг, що знаходився в руцi iдола; над бiлим конем, який, як вважалось,
належав божеству, i на якому можна було ïздити лише окремим жерцям
за певних обставин. Ворожiння вiдбувалося в такий спосiб: у землю
навхрест устромляли списи чи мечi, а кiнь повинен був мiж ними (чи пiд
ними) проходити або ïх перестрибувати. При цьому вважалось поганим
знаком, коли кiнь спiткнувся, спостерiгали також, яку ногу вiн
пiднiмає першою. Були теж ритуали, пов´язанi з киданням
жереба. Зафiксованi ворожiння з допомогою ритуальних дощечок, по-рiзному
пофарбованих з кожного боку (як правило, на бiло та на чорно).
М. Костомаров звертав увагу на те, що в часи двовiр´я язичницькi
волхвування супроводжувались принесенням у жертву християн,
використанням священних орлiв чи iнших птахiв, якi, як i конi,
зберiгались при капищах i використовувались лише в окремих випадках
(зокрема, на вiйнi). Упродовж часу свого функцiонування магiя завжди
супроводжувалася спiрiтуалiзмом (викликанням духiв), що базувався на
анiмiстичних уявленнях та вiрi у силу духiв померлих предкiв.
Записи словесних формул, якими супроводжувались ворожiння, вiдсутнi,
оскiльки вони завжди зберiгались у таємницi. Виконання та поетика
магiчних жанрiв усноï народноï творчостi дуже своєрiднi.
Вони, як правило, здiйснювались уночi, а нiч у цих (i багатьох iнших
обрядових, казкових, легендарних) випадках є, безумовно, значущою,
як час дiï. I значущою, як опозицiя до дня66.
Пiзнiше християнство пояснюватиме: Замовляння це магiя, а магiя це
звертання до темних сил, до нечистi67. Тому цi ритуали супроводжувались
тривогою, жахом, цьому сприяло i своєрiдне голосове оформлення.
Вони могли виконуватись у формi нашiптувань, шептань, зi змiною голосу.
Зокрема О. Знойко, описуючи археологiчнi розкопки капища Хвойки храму
Дажбога, зазначає: Камiння примхливих обрисiв iз сiрого пiсковику
з рiзними, iнколи наскрiзними отворами, очевидно, мало дивну властивiсть
химерно змiнювати звуки, то притишуючи ïх, то посилюючи i змiнюючи
напрямок так, начебто вони йшли з неба вiд богiв. Цiкавою з цього
приводу є згадка I. Срезневського про виконання своєрiдних
архаïчних язичницьких творiв кощунiв, якi, за його словами, подiбнi
до байок: Инии гудуть, инии бають ему кощунать. Гудiти означало грати на
музичних iнструментах сопiлцi, гуслах. Отже, цей жанр виконувався з
музичним супроводом, а про ïх язичницьке спрямування робимо
висновок iз слова кощунствувати, що набуло виразно негативного значення.
Хоча слово кощуна (яке етимологiчно походить вiд кощей ïï
виконавець або об´єкт звертання, В. Балу-шок, вслiд за I.
Срезневським, пояснює слово кощей як iнiцiант у лiмiнальнiй,
порубiжнiй фазi iнiцiацiï) збереглося до 12 ст. у перекладнiй
лiтературi (де воно вживалося замiсть грецького слова мiф), характер
виконання цих творiв до кiнця не з´ясовано. Можливо, вони
виконувалися речитативом, подiбно до дум.
Дехто iз сучасних дослiдникiв вважає, що кощуни творились
спецiальною верствою волхвiв кощунниками, i окреслює змiст цих
творiв так: Центральний персонаж кощун Кощiй (Кащей) володар кощного,
потойбiчного, мертвого, зимового царства, який полонив дiвчину i тримав
у полонi певний перiод (перiод зимового омертвiння природи), пiсля чого
цю дiвчину визволяв, убиваючи Кощiя, позитивний герой (князь, царевич).
