Мiфологiчний план Улисса i його роль у розкриттi загальноï концепцiï роману Джойса

Фiлософiя роману — область внутрiшнього змiсту, iдейних тим. I
дуже природно очiкувати, що найглибше зiткнення мiж сучасним романом i
древнiм епосом — саме в цiй областi; що сучасний письменник
надихається вiчними темами й вечною мудрiстю, схованоï в
древнiх переказах. Це — звична ситуацiя сучасного мiфологiчного
роману, i до цiєï лiтературноï категорiï ще дотепер
часто зараховують роман Джойса. Однак це помилково. У фiлософiï
Улисса досить мало загального з Гомером, i гомеров мир у його
специфiчнiй сутностi, як мир грецького мiфу, Джойсу далекий, оскiльки
йому взагалi далека мiфiчна картина реальностi, мiфiчний тип свiдомостi.
Одиссею же вiн сприймає аж нiяк не як мiф, а тiльки й винятково
— як лiтературу
Щоб у всiм цьому переконатися, пiдемо, як радить марксизм, вiд
конкретного до абстрактного. Що загального в Улисса i Одиссеи у сферi
iдей — видно цiлком наочно. Насамперед, як уже говорилося в
нашоï Телемахиде, Джойс аж нiяк не розходиться з Гомером у
розумiннi самого Улисса; i це немаловажно. Але цим, по сутi, справа й
обмежується. Гомерови прототипи iнших героïв роману мають
лише зовнiшню прототипичность: вiдповiднiсть iз ними iстотно лише в
сюжетному планi, меж тим як у характерах, у внутрiшньому виглядi
героïв Гомер майже непомiтний (крiм, може бути, нарочито внесених
дрiбних деталей). На самiй раннiй стадiï, в Телемацi, Джойс начебто
спробував впровадити Гомера глибше, усередину образа — i зазнав
невдачi. Саме Одиссеей, як завiряє Гилберт, викликанi настiльки
навмиснi, що кидаються в очi лагiднiсть i спокiй у поводженнi Стивена з
Биком: вони вiдсилають до розпiзнавального епiтета Телемаку, до рефрену-рядка-
рефрену початку поеми, Лагiдно йому вiдповiдав розважливий син
Одиссеев… Але попри все те, вони явно надають образу якусь
картонность i манiрнiсть (що вiдзначала ще у двадцятi роки влучна, що
зачепив Джойса критика Уиндема Льюиса) — i автор швидко вiдмовився
вiд художньо помилкового прийому.- Але тут я вже, здається,
доводжу бiльше, чим повинен: що Гомер лише неглибоко зв'язаний не тiльки
з фiлософiєю, але й iз психологiєю роману
Вертаючись же властиво до iдей, ми констатуємо, що iдейний мир
роману роздiляє з Одиссеей усього двi або три загальнi теми: це
тема синовства й батькiвства, тема повернення, а також — але лише
почасти, тому що архаïка не придiляла смертнiй жiнцi багато мiсця
— тема жiночоï природи й жiночоï мiсiï. Всi цi теми
— iз самих корiнних i iстотних для Улисса, але нiякого iдейного
спорiднення з Гомером це не вносить, тому що всi вони вирiшуються в
Джойса зовсiм не по Гомеру, а врозрiз iз ним (20). У Гомера мiж батьком
i сином — неколебимая прихильнiсть i любов, а тема повернення
вирiшується в оптимiстичному ключi, в елементi сили й з вiрою у
вiрнiсть. У Джойса мiж батьком i сином — складна дiалектика
вiдносин, де є й надрив, дисгармонiя, ворожнеча; а тема повернення
вирiшується в песимiстичному ключi, в елементi слабостi й iз
упевненiстю в зрадництвi. Про тему жiночоï й говорити чогось
Погляд в область iдей довершує наш випадний огляд усього того, що
становить зв'язок мiж романом Джойса й гомеровим епосом
Як бачимо, значеннєвий^-значеннєвих-значеннєвi-глибинно-
значеннєвих, релiгiйно-фiлософських зв'язкiв тут практично
немає. Такi глибиннi зв'язки виражали б спiльнiсть у баченнi миру
й зачiпали скорiше не лiтературнi сторони поеми, а сама ïï
iстота як не просто поеми, але — мiфу, пам'ятника мiфологiï.
I, зважаючи на все, подiбних зв'язкiв майже не є не тiльки в
романi, але й у свiдомостi Джойса, у всiм його вiдношеннi до Гомеру й
Одиссее. У мемуарних оповiданнях можна знайти про це вiдношення чимало,
на гомерову тему письменник говорив охоче. I у всiх розмовах i судженнях
— одна стiйка риса: про Одиссее говориться завжди як про вiдмiнну
лiтературу, Улисс обговорюється як чисто лiтературний, анiтрошки
не мiфологiчний герой, i про Гомере говориться як про Флобера, як про
будь-якого майстра лiтературноï справи. Поема сприймається
художником, як чисто лiтературне явище, i лише в такiй якостi вона й
працює в його романi Меж тим, як ми знаємо, Одиссея —
один з головних текстiв грецькоï мiфологiï, i ïï мир
— це мир мiфу, особлива мiфiчна реальнiсть, що мiстить у собi мир
смертних, тутешнє людське буття, i мир богiв, безсмертних,
представлений у перехiдну епоху боротьби свiтлих олiмпiйських божеств iз
релiктами архаïчного хтонизма, воплощеньями згубних i жахливих сил.
