Патрiотичнi мотиви в циклi вiршiв А. Малишка Украïно моя!

Iз перших днiв вiйни Андрiй Малишко на фронтi, вiн працює
кореспондентом фронтових газет, де часто друкуються його статтi, нариси,
репортажi i мiсця боïв, звернення до бiйцiв i, звичайно, вiршi.
Сьогоднi твори Малишки воєнного часу сприймаються як сповiдь поета-
воïна, що жив одним життям з мiльйонами своïх спiввiтчизникiв,
дiлив з ними бiди й радощi, читаються як лiричний щоденник. А вiдкрив
цей щоденник цикл поезiй Украïно моя!, написаний одразу ж пiсля
того, як радянськi вiйська, спливаючи кров'ю, залишаючись в оточеннi
дивiзiï i армiï, вiдступили за межi Украïни й вона
потрапила пiд кований залiзом чобiт окупанта.
Саме тодi були написанi незрiвняннi за силою патрiотичного почуття
рядки:
Он зоря вечорова до мене шепоче барвиста,
Що ж ти став, як нiмий, надивляйсь на Вкраïну свою!..
I лежала земля в попелищi земля чорнотiла.
Я дививсь, i нiмiв, i прощавсь i прощатись не мiг.
Покидаючи рiдну землю, син Украïни переосмислює все
попереднє життя ïï народу, який протягом вiкiв,
починаючи з часiв Батия, боронив свою землю. Якими б страшними не були
навали ворогiв, наш народ завжди виходив переможцем iз тих двобоïв.
Старий Днiпро пам'ятає всi давнi наруги й новi кривди, яких вiн
нiколи не простить катам. I впевненiсть Славути передається
лiричному герою, допомагає йому не втратити вiри, вистояти.
Прекрасною i нiжною постає Украïна у спогадах лiричного
героя. Найтеплiшi слова знаходить вiн, щоб передати своє
захоплення ïï чарiвнiстю. Для нього Украïна зелений i
вiчний сад, крапля у сонця з весла. Вона згадується синiм лугом,
ромашкою, птицею з канiвських круч.
I як страшно бачити цю прекрасну землю розтерзаною, понiвеченою. Перед
внутрiшнiм зором лiричного героя постають картини, якi вiн бачив,
вiдступаючи з Украïни:
Дитини забитоï змучений ротик, Залiзом опеченi очi дiвочi,
Дiдiвську сльозу закривавлену з жалю,
Сорочку стару на розстрiлянiм тiлi.
Спалений батькiвський дiм, зiв'яла побита ромашка, сльози загиблих
кличуть до помсти, до кари. I син Украïни запевняє своïх
рiдних: вони повернуться i помстяться ворогу за все вчинене ним зло:
Катiв поведуть на страту, на нашу святу розплату,
I в них не вистачить кровi за грiзне горе твоє.
I як ще один доказ упевненостi в перемозi розповiдь про те, яким
прекрасним буде життя пiсля перемоги: Якi ми з тобою ще будем багатi
Веселкою и небi, барвiнком у полi. I ще бачиться, як Квiти зацвiтають
хорошi у твоïм, краïно, зеленiм i вiчнiм саду.
Силу синiвського почуття, любовi й вiдданостi повною мiрою передають рядки, якi повторюються двiчi:
Украïно моя, менi в свiтi нiчого не треба,
Тiльки б голос твiй чути i нiжнiсть твою берегти.
Цими, написаними кров'ю серця рядками, де висловлена непохитна вiра в
недоланнiсть житгя народу, в щасливу його долю, Малишко живив людську
надiю, знаходив стежку до серця воюючого народу зболеного i зневiреного.