Влада зими припинялася, й наставало пробудження природи, починався новий
землеробський цикл70, у далекому минулому ворожiння здiйснювались лише
жерцями-чаклунами. Згодом ця традицiя поширилась в народi. До нашого
часу дiйшли вiдголоски святкових ритуальних ворожiнь, а то й цiлi магiчно-
обрядовi дiйства. З найрозгорнутiших та найбiльш поширених є:
1)  ворожiння на Андрiя (так званi святочнi Андрiïвськi вечорницi)-
Вони зберiгають навiть вiдголоски тотемiчних вiрувань найдавнiших
часiв при виконаннi магiчних ритуалiв не другорядна роль вiдводиться
тваринам, якi сприймаються як душi предкiв: дiвчата випiкають
ритуальнi коржики, якi кладуть на вулицi, закликаючи собак, i
спостерiгають, у якому порядку собаки ïх ïдять. Хлопцi
кусають ритуальну калиту (спецiально випечений для цього калач,
пiдвiшений пiд сволоком). Подiбнi ритуали поєднуються з
рiзноманiтними табу (заборона говорити, смiятися); культом води (яку
нерiдко носять ротом з рiчки чи криницi) тощо. На Андрiя iснує
традицiя ворожiння з пiдслуховуванням (дiвчата пiдходять близько до
хат, намагаючись пiдслухати, про що там говорять, i сприймають це як
провiщення на майбутнє ). До наших днiв дiйшли окремi тексти,
якими супроводжувались ворожiння у цей день, на зразок: Андрiю,
Андрiю, конопельки сiю, Спiдницею волочу, замiж вийти хочу…;
2)  ворожiння у час зимових свят здiйснювались за допомогою води
(дзеркал), вогню (свiчок), рiзноманiтних ритуальних предметiв (воску,
трав, макового чи iншого насiння тощо). На Слобожанщинi ще донедавна
зберiгалась традицiя на Новий рiк розпалювати ритуальне вогнище на
рiцi бiля ополонки, за допомогою якого ворожили дiвчата (пiдпалювали
головешки i, кидаючи в ополонку, спостерiгали, як вони гаснуть). Тодi
дiвчата шукали дивовижне зiлля нечуйвiтер, яке, за повiр´ями,
могло робити людину нечуваною та невидимою. Бiльшiсть ворожiнь були
спрямованi на вибiр майбутнього судженого, провiщення подружньоï
долi. Поширеними були ворожiння на сон: дiвчата, лягаючи спати,
здiйснювали певнi ритуали, промовляючи: З ким вiнчатися, з тим за руки
триматися, вiрячи, що У снi побачать свого судженого;
3)  веснянi ворожiння в основному були спрямованi на вибiр
судженого. Найпоширенiшим з тих, що супроводжуються традицiйними
текстами Вербовая дощечка (ритуал, що проводився на рiчцi в умовному
хисткому мостi): По нiй гречна панночка ходжала. Та й на свого милого
чекала… Звiдки буйний вiтронько повiє, Звiдти ïï
миленький приïде…; 4) купальськi ворожiння здiйснювались у
день Iвана Купала. Тут чiтко простежуються культи води i вогню, культ
дерев i трав. Найпоширенiшими були ворожiння за сплетеними вiнками
(свiжим чи зiв´ялим). Вiнки кидали на воду, спостерiгаючи, як
вони пливуть (рiвно, крутяться, тонуть, стоять на мiсцi тощо). При
цьому теж промовлялись тексти-замовляння: …Плинь, плинь,
вiночку, гарний з барвiночку, за миленьким, за миленьким… або:
Ой на Iвана, ой на Купала          Далi водою
ïх пускала…
Красна дiвчина зiлля копала,  Поплинь, вiночку, по синiй хвилi,
Квiти збирала, вiночки плела,  Поплинь, вiночку, де живе милий!
Iснували також рiзноманiтнi ворожiння при купальському вогнi
(перестрибування парами, спалювання в ньому предметiв тощо).
Усi ворожiння здiйснювались вночi, а днi, коли це вiдбувалось, вважались
часом розгулу нечистоï сили чи особливоï активностi духiв
померлих предкiв. Цiлий ряд ворожiнь, не приурочених до конкретних свят,
теж поєднують елементи язичницьких культiв води, вогню, землi
(закопування рiзноманiтних предметiв у землю), небесних свiтил
(ворожiння за сонцем, мiсяцем, падаючими зорями), тварин i рослин
(використання ïх частин шерстi, кiсток; корiння чи квiтiв тощо),
предметiв (дзеркал, посуду, воску, перстенiв, хусток, поясiв, взуття
тощо). Поряд з елементами одягу, використовуються, за законами
гомеопатичноï магiï, частини чи слiди тiла людини (волосся,
нiгтi, вiдбитки стiп, долонь) як замiнники самоï людини.
Праслов´яни вiрили у силу сказаного слова та виконаноï
дiï (що може бути i позитивною, i негативною). Знаючи ïх
ставлення до сказаного, ïх вiру в силу вимовленого слова чи
дiï, неважко зрозумiти виникнення в ïх середовищi
рiзноманiтних табу. Табу це релiгiйна заборона, накладена на предмет,
дiю чи слово. Термiн табу був запозичений з полiнезiйськоï мови
капiтаном Куком. Ряд вчених розглядають табу як прояв магiï за
подiбнiстю (заборона робити певнi речi, бо вони здатнi викликати подiбнi
ïм у природi чи життi). Заборони властивi усiм народам на найнижчих
рiвнях розвитку i супроводжуються вiрою у неминуче покарання за
порушення табу. Деякi заборони не поширювалися на жерцiв.
Найпоширенiшими словесними табу були заборони називати iм´я духа
чи божества а також померлого, оскiльки вважалось, що таким чином
викликають названого до себе. Серед табу на дiï найпоширенiшими
були заборони на переступання певноï межi (вхiд на якусь
територiю), на пiдслухування та пiдглядання як вивiдування здатностей та
характеристик духiв чи божеств; на спiлкування з певними людьми;
споживання кремих страв. Поширеним видом табу, що зберiгався довгий час
в краïнському фольклорi (а подекуди зберiгається й нинi),
є заборона мiятися. Це табу чинне в певнi днi чи за певних
обставин (побутувало повiр´я що не можна смiятись у
п´ятницю). Широко вiдома заборона смiятись на Андрiïвських чи
iнших вечорницях пiд час ворожiння чи кусання калити. У першому випадку
вважалось, що смiх руйнує провiщення, у другому навiть допускались
певнi покарання того, хто засмiявся, обмазували сажею або писали по його
обличчi.
Цей найдавнiший пласт обрядово-словесних дiй вiдбився у багатьох жанрах
народноï творчостi.