Спасiвка

На правому березi рiки Самари, за десять миль вiд Днiпра, розташоване
украïнське село Спасiвка. Даремно шукав би хто його в теперiшню
пору. Воно пропало. Зруйноване, поросле травою, як багато-багато iнших
тогочасних украïнських сiл.
Спасiвка не вiдрiзнялася своєю долею вiд iнших: такi самi хати з
дерева та глини, укритi соломою або очеретом. Хати стояли рядком
вiконцями на пiвдень, оточенi городами та садками. Посерединi села
великий майдан, де стояла невеличка дерев'яна церква, а побiч неï
вбоге попiвство.
Не було тут видно якоïсь заможностi. Кожний клав таку хатку, щоб
легше перед холодом i спекою захиститися. Нiхто не будував гарних
будинкiв iз хоромами, бо не знав, що завтра станеться, чи його праця
вiдразу не спопелiє. То були страшнi часи татарських набiгiв на
Украïну.
У той час люди вибирали пiд своï оселi такi мiсця, якi, на
ïхню думку, давали б найпевнiший захист перед ворогом та в яких
можна б знайти найвигiднiшi умови до життя: отож недалеко вiд води або
над водою, а вiдтак близько до лiсу або очерету, де б на випадок
татарського набiгу найбезпечнiше було б сховатися та втекти вiд
поганськоï неволi,
Спасiвку заклали на тому мiсцi, де знайшли цiлий терновий гай, та й до
Днiпра було недалеко, а там були великi лiси, звiдкiля можна було брати
достатньо дерева. Першою роботою спасiв-чан, якi тут поселилися, було
копання ям з метою приховування свого добра на випадок татарського
набiгу. Роздiливши землю пiд оселi, вони обставилися густим дубовим
частоколом. Ця праця тривала кiлька рокiв, допоки хати не були готовi й
село не розбудувалося. Люди зайшли сюди з-за Днiпра, пiсля татарського
погрому, а що зупинилися на тому мiсцi на самого Спаса, то й прозвали
своє село Спасiвкою. Спасiвка є давнiм селом. На це вказують
старi, зеленим мохом порослi стрiхи, утоптанi вулицi, стара церковця й
чималий цвинтар iз дерев'яними, почорнiлими вiд старостi похиленими
хрестами. А далi навкруги частоколу
Повиростало чимале терня, з чого спасiвчани навiть радiли, бо це також
спиняло доступ до села не гiрше частоколу.
Спасiвчани жили тут, наче в якiйсь фортецi. Вони були козацького роду,
тому й розумiли вагу небезпеки й були настiльки обережнi, що на кожну
нiч ставили вартових бiля обох ворiт, щоб ворог не напав зненацька. До
того вони ще домовились iз сусiднiми селами, щоб у кожному були
напоготовi бочки iз смолою, якi на випадок татарського набiгу треба
запалити й так попередити iнших про небезпеку.
Проте чи Спасiвка не лежала на татарському шляху, чи з якоï
iншоï причини, тепер нiщо ïï не тривожило. Спасiвчани
жили безпечно, орали землю, годували худобу й любили пасiки, славнi на
цiлу Заднiпрянщину, та розводили гарнi сади.
416 слiв За А. Чайковським