Шевченкiана Iвана Марчука

Тарас Шевченко нацiональний поет украïнського народу, тому кожний
украïнець має свого Шевченка. Але о диво! чим бiльше
занурюєшся у свiт його поезiй, записи щоденника та подробицi
життя, тим бiльше починаєш розумiти невичерпнiсть цього феномену
нашоï iсторiï та культури. Шевченко давно вже iснує у
двох паралельних вимiрах: як реальна iсторична особа i як згусток
украïнського духу, матерiалiзоване втiлення нацiонального пророка
та духовного воïна, поставленого небесними силами на вартi наших
душ.
Iван Марчук наш сучасник, народний художник Украïни, знакова
постать для нацiональноï i свiтовоï культури в ïï
позачасовому вимiрi.
Багато паралелей можемо спостерегти мiж життями Шевченка й Марчука:
обидва вийшли з глибин украïнського села; обидва без
протекцiï, завдяки лише вродженому талантовi й титанiчнiй працi,
досягли найвищих мистецьких вершин; обидва, попри популярнiсть i славу,
усе життя були самiтниками.
Його Шевченкiана це сорок два твори (iз ста задуманих), це Шевченкiв
Кобзар з його, Марчуковими, малюнками.
Художник iшов не шляхом буквального iлюстрування рядкiв поета вiн
намагався передати напруження слова шевченкiвського Кобзаря, палiтру
емоцiй, духовних поривань, фiлософських роздумiв.
Дмитро Павличко, сам блискучий майстер поетичноï метафори,
вiдзначає своєрiднiсть трактування Кобзаря, тонко вiдчуваючи
непомiтнi навiть для багатьох мистецтвознавцiв пластичнi деталi: Марчук
явив нам свого Шевченка, не подiбного на Шевченка Сластiона чи Касiяна,
але саме тим i цiкавого. Була ще, мабуть, у художника мета показати, що
Кобзар це вже не книжка, а плоть землi нашоï. Трiщини, якi
пробiгають через долонi, одяг, бандури, чола Шевченкових персонажiв,
нагадують трiщини у висохлому вiд суховiю чорноземi. Вiдчувається
спекот-на суша землi, але i ïï родючiсть, непохитнiсть i
незнищеннiсть… Вiн змушує нас iншими очима прочитати
Шевченка, по-новому осмислити i в собi змiцнити його фiлософський дух. У
центрi циклу образ Шевченка сiм портретiв поета.
Ось один iз них, де Шевченка зображено молодим, зосе-реджено-задумливим
(це перiод трьох лiт переломний у життi Тараса). У ньому iсторичне
прозрiння й нова для Шевченка тема людськоï самотностi у свiтi,
пересиченому брехнею, заздрiстю, пiдлiстю та дволикiстю.
Настроï, що охопили поета, надзвичайно складно передати пензлем,
але Iвановi Марчуку це вдалося. На його картинi Тарас у зажурi
прихилився до дерева, гiлля якого химерно розрослось i так густо
заповнило простiр, що в ньому заплутались i люди, i птахи, i саме
небесне свiтило. Пiтьма оповила свiт, i лиш палахкi свiчi рослин i
квiтiв, що, беручи цiлющу енергiю життя з глибин рiдноï землi,
розливають навколо себе трепетне сяйво надiï на неминучий прихiд
справжнього теплого й сонячного дня.
Узагалi ж, мовлячи про Шевченкiану Iвана Марчука, можемо стверджувати,
що нi до неï, нi пiсля неï не було такого глибокого й
пластичного, акцентовано-психологiчного трактування Шевченкових образiв.
Цi твори художника зберiгаються у фондах Шевченкiвського нацiонального
заповiдника на колишнiй Чернечiй Тарасовiй горi.
420 слiв За С. Бушаком