Так хто ж такий Фiгаро?

Одруження Фiгаро — блискуча комедiя iнтриги; це музична
п'єса (згадаємо вокальнi номери в сценi суду в третьому
актi): у нiй вiдтворена точна й детальна картина вдач Францiï (те,
що дiя вiдбувається в Iспанiï, не обдурило глядача); iсторiя
любовi, зображена в п'єсi, майже трагична; соцiальна сатира не
знає собi рiвних на французькiй сценi. Але головним у п'єсi
залишається характер Фiгаро, що надiлений багатьма
автобiографiчними рисами. Це проявляється в реплiках Фiгаро,
узятих поза контекстом п'єси
Фiгаро вiдразу догадується про намiри графа й вiдмовляється
вiдправитися з його дорученням за межi замка: вiн не має намiру
трудитися для Альмавиви, що задумали спокусити його кохану. Фiгаро веде
кiлька iнтриг вiдразу, уважаючи себе природженим царедворцем; вiн
вiдразу осягає змiст цього важкого ремесла, що полягає в
тому, щоб одержувати, брати й просити. Однак вiн нiзащо не допустить,
щоб його ображали, вiн умiє постояти за себе. Вiн заявляє
графу, що з розумом i талантом просунутися по службi неможливо, що
всього домагається лише раболiпна посереднiсть. Закони ж
поблажливi до сильного й невблаганнi до слабкого. Особливе значення
має монолог Фiгаро в п'ятiй дiï; цей монолог порушувала всi
iснуючi дотоле закони драматургiï — протягом тривалого часу
на сценi говорить слуга, i не про хiд iнтриги, а про суспiльство, про
себе, про те, що сильнi миру цього не завжди сильнi розумом, що вони
потурбувалися лише народитися, але не приклали нiяких зусиль, щоб
досягти свого благополуччя Так хто ж такий Фiгаро? Вiн — парубок,
що жадає задоволень, заради шматка хлiба не гидує нiяким
ремеслом, сьогоднi — пан, завтра — слуга, залежно вiд примхи
долi, оратор у хвилину небезпеки, поет у хвилину вiдпочинку, при нагодi
— музикант, часом — безумно закоханий; вiн усе бачив, усiм
займався, усе випробував. Таким був i сам Бомарше
Бомарше жваво цiкавився проблемою реформи опери, намагаючись знайти
прийоми, за допомогою яких можна було б передати фiлософський змiст
п'єси мовою музичноï гармонiï. Для доказу правильностi
своєï теорiï вiн пише лiбрето опери Тарар (1787), музику
до якоï створив знаменитий Сальери. Сюжетна канва цiєï
опери нагадує сюжет Одруження Фiгаро: цар Атар хоче заволодiти
нареченою солдата Тарара. Бомарше викриває несправедливiсть, що
панує в суспiльствi, прославляє особисте, а не станова велич
людини, виступає не тiльки проти мiнiстрiв i вельмож, але й проти
духiвництва й монарха. Бомарше доводить, що зловживання верховною владою
приводить до руйнування цiєï влади. У другу редакцiю опери,
створеноï до рiчницi узяття Бастилiï (1790), Бомарше вводить
новi теми — права на одруження, на розлучення без участi
священикiв, скасування работоргiвлi й волi для пригноблених народiв