Шолом-Алейхем Генiй смiху й спiвець бiдноти

Шолом-Алейхем псевдонiм Шолома Нохумовича Рабиновича.
Перекладається з iдиш як “Мир вам!”. З цим добрим i
щирим єврейським привiтанням ось уже багато десятилiть входить
письменник у людськi оселi. Як згадують друзi й знайомi Шолом-Алейхема,
вiн навiть зробив гумову печатку iз зображенням потиску двох рук i
ставив цей знак у кiнцi всiх своïх листiв. Його естетичнi принципи:
жити i творити для народу;
реалiстично зображувати життя в усiх його проявах;
говорити правду, що виходить iз глибини душi, вiд самiсiнького серця,
котре до останку належить рiдному народовi.
Через багато рокiв у своєму знаменитому памфлетi “Суд над
Шомером” Шолом-Алейхем напише пророчi слова, що стануть його
життєвим кредо: “Письменник, народний письменник, художник,
поете для свого часу, для своєï доби своєрiдним
свiчадом, у якому вiдбиваються променi життя, як у чистому дзеркалi
променi свiтлого сонця. Мiж народом i письменником iснує мiцна,
вiчна спiлка, тому кожен такий письменник є для свого народу i
слугою, i жерцем, i пророком, поборником правди i справедливостi, тому
кожен народ любить такого слугу Божого, жерця, пророка, борця, який
втiшає народ у його горi, радiє його радощами i
висловлює його iдеï, думи , надiï,
сподiвання…”
Творчiсть Шолом-Алейхема багатогранна. Вiн вiдомий як прозаïк,
драматург, критик, поет, видавець лiтературних альманахiв, блискучий
читець власних творiв. Найбiльш популярними серед них є
“Тев'ємолочар”, “Менахем Мендл”,
“Блукаючi зiрки”, “Пiсня над пiснями”. Його
творчий доробок складає десять романiв, двадцять п'єс, сотнi
оповiдань, багато вiршiв, статей, фейлетонiв, кiлька дослiджень.
Як згадують рiднi та близькi письменника, лiтературну справу митець
вважав святою. Вiн умiв писати в будьякий час, у будьяку годину, вдень i
вночi, за будьяких обставин. Часто творив пiд час прогулянок iз
своïми дiтьми (ïх було в нього шестеро). ШаломАлейхема не
потрiбний був “особливий настрiй”, вiн завжди був готовий до
роботи. Коли писав, ставав зосередженим, нiчого не помiчав, нiкого не
чув, повнiстю поринав у свiт своïх героïв.
Дослiдники творчостi вказують на те, що письменник захоплювався
фiлософiєю, любив читати Арiстотеля, Спiнозу, Канта, Маймонiда,
Iєгуду Галевi. Особливо близькими йому були погляди Спiнози, який
проголосив принцип “розумноï радостi” свiтлоï i
чистоï.
Митець подiляв думку видатного фiлософа, що людина має право на
смiх. Смiх i життя єдинi. Життя захищається з допомогою
смiху. Мабуть, саме цим пояснюється глибокий фiлософський змiст
гумору видатного майстра слова. На думку єврейського письменника
Переца Маркиша, Шолом-Алейхем зробив гумор лейтмотивом своєï
творчостi.
Про гумор ШоломаАлейхема писав Вс. Iванов, наводячи слова Максима
Горького: “Який суворий i прозорий гумор! Читаєш i бачиш, що
цю людину жоднi нещастя не похитнуть, що в ньому палаюча вiра в життя!
Дивний i, я б сказав, завзятий оптимiзм…”. Чим злiше
нещастя, чим гiрша бiда, тим мiцнiшими i бадьорiшими стають героï
Шолом-Алейхема, тим бiльше вiрять у перемогу життя, хоч жодних пiдстав,
здається, немає, хоч життя надто ганебне й принизливе.
Понад усе любив музику, пiснi. Iз музичних iнструментiв скрипку,
скрипалiв. Музикантiв любив, як життя. Народжений в Украïнi, Шолом-
Алейхем змушений був поневiрятися свiтом, аби врятувати родину вiд
голоду, погромiв, постiйних принижень. Завершив життя в Америцi, про яку
писав: “Ми, єврейськi лiтератори, пригнобленi там, у вiльнiй
краïнi, бiльше, нiж усi iншi раби капiталiзму”,”…
в Америцi не живуть, в Америцi шукають порятунку”. Його персонаж
Менахем Мендл говорить про цiну людини в Америцi: “Люди там у
великiй пошанi: червонець людина!”.
Микола Бажан: Повнокровний реалiст, майстер великого мистецтва
людинознавства, яке живе тiльки правдою, вiрою в людину, ненавистю до
всього антилюдського й зiтлiлого, виразник не штучного, а органiчного,
як життя i рух, оптимiзму такий великий єврейський письменник Шолом-
Алейхем…. “Неповторнiсть таланту Шолом-Алейхема мiцнiла пiд
впливом творчого сприйняття i любовного вивчення досвiду М. Гоголя, Л.
Толстого, М. Горького, А. Чехова, В. Короленка”.
“Було б невiрним перебiльшувати гумористичний характер творчостi
Шолом-Алейхема. Його гумор складний, протирiчний за характером: незлий
жарт швидко замiнює головний удар сатири, за усмiшкою часто
прихована людська трагедiя. Це, власне, той гоголiвський смiх, у якому
приховуються гiркi сльози й рiзкi докори дiйсностi. Сам письменник
писав, що житейське море слiз, пройшовши крiзь його творчу призму,
перетворилось на смiх. Такий смiх часто буває схожим на гнiвний
плач, на крик протесту”.
Шолом-Алейхем доволi швидко став завойовувати популярнiсть. Його
дiяльнiсть, i письменницька, i суспiльна, дедалi бiльше впливала на
процеси розвитку єврейськоï культури. Одержавши вiд померлого
тестя спадщину, вiн, не вагаючись, вiддав значнi кошти на пiдтримку
єврейськоï лiтератури. Видав два томи лiтературних збiрок
“Єврейська народна бiблiотека” (1888 1889), де поряд
iз письменниками старшого поколiння з'явились твори молодих та два
романи самого Шолом-Алейхема. Сам жив у постiйних злиднях.
Письменник гнiвно виступав проти псевдолiтератури, що поширювалася серед
пересiчних єврейських читачiв, лiтератури бульварноï,
пригодницькоï, дешево романтичноï. Ця лiтература, на думку
письменника, була своєрiдним видом наркотику. Про це, зокрема,
йшлося в його книзi “Суд над Шомером” (1888). Автор
небезпiдставно назвав ïï “Звинувачувальним актом”.
Вона була спрямована проти фальсифiкаторiв лiтератури, що грали на
найгiрших смаках читачiв, затуляючи вiд них правду життя.
“Настав час провести дезiнфекцiю в лiтературi, щоб обличчя не
палало вiд сорому iзза того, що ми дожили до горезвiсного американського
смаку, iзза бульварщини, яку ми з таким трудом викурили во время оно,
двадцять рокiв тому”.
Образ Тев'ємолочара найяскравiший, найбiльш оптимiстичний в
галереï типiв, змальованих засмученорадiсним талантом
єврейського письменника. Це земна плодотворна праця змiцнила його
дух, що не схилявся перед труднощами, несправедливiстю й випробуваннями.
Тев'є любить жартувати. Вiн схожий i на Кола Бруньйона, i на
довженкiвських дiдiв своєю стiйкiстю, життєвою хваткою,
землеробським характером.
Письменник надзвичайно любив Киïв , проте тривалий час перебував за
кордоном (Iталiя, Нiмеччина, Швейцарiя). Але його думки завжди на
батькiвщинi, де розгул реакцiï (”Кривавий жарт”).
Все ж кращi роки свого життя провiв у Києвi. Це мiсто було для
нього своєрiдним пунктом спостереження, з висоти якого вiн
споглядав життя своïх одноплемiнникiв. Киïв насичував, його
уяву, коли вiн сидiв за письмовим столом.
Автобiографiчна повiсть “З ярмарки” написана в останнi роки
життя в Америцi, в НьюЙорку 19141916. В нiй йшлося i про Киïв. Шолом-
Алейхем заповiв бути похованим у Києвi, але поховали його в
НьюЙорку. Ось слова його заповiту:
“Нехай мене поховають не серед аристократiв, а саме серед простих
людей, робiтникiв, разом iз справжнiм народом, так, щоб пам'ятник, який
встановлять потiм на моïй могилi, прикрашав скромнi надгробники
навколо мене, а скромнi могили прикрасили б мiй пам'ятник так само, як
простий i чесний народ за мого життя був окрасою свого народного
письменника.”
Твори письменника знанi у кожнiй цивiлiзованiй краïнi, перекладенi
63 мовами, хоча сам писав переважно на iдиш. Вiн був неперевершеним
актором. Говорив: “Якби я не став письменником, я, звичайно, був
би актором”. Його життя було сповнене драматичних
контрастiв… Але нiколи вiн не втрачав смаку до життя, кохання i
творчостi.
Шолом-Алейхем жартував: “Навiть у невдачi потрiбно мати
удачу”.
Т. П. Матюшкiна, кандидат педагогiчних наук Чернiгiв