Що розумiти пiд твором

Це винятково важлива для розвитку особистостi дiяльнiсть. Ïï
цiль полягає в тлумаченнi художнього твору, надiленнi його
особистiсним змiстом. Тим самим зачiпаються глибиннi структури
особистостi — ïï ценностно-смисловая сфера
Твiр реалiзує комплекс взаємозалежних оцiнних, естетических
i iнтелектуально-мовних дiй. Воно збуджує акти рефлексiï й
емпатии, активiзує почуття й уява, пам'ять i мислення,
формує способи мовного самовираження
Твiр на задану тему спонукує його автора видiляти в художнiй
iнформацiï головне, синтезує, як би
“сплавляє” читацькi подання, створюючи читацький
“варiант” добутку. Iншими словами, твiр служить формою
“значеннєвоï компресiï” тексту, способом
його осмислення, що дозволяє розглядати твiр як феномен
значеннєвого читання
У концентрованому видi наше розумiння можна виразити в такий спосiб.
Твiр по лiтературi є форма взаємодiï читача з
авторським текстом, засiб його значеннєвоï
реконструкцiï, що сприяє бiльше глибокому збагненню
лiтературного твору. Сказане дозволяє iнакше глянути на
традицiйним навчання, що стало, твору як репродуктивно-
конструктивноï дiяльностi, коли процес роботи над твором
полягає у вiдтвореннi “своïми словами”
хрестоматiйних знань
Принциповi властивостi такого пiдходу
До викладеного розумiння твору необхiдно зробити два додавання, що
стосуються особливостей даного пiдходу й принциповi властивостi, що
характеризують його
1. Про личностно орiєнтований характер навчання. Структурно-
функцiональний пiдхiд виключає трактування твору як сукупностi
мiркувань, що вiдбивають здатнiсть автора до бiльш-менш послiдовного
вiдтворення готових знань про добуток. Твiр як структура —
особливо органiзоване цiле. Всi елементи його перебувають у певному
взаимоотношении, при якому змiна одного спричиняє змiну iнших.
Вiдношенню елементiв може дати початок тiльки особистiсть автора
твору, що повнiстю виключає репродукування загальних мiсць
У границях даного пiдходу твiр — це продукт вiдкриття особистiсних
змiстiв i “особистих” знань, що визначають його сугубо
творчий характер. Тому знання про лiтературний твiр, втiленi в такому
творi, — це завжди знання iндивiдуальнi, “особистi”,
найбiльш глибокi, мiцного й коштовнi для суб'єкта 2. Про
цiлiснiсть процесу навчання. Функцiональний^-функцiональний-структурно-
функцiональний пiдхiд до процесу твору має на увазi, що його
елементи розглядаються як функцiï з багатьма зв'язками. Iншими
словами, будь-який крок твору є явище, що залежить вiд iнших i
змiнюється в мiру змiни цих iнших явищ. Планований результат
кожного кроку — завжди вiдношення. Наприклад, це вiдношення теми
до завдання, укладеноï в нiй; завдання — до головноï
думки, тези — до структури, ключових понять — друг до друга.
Поза цими зв'язками творчий результат просто не iснує. Просте
перерахування крокiв нiчого не дасть, оскiльки, входячи в рiзнi
структури цiлого, той самий елемент дiяльностi здобуває рiзний
змiст
Процес “з'ясування вiдносин” завжди личностно значимо й
цiкавий учнем, оскiльки вiн припускає пошук i власнi вiдкриття в
областi змiстiв
Два шляхи освоєння дiяльностi
Для характеристики процесу навчання прийомам твору важливо враховувати,
що може бути два шляхи ïхнього засвоєння: стихiйний i
керований
2. Стихiйний шлях. Дiï не виступають як спецiальнi предмети
засвоєння. Ïхнє становлення йде лише по ходу
написання творiв, де вони займають мiсце засобiв i тому не
усвiдомлюються. Навчаючи твору, учитель звичайно покладається
на “сочинительский” досвiд учнiв i не придiляє
спецiальну увагу тоï предметноï ситуацiï, що повинна
моделюватися, переводитися в мовне висловлення. При цьому негласно
передбачається, що учнi розумiють, що такий твiр, яку завдання
ставить воно перед пишучоï, якi iснують вiдносини мiж елементами
твору. Тому навчання твору зводиться до рекомендацiй
“розкривати тему”, “дотримувати логiки”,
“приводити цитати”, “робити висновки”.
У цьому випадку формування вмiнь створювати текст як обумовлене
особистiсними змiстами взаємозалежне цiле розтягується й
далеко не завжди приводить до бажаного результату. Але навiть i там, де
формуються необхiднi вмiння, вони залишаються недостатньо усвiдомленими,
недостатньо узагальненими й у результатi цього обмеженими у своєму
застосуваннi тими приватними умовами, у яких вони виникли. Як правило,
при написаннi всякого нового твору учнi знову зазнають значних
труднощiв: не знають, iз чого почати, як вибудувати текст, до чого
прийти
3. Керований шлях. Прийоми твору виступають як предмети спецiального
засвоєння. Ми прийшли до висновку, що основна причина
утруднень, з якими звичайно зiштовхуються твори , що вчаться при
написаннi, укладена не в iнформацiйнiй частинi дiяльностi (про що
писати), а в орiєнтовнiй (що сказати i як), змiст якоï
лежить поза лiтературним текстом
З огляду на це й розумiючи значення орiєнтовноï основи дiй,
ми поставили завдання: знайти узагальненi способи дiяльностi, якi могли
б служити фундаментом для будь-якого твору. Методика побудови всякого
зв'язного тексту повинна була виступити для учня як орiєнтовна
основа, що визначає шлях написання твору
Внаслiдок керування процес формування дiй рiзко скорочується в
часi й приводить до засвоєння заданих прийомiв iз заздалегiдь
намiченими властивостями