Вростання сентименталiзму в романтизм

Загалом вростання сентименталiзму в романтизм (а iнодi й ïх
динамiчне поєднання) стосується нового погляду на природу в
ХIХ ст. Цього часу в європейських лiтературах все бiльшого
поширення набуває погляд на неï не як на механiстично-
рацiональну систему (Ньютон), а як на живий органiзм, що втiлює
вищi абсолютнi сутностi (Шеллiнг). Через iсторико-лiтературнi передумови
в украïнському романтизмi концепцiя природи ще посутньо спиралася
на просвiтницьке ïï тлумачення, згiдно з яким вона сприймалася
як добре начало, мати, яка здатна роздiлити печаль i тугу своïх
дiтей. Романтичний герой не тiльки вiдчуває подiбнiсть та
суголоснiсть рiзних станiв природи своєму внутрiшньому свiтовi, а
й повсякчас усвiдомлює власну залежнiсть вiд неï, вiрить, що
вона допоможе йому в скрутну хвилину. В цьому сенсi пейзаж
украïнських романтикiв чимало запозичує з концепцiï
чутливого пейзажу сентименталiстiв. Це не образ-ландшафт iз вказiвкою на
географiчну достовiрнiсть певноï мiсцевостi, а проекцiя душевних
почуттiв персонажiв (стан душi), якi свою чутливiсть можуть довiрити
тiльки самiй природi.
Сентименталiзм в украïнськiй поезiï першоï половини ХIХ
ст. явище далеко неоднозначне й неодномiрне; воно позначилося на всiй
структурi поетичноï творчостi того часу. Сентименталiстська
настанова на прояв почуттiв вiдчувається вже в бурлескнiй
поезiï, а далi, набуваючи нових рис та якостей, заявляє про
себе в поезiï романтикiв, охоплюючи поряд iз традицiйними для
сентименталiстськоï лiтератури ХVII i ХVIII ст. жанрами елегiï
та пiснi новi жанровi форми баладу, сонет, лiричну поему.
Про поширенiсть сентименталiзму в поезiï свiдчили й новi обрiï
в розкриттi чутливого внутрiшнього свiту особистостi, ïï
здатностi до iнтимних почуттiв та в особливостях взаємовiдносин iз
природою, яка вже виступала непересiчним джерелом меланхолiйних
настроïв, емоцiй i могла вiдгукнутись на сердечну тугу й бiль
лiричного героя, стаючи союзником у його протистояннi ординарнiй
реальностi.
Сентименталiзм в украïнських повiстях письменника заявляє про
себе насамперед через утвердження нового типу особистостi, здатноï
до найглибших i найпотаємнiших почуттiв, породжених самою
природою.
Чутливiсть у сентименталiстiв не просто зворушливiсть, впадання в
сльози, а особливе ставлення до свiту, цiлий морально-етичний комплекс,
що поєднує в собi вiрнiсть природi (насамперед людськiй),
доброчиннiсть, яка народжується iз спiвчуття до страждань iнших,
послiдовнiсть у вчинках, що спирається на таку постiйну константу,
як серце, моральний максималiзм. Моральний максималiзм у людських
стосунках набував значення концептуального моделi свiтобудови,
протиставленоï тогочасним меркантильним вiдносинам.
Подальший поступ сентименталiзму в украïнськiй лiтературi
пов'язаний iз процесом суб'єктивiзацiï образу автора
(оповiдача), вiдмовою вiд дидактичних повчань, появою окремого
художнього я, як героя твору, що створювало ширшi можливостi для
емоцiйних оцiнок зображуваного, розширювало дiапазон
iндивiдуалiзацiï образу. Прикметно, що в захiдноєвропейських
лiтературах ХVIII ст. проблема художнього я виникає у зв'язку з
розвитком загальних понять про роль особистостi в суспiльнiй свiдомостi,
що й зумовило появу оповiдача iз здатнiстю емоцiйно реагувати на свiт i
накладати вiдбиток свого свiтобачення на всю художню структуру
лiтературного твору. В серединi ХIХ ст. в украïнськiй лiтературi
з'являється широке розмаïття рiзних модифiкацiй образу автора-
оповiдача. В цьому планi iнтерес становить творчiсть П. Кулiша, який, ще
не вирiзняючи автора-оповiдача як окремий образ, вводить його в недалеку
iсторiю вiльних козацьких часiв у своïх романтично-сентиментальних
оповiданнях-iдилiях. Перетлумачуючи живу iсторiю, письменник не тiльки
постулює ïï як взiрець i бажаний iдеал, а й як арену
рiзних подiй, у яких героï виявляють рiзнобарвну гаму людських
почуттiв. В конфлiктi оповiдань Кулiша, засобах творення характерiв
вiдчувається потужний струмiнь просвiтницькоï настанови на
пошук всезагальноï гармонiï буття. Основу ïï автор
шукає не в якихось вiдсторонених вiд життя поняттях, а
безпосередньо в самiй людинi ïï серцi.