Обидва мири вiчно переплiтаються й протягають друг у другу, меж ними
постiйнi переходи й перетворення, так що в нашому свiтi, по найдавнiшому
античному виреченню, все полно богiв, усюди свiдчення й знаки iнший
свiту
Але в романi Джойса ми не виявимо навiть натяку на цю зиблющуюся
подвiйну реальнiсть, у якiй — вся внутрiшня суть мiфу. Нiчого
дивного — сама ця реальнiсть для нього просто не iснує! В
епоху Улисса письменник — закiнчений агностик, i агностиками ж вiн
робить i обох головних героïв. Важко знайти бiльше антимiфологiчний
тип свiдомостi. Для нього вiра в що завгодно за межами почуттєвого
досвiду — абсурдне явище, противне розуму, а всякi подання про
свiт iншому — безглуздi, дурнi й вульгарнi. I вульгарнiсть ця
спецiально, докладно, отруйно викривається на сторiнках роману. В
епiзодi 9 Стивен, як у свiй час його творець, ïдко висмiює
дублiнських герметистов (21), якi глибоко вiрили в усi мiфи й усi свiти.
А в епiзодi 5 починається й потiм проходить сквозною ниткою
вигадлива iронiчна гра, побудована на помилцi в амурному посланнi Блуму
вiд мещаночки Марти. Через цю помилку, замiсть докору в якiйсь
вiльностi, що, як видно, дозволив собi новий Улисс, у Марти виходить
фраза: Менi зовсiм не подобається мир iнший. Блум уловив гумор
ситуацiï, i мир iнший уже до кiнця роману зв'язався для нього, як i
для читача, з якоюсь дрiбною нiсенiтницею й дешевою фривольнiстю. I вся
тема премирноï реальностi — реальностi мiфу, реальностi
мiстичного й релiгiйного досвiду — раз i назавжди
з'являється в що знижує, пародiйному, знущальному свiтлi.
(Досить, до того ж, постмодернiстському: у концепцiï, що бачить мир
як текст (22), помилка повинна бути однiєï з головних
категорiй, i теза мир iнший є помилка — глибокий
онтологiчний постулат…)
Але важлива тема Джойс i мiф цим далеко ще не вичерпаний. Безглуздо
думати, що Джойс у простотi щиросердечноï не бачив нiякоï
рiзницi мiж античним мiфом i сучасною прозою або що вiн, експлуатуючи
фабулу й схему мiфу, бездумно вiдкидав всю його духовну суть. Зрозумiло,
вiдносини його з мiфом не настiльки поверхневi
Але важлива тема Джойс i мiф цим далеко ще не вичерпаний. Безглуздо
думати, що Джойс у простотi щиросердечноï не бачив нiякоï
рiзницi мiж античним мiфом i сучасною прозою або що вiн, експлуатуючи
фабулу й схему мiфу, бездумно вiдкидав всю його духовну суть. Зрозумiло,
вiдносини його з мiфом не настiльки поверхневi. Тут також була своя
еволюцiя. На раннiх етапах творчостi, у рамках яких ще лежать i задум
роману, i його першi епiзоди, Джойс сповiдає радикальний естетизм,
культ Художника й Мистецтва. Iз цiєï позицiï було дуже
природно вважати, що в мiфi — як i у всьому взагалi на свiтi!
— лiтературна, эстетическая сторона важней i над усе, а всi iншi
сторони, релiгiйнi, iсторичнi й решти
У системi роману в наявностi ще один помiтний аспект, що має
стосунок до теми мiфу. Героям Улисса i його подiям дуже часто надаються
символiчнi значення; вони розглядаються як втiлення, символiзацiï
iсторичних i мiфологiчних фiгур i подiй. Символ же чреватий мiфом; коли
символи связуются меж собою й виступають у русi, у дiï — вони
утворять мiфологеми, мiфи. (Мiф — символ, якому надається
дiєслiвний присудок,- говорить Вяч. Iванов.) Зрозумiло, до
символiчних значень належать i гомерови прототипи; i, будучи зрозумiлi
як символи, вони, мабуть, чреватi не чим iншими як Одиссеей, понятою як
мiф, а не тiльки вже як лiтература
Справа, однак, у тiм, що аж нiяк не всi прототипи можуть розглядатися як
теперiшнi символи (як ми говорили, зв'язок з ними часто формальна й
ефемерна) i, крiм того, бiльша частина символiчних значень у романi
— зовсiм не з Гомера. Так, на всьому протязi роману Блум
символiзує не тiльки Улисса, але й Христа (тому що лагiднiсть,
жертовнiсть — з головних доданкiв його ролi), Стивен —
Гамлета, а в окремих епiзодах вони знаходять безлiч i iншi символiчнi
функцiï