З Украïною в серцi

Украïна — Батькiвщина для кожного представника нацiï;
Вiтчизна для видатних громадських дiячiв, учених, митцiв; краïна з
чарiвно природою. Для кожного вона велична, неповторна, незбагненна,
неосяжна. Украïна подарувала свiтовi неперевершенi твори духовних
генiïв, велетнiв духу: Г. Сковороди, Т. Шевченка, I. Франка, Лесi
Украïнки , О.Довженка. Осмислюючи ïхню творчу спадