Сiм чарiвних фарб Твiр-переказ легенди

Один раз в сто рокiв, в нiч пiд Рiздво найдобрiший зi всiх найдобрiших
людей похилого вiку, Санта Николаус або Дiд Мороз, приносить сiм
чарiвних фарб. Цими фарбами можна намалювати все, що захочеш, i
намальоване оживе.
Хочеш - намалюй стадо корiв i потiм паси ïх. Хочеш —
намалюй корабель i пливи на нiм. Або зорелiт — i лети до зiрок. А
якщо тобi потрiбно намалювати що-небудь простiше, наприклад стiлець,
— будь ласка. Намалюй i сiдай на нього. Цi фарби вiн приносить
найдобрiшому зi всiх добрих дiтей. I це зрозумiло. Якщо такi фарби
потраплять до рук злому хлопчиковi або злiй дiвчинцi, вони можуть
натворити багато бiд. Примальовують людинi другий нiс, i буде людина
двуносою. Намалюють собацi- рога, курцi — вуса, а кiшцi —
горб, i буде собака-рогатим, курка — вусатою, а кiшка —
горбатою.
Тому Санта Николаус довго вибирає, кому з дiтей подарувати цi
фарби. Востаннє вiн подарував ïх одному дуже доброму
хлопчиковi. Найдобрiшому з найдобрiших.
Хлопчик дуже зрадiв подарунку i тут же почав малювати. Вiн намалював
бабусi теплу хустку, мамi — наряднi плаття, а отцевi- мисливська
рушниця. Слiпому старому хлопчик намалював очi, а своïм товаришам
— велику — превелику школу. Але нiхто не мiг скористатися
намальованим. Хустка для бабусi була схожа на ганчiрку для миття пiдлог,
а плаття, намальоване матерi, виявилося таким кособоким, строкатим i
мiшкуватим, що вона не захотiла його навiть примiряти, рушниця нiчим не
вiдрiзнялася вiд дубини. Очi для слiпого нагадували двi блакитнi плями,
i вiн не мiг ними нiчого бачити. А школа, яку дуже старанно малював
хлопчик, вийшла до того потворною, що до неï навiть боялися
пiдходити близько. На вулицi з'явилися дерева, схожi на мiтелки.
З'явилися конi з дротяними ногами, автомобiлi з кривими колесами, удома
з падаючими стiнами i дахами набакир, шуби i пальта, у яких, у яких один
рукав був довший за iнший. З'явилися тисячi речей, не можна було
скористатися. I люди жахнулися:

• - Як ти мiг створити стiльки зла, найдобрiший зi всiх добрих хлопчикiв?
• I хлопчик заплакав. Йому так хотiлося зробити людей щасливими! Але вiн не умiв малювати i лише дарма зiпсував фарби.
• Хлопчик плакав так голосно, що його почув найдобрiший зi всiх добрих людей похилого вiку. Почув i повернувся до нього, i поклав перед хлопчиком нову коробку з фарбами:
• - Тiльки це, мiй друг, простi фарби. Але вони можуть теж стати чарiвними, якщо ти цього дуже захочеш. Так сказав Святий Микола i вiддалився.

А хлопчик задумався. Як же зробити, щоб простi фарби стали чарiвними, i щоб вони радували людей, а не приносили ïм нещастя? Добрий хлопчик дiстав кисть i почав малювати. Вiн малював, не розгинаючись, весь день i весь вечiр. Вiн малював i на iншiй, i на третiй, i на четвертий день. Малював до тих пiр, поки не кiнчилися фарби. Тодi вiн попросив новi. Пройшов рiк, пройшли два роки. Пройшло багато-багато рокiв. Хлопчик став дорослим, але як i ранiше не розлучався з фарбами. Очi його сталi гострозорими, руки умiлими, i тепер на його малюнках замiсть кривих будинкiв з падаючими стiнами красувалися високi, свiтлi будiвлi, а замiсть платтiв, схожих на мiшки, — яскравий, нарядний одяг.
Хлопчик й не помiтив, як став справжнiм художником. Вiн малював все, що
було навколо, i те, що ще нiхто нiколи не бачив. Навпаки всi радiли i
захоплювалися.

• - Якi чудовi картини! Якi чарiвнi фарби! — говорили вони, хоча фарби були
• найзвичайнiшi.

Картини i справдi були такi хорошi, що людям захотiлися ïх поживити. I ось настали щасливi днi, коли намальоване на паперi почало переходити в життя: i палаци зi скла, i повiтрянi мости, i крилатi кораблi.
Так трапляється на бiлому свiтi. Так трапляється не тiльки з
фарбами, але i зi звичайною сокирою або швейною голкою i навiть з
простою глиною. Так трапляється зi всiм, до чого торкаються руки
найбiльшого з найбiльших чарiвникiв — руки працелюбноï,
наполегливоï людини.