Сентименталiзм не оминув увагою й украïнськоï
драматургiï, де вiн утверджувався в процесi занепаду основних
принципiв шкiльноï драматургiï ХVII-ХVIII ст. Його вияв став
можливим лише на початку ХIХ ст. разом iз формуванням в украïнськiй
лiтературi побутовоï драми. Звичайно, сентименталiзм не був
єдиним художнiм явищем, яке визначало своєрiднiсть i
характер художнiх пошукiв драматургiв цього часу: в ïхнiх творах
виразно простежуються бурлеск, риси класицизму та просвiтницького
реалiзму, преромантичнi й романтичнi елементи. Загалом пафос
украïнськоï драми першоï половини ХIХ ст. вiдбивав просвiтницько-
руссоïстськi iдеï, утверджував природний первень в
особистостi. Своєрiдним цiннiсним критерiєм у них
виступає чутливiсть персонажiв: негативнi, як правило,
ïï не мають, у позитивних вона виявляється сильно,
навiть гiпертрофано. Чутливiсть стає засобом марально-етичного
вiдродження героïв.
Сентименталiзм в украïнськiй драматургiï першоï половини
ХIХ ст. проявився у виборi позитивного героя iз нижчих верств
суспiльства, який живе за велiнням власного серця, у конфлiктi мiж
чутливими персонажами й обставинами, у введеннi в сюжет любовного
трикутника, в якому сентиментальних героïв протиставлено ïхнiм
антагонiстам, що надавало творам напруженого динамiчного характеру.
Сентименталiзм з моменту свого зародження у кiнцi ХVII-ХVIII ст. i
протягом першоï половини ХIХ ст. вiдiграв важливу роль у
лiтературному процесi Украïни. Осмислення його художнього феномена
засвiдчує, що вiн, як i будь-яке iнше помiтне явище цього часу,
має свою специфiчну природу й динамiку становлення i розвитку. З
ним пов'язується утвердження в лiтературi такого типу позитивного
героя, в якому бiльш за все цiнувалася його чуттєва природа ,
здатнiсть до порухiв найнiжнiших внутрiшнiх почуттiв, що значно
поглибювало уявлення про психологiю людини. Водночас такий погляд на
особистiсть цiлком уписувався в основнi iдеологiчнi настанови руху
Просвiтництва в Украïнi, однiєю iз стрижневих iдей якого була
iдея самоцiнностi кожноï людини незалежно вiд ïï
суспiльного стану.
Сентименталiзм охопив з рiзною мiрою iнтенсивностi всi три лiтературнi
роди епiку, лiрику й драму, культивуючи передусiм тi жанри, якi найбiльш
послiдовно давали змогу оцiнити почуття героя зсередини його
внутрiшнього свiту: елегiю, пiсню, сонет, баладу, повiсть, оповiдання,
етнографiчно-побутову драму. Динамiчна та лабiльна художня структура
украïнського сентименталiзму спричинилася до того, що вiн легко
вступав у плiднi контакти з iншими лiтературними явищами епохи
просвiтницьким реалiзмом, класицизмом, преромантизмом i романтизмом.
Сентименталiзм зробив значний внесок у лiризацiю художнiх структур,
пiднiс роль iнтуïцiï як засобу самопiзнання, сягнення
найпотаємнiших порухiв людськоï душi. Цi та iншi набутки
сентименталiзму органiчно засвоювалися романтизмом i класичним реалiзмом
другоï половини ХIХ ст., про що, зокрема, свiдчить наявнiсть
сентименталiзму в украïнськiй лiтературi уже за хронологiчними
межами його становлення й функцiонування як самостiйного художнього
явища.