Переказ — СТАНОВЛЕННЯ СИЛЬНОÏ ОСОБИСТОСТI

Вона вже давно не з ним. I щоб довести наперекiр усьому ïй, усiм, собi, головне собi, що вiн же ïï чоловiк, що вона його Манiчка, Маруся , Марiєчка, на яку вiн дивився спочатку не тiльки як на дружину, а як на недосвiдчену дитину, яку треба освiчувати, виховувати, морально наставляти, бо кожен чоловiк, починаючи з Адама, хоче вилiпити жiнку по образу i подобiю своєму, вiн знову напучує ïï
Хiба це так давно було? Дивилась широко вiдкритими очима, боялась пропустити слово. Брат, усi родичi заздрили привiз жiнку-красуню, освiчену, виховану, а вона так дивиться на ïхнього, правда гарного, але завжди розхристаного, невибагливого до життєвих умов Опанаса, немов розумнiшого i на свiтi нема.
Куди це все подiлось? Коли?
У Немировi, коли написала перше оповiдання? Нi! У Немировi разом радiли, там не було анi цiєï стриманоï роздратованостi, анi цiєï вiдчуженостi.
Петербург?.. А що ж у Петербурзi? Слава навколо неï? Нi, нi, це було б надто просте пояснення, не така вона дурна, щоб фiмiам запаморочив голову. Вiн-то знає свого Вовчка!
Чоловiки? Кулiш, Макаров, Костомаров… Здається, усi закохались. Але нi, i це вiн вiдкидає. Вiн знає свою Марусю. Що ж, що ж тодi? Чого вона так змiнилась до нього?
Уже й слiду нема орловськоï провiнцiйноï панночки, гувернантки у багатих родичiв, яка наче на волю вирвалася, вiддалася за нього, не роздумуючи довго, i почувалася такою щасливою, такою радою.
Уже й не та немирiвська Маруся. Адже й там, вiн-то знає, усi колеги- вчителi, усi старшi гiмназисти були закоханi в неï, дружину учителя молодших класiв Маркевича.
От iде вона з базару, на головi на тугих русявих косах хусточка квiтчаста, у руках кошик, поряд i Мотря , ïхня дiвчина, також з кошиком. Усi нежонатi вчителi-паничi харчуються разом: комуною з ними. Марiя Олександрiвна господиня. I всi нею,
На його Марусею, милуються. А вже коли Народнi оповiдання вийшли годi й казати. Вiн усе бачив i пiдсмiювався тiльки, особливо з соромливого, як дiвчина, математика Дорошенка. Хай зiтхають, хай моляться. Марусi i в голову не спадало навiть пококетувати. Така проста, мила, уважна до всiх. Як там добре було! Невже вiн згадуватиме Немирiв, як загублений рай?
А як прагнули до Петербурга! Здавалось, там i почнеться справжнє життя. I раптом саме тут, у Петербурзi, чоловiк Марка Вовчка. А вона самостiйна жiнка, зi своєю працею, зi своєю професiєю.
I зараз ïде його Маруся сама за кордон, i хай вiн торочить своï поради без кiнця i краю, а вона, спокiйно усмiхаючись, покивує головою, вiн бачить у цьому лише поблажливiсть та ïï постiйне бажання не сваритись.
Не треба, не треба було ïï вiдпускати саму. Могла б i почекати (О. Iваненко; 419 сл.).
Завдання до тексту
1. Визначити стиль i тип мовлення.
2. Скласти план до тексту. Орiєнтовний план

      I. Вона вже давно не з ним.

      II. Хiба це так давно було? 1. Жiнка-красуня.
2. Перше оповiдання.
3. Усi закоханi в Марусю.
4. Марiя Олександрiвна господиня.
5. Чоловiк Марка Вовчка.
III. Не треба було ïï вiдпускати саму.
3. Лексична робота.
Фiмiам захоплена похвала, лестощi.
4. Словниковий диктант. Записати та пояснити правопис слiв.

      Жiнка-красуня, освiчений, невибагливий, розхристаний, про

      вiнцiйна панночка, колеги-вчителi, нежонатий, учителi-паничi.
5. Питання до тексту.
Хто розповiдає про Марiю?
Куди збирається ïхати Марiя Олександрiвна?
Що могло змiнити ставлення Марусi до свого чоловiка? Наведiть приклади.
Що хвилює оповiдача?
Як вiн ставиться до фрази чоловiк Марка Вовчка?
6. Якi твори вiдомоï украïнськоï письменницi Марко Вовчок
      вам вiдомi?
7. Назвiть справжнє прiзвище письменницi?
8. За складеним планом стисло Переказ — ати текст.