Олександр Довженко "Зачарована десна". Гiмн красi!

Вiд Сосницi, вiд чарiвноï Десни починалася дорога Олександра
Довженка до планети, до людини, про яку вiн так натхненно думав, для
якоï так самовiддано творив. Саме в змалюваннi людей, дорогих i
рiдних iз дитинства, що вчили та виховували його, наставляли не
правильний життєвий шлях, вiдобразилися велич та широчiнь
Довженковоï душi, що в повнiй мiрi розкрилися в кiноповiстi
Зачарована Десна, яку по праву можна назвати гiмном красi й духовнiй
насназi людини. У Зачарованiй Деснi письменник подав народне розумiння
прекрасного. Для його землякiв найвищим критерiєм краси є
чесна праця, тому всi люди працi для автора величнi i прекраснi в
своєму трудовому талантi. Пiзнiше в Поемi про море Довженко
напише: Найсвiтлiша краса людини в трудi. Олександр Довженко вводить
читачiв свого твору в свiт розкiшноï природи, серед якоï
живуть близькi йому люди працьовитi, мудрi, талановитi. Мимоволi
милуєшся героями повiстi. Сашкова мати це жiнка надзвичайноï
працьовитостi. Вона нiчого в свiтi гак не любила, як саджати що-небудь у
землю, щоб проiзростало. Нелегка випала ïй доля, та знаходила вона
насолоду в працi. Батько… Великий трудiвник i мудрець.
Неписьменний, але водночас людина з прекрасною душею, що сповнена
мудрiстю вiкiв. Вiн любить жарти, влучне слово, зневажає владу i
царя, насмiхається над попом i з радiстю допомагає людям.
Автор пiдносить образ батька до вселюдського iдеалу, до рiвня античного
героя, з якого можна писати i богiв, i лицарiв, i великих учених. У
повiстi створено й iншi незабутнi образи: сварлива прабаба Марусина, в
устах якоï прокльони ставали пiснями. Мудрою i духовно багатою
людиною змальований дiд Семен. А який вiн лагiдний, працьовитий, добрий!
Западає в душу образ дядька Самiйла, який умiв орудувати косою, як
добрий маляр пензлем. Уособленням народноï мудростi й
душевноï щедростi виступає прадiд Тарас. Саме вiн першим
почав розкривати перед Сашком таємницi природи, ïï
неповторну красу. Дiдусевi великi натрудженi руки нiкому не заподiяли
зла, знали тiльки труд, щедроти i добро. I дiд Семен, i прадiд Тарас
змальованi Довженком з особливою задушевнiстю. Цi мудрi дiди то, мабуть,
мiць духу народного, людська величавiсть. Кого б не змальовував
Олександр Довженко, завжди вiдчуваються i теплота, i гордiсть, i любов
людини до свого роду. Характерно, що автор, змальовуючи своïх
героïв, не iдеалiзує ïх, але завжди вiдчувається
його особливе ставлення до людини працi. Коротке наше життя, скiльки
всього залишається незробленим! Олександр Довженко, щоб якось
вiддати хоч соту частку належного своïм рiдним, якi вже нiколи не
повернуться на цей грiшний свiт, пише про них з такою любов'ю, що рядки
пiд його пером створюють урочистий гiмн, який вiчно буде прославляти
людину, ïï моральну красу й духовну велич.