У чому схожiсть i вiдмiннiсть поглядiв Тютчева i Фета на поезiю?

Iмена Тютчева i Фета в iсторiï лiтератури завжди стоять поруч. I не
тiльки тому, то вони сучасники, поети однiєï епохи. Некрасов
теж близький ïм за часом, зовсiм iнша поезiя, i його Муза зовсiм
iншого, земного походження. Вона на думку поета, рiдна сестра
молодоï селянки з вiрша Вчерашний день… страждаюча, терпляча,
уся в земних турботах i сумi. Вона якщо i глянеш на небо, то тiльки для
того, щоб дiзнатися, чи буде завтра дощ. Ïй байдуже до свiтобудови,
i немає в ïï життi мiсця захопленням i тонким почуттям
на вiдмiну вiд Некрасова, Фет i Тютчев стверджують iнше, небесне
походження поезiï.
В стихийном пламенном раздоре
Она с небес слетает к нам
Небесная к земньм сынам…
Так Тютчев у вiршi Поезiя. Фет, що присвятив своïй Музi кiлька
вiршiв, бачить ïï в небеснiй одежi:
Все та же ты, заветная святыня,
На облаке, незримая земле,
В венце из звезд, нетленная богиня
С задумчивой улыбкой на челе.
На думку Тютчева, i Фета, поезiя, творчiсть якесь таïнство,
непояснювально пiдвладне людськiй волi, розуму. Поет, як старанний
учень, слухає свiй внутрiшнiй голос.
…Счастлив и тревожен
Ласкательный твой повторяю стих.
Фет у вiршi Музi часто пiдкреслює волю до своєï Музи,
волю поета:
Заботливо храня твою свободу, Непосвященных я к тебе не звал,
И рабскому их буйству я в угоду
Твоих речей не осквернял.
Поети розумiють творчiсть як осяяння, як божественний дар. Але роль
поезiï кожен розумiє по-своєму Тютчева роль поезiï
примирлива. Вона має допомогти людинi вижити серед громiв, серед
пристрастей, внести гармонiю в ïï змучену душу, примиритись до
недосконалiстю свiту. Пiднесена i прекрасна, iз блакитною яснiстю поезiя
в Тютчева ллє примирливий єлей на бурхливе море життя.
Фета своє уявлення про призначення поета:
Тоскливый сон прервать единым звуком,
Упиться вдруг неведомым, родным,
Дать жизни вздох, дать сладость тайным мукам,
Чужое вмиг почувствовать своим,
Шепнуть о том, пред чем язык немеет,
Усилить бой бестрепетных сердец…
Поезiï вiдводиться бiльш активна роль: вона має допомогти
людинi вiдчути кращi сторони життя, вiдчути всю красу i рiзноманiття
бутя щоб оживити все навколо i змусити нас любити життя i захоплюватися
ним.
На мiй погляд, Тютчев i Фет дуже близькi у своєму розумiннi
призначеннi поета i поезiï. Якщо забрати пафос Фета, то й у нього
вийде те саме, що й вТютчева: поезiя допомагає людинi примиритися
з життям, знаходити в ньому своï маленькi радощi. Але захват Фета
настiльки заразливий, що вiд нього неможливо вiдмовитися. З його умiнням
радiти життю, цiнувати кожну його мить, яскравiше жити. Тютчев нiби
дивиться на життя збоку i намагається змiнити його. Вiн бiльше
думає про життя, нiж живе. Вiршi ж Фета сприймаю
Як саме життя, в них бiльше почуттiв, емоцiй, вiдчуттiв, нiж роздумiв.
Тому менi ближча i сама поезiя Фета, що кличе подняться в жизнь иную,
веять ветр с цветущих берегов, i уявлення поета про неï.