Природний розум i врода Роксолани героïнi повiстi Назарука Роксолана
У Стамбулi бiлi стiни найбiльшоï мечетi перед гробницею-тьорбе
жiнки з Украïни, яку у свiтi знають як Хуррем, Роксолана , Хосенi.
На великiй мiськiй дiлянцi височить мечеть, збудована Роксоланою на
мiсцi Аврет-базару, де колись продавали в рабство людей, поряд з нею
— притулок для обездолених. Недалеко вiд восьмигранноï
гробницi Сулеймана Великого — усипальниця Роксолани, уквiтчана
дорогоцiнними камiнцями. Екскурсоводи стверджують, що Хуррем єдина
жiнка-султанша в Османськiй iмперiï. Хто ж вона, Роксолана? Чому
саме ïï ось уже бiльше чотирьохсот рокiв пам'ятають i шанують?
Чому саме ïй присвячують науковi дослiдження, про неï пишуть i
оповiданнях, повiстях, романах, ïï портрети й сьогоднi
прикрашають музеï (у Нацiональному музеï у Львовi знаходиться
портрет Роксолани — робота iталiйського майстра XV ст.).
Роксоляна (Роксолана) — повiсть iсторична. Розпочинається
вона розповiддю про пiдготовку до весiлля Настi Лiсовськоï, дочки
о. Луки Лiсовсько-го, i Степана, сина львiвського купця. Та, як говорить
народне прислiв'я — Не знаєш ранком, що буде ввечерi. На
мiстечко напали турки i взяли в полон чоловiкiв i жiнок. Серед них була
й Настуся… На невiльничих базарах дiвчину тричi перепродавали i
така, мабуть, воля Божа — вона потрапила до гарему Сулеймана. Тут
полонянка виконувала рiзну роботу, носила воду для миття кам'яних
сходiв, тiпала килими, сидiла як сторожа в передпокоях. Саме тодi, як
говорить автор, надiйшов пам'ятний день i таємнича година
ïï долi. Стоячи бiля дверей султанськоï одалiски, вона не
мала права пiднiмати очi не вели* чезнiшого з найвеличнiших, а все ж не
втрималася — i один раз, один-єдиний раз боязко глянула на
того, кого так пристрасно чекала дружина.
Дiвчина-християнка вразила Сулеймана своєю красою, а пiзнiше й
розумом. Вона добре розумiлася на Коранi (цьому навчив ïï
побожний учитель Адбуллаг), говорила з падишахом смiливо, переконливо.
Знала, що згiдно з Кораном чоловiк не може силою взяти дiвчину, бо то
великий грiх. Слова дiвчини сколихнули душу Султана. З ним ще нiхто так
не говорив, окрiм рiдноï матерi. Та не тiльки змiст слiв зацiкавив
його, але й свобiдна форма, i вже перший акорд ïï, першi
слова: вiчна правда, рiвнiсть перед Богом. Ще не маючи волi, будучи
невiльницею, Хуррем у розмовi з Сулєйманом на його запитання, що
ти робила б, якби сповнилося твоє бажання, вiдповiла: Я будувала
б, будувала багато… наперед збудувала б велику iмарет (кухню для
убогих), …велику дарешттiру (лiкарню) …каравансерай для
подорожнiх i чужинцiв. Сулеиман вiдзначив про себе: ця дiвчина маж не
лише великий розум, але й дуже добре серце, вона не забуває людей
з краïни, з котроï потрапила до Туреччини. З часом Ель Хуррем
отримала волю, прийняла iслам, стала дружиною Сулеймана Великого,
народила трьох дiтей: Вона блистiла умов i веселiстю, безогляднiстю i
милосердям. Молода дружина падишаха швидко набула визнання. Згадаймо
роздiли повiстi, присвяченi обрiзанню першого сина. Представник
посольств з Венецiï, курдiйськi емiри просять послухання у
Роксолани, хоч i були допущенi на цю урочистiсть за дозволом султана. До
Хуррем, яка ходила без заслони, часто заходили чужi люди, майстри, ученi
й поети, муляри й будiвницi, кожного вона приймала, i кожен з низ
дивувався ïï розмов i зацiкавленням. Навiть проповiдники
Корану просили Султан Величавий, володар трьох частин свiту, прислухався
до просьб i порад Ель Хуррем. I влада його iз любовi великоï
переходила в руки його жiнки. У народi кажуть, коли влади багато, то
горе поряд ходить. Так сталося i в життi Роксолани. За певних обставин
вона запахла кров'ю. Ви скажете, що заради рiдноï дитини можна йти
на злочин. Це iстина, але й убивство iншоï людини — великий
грiх. Визир говорив правду, та й сама Хуррем знала, що охрестила
сила… Що керувало могутньою дружиною Сулеймана в той момент, коли
вона говорила неправду про вiзира. Хiба лише думка про сина?
Важливим епiзодом для характеристики Роксолани буде розповiдь автора про
другий джiгат Сулеймана. У вiдповiдальний момент вона переконала мужа не
йти в наступ проти нiмцiв. Своï дiï пояснила так: Султан може
бути переможеним i померкне його зоря, а ще жоден iз синiв не годен
усiсти на престолi султанiв, нi пiднести меча проти бунту.
Хочу сказати кiлька слiв про зовнiшню красу Роксолани. У примiтцi до
повiстi Роксолана читаємо, що iталiйський художник, який бачив
султаншу, такi спомини: …та панi, по народностi русинка, не була
гарна, але приємна. Та кожен має своє поняття про
красу. Портрет, що знаходиться у Львiвському нацiональному музеï,
вказує, що вона була дуже гарна: делiкатна, дуже скромна i дуже
спокiйна з вигляду, — така спокiйна, що успокоює навiть
погляд на ïï портрет. Автор повiстi часто згадує очi
Роксолани, а очi, звiсно, — дзеркало душi. Вони були синi, часом
випромiнювали ласку, а iнодi — в них мигтiла чаша чорноï
отруï. Прикрашало дiвчину й волосся: воно було золотисте i сяяло
так, що аж очi заслiплювало. Сулейман запримiтив, що личко в невiльницi
бiленьке як снiг з таким вiдтiнком, як у першого пуп'янка рози, а таке
лагiдне, як у його матерi, що все боïться за нього. I все ж
Роксолана зiйшла на незвичайну висоту завдяки винятковiй силi характеру,
мудростi, знанням, набутим наполегливою працею i чи не останню чергу
— жiночiй принадностi.
Думаю, що образ Роксолани, мiсце цiєï жiнки в iсторiï
тiєï епохи потребують додаткового дослiдження, бо секрет
ïï успiху не вiдкритий i досi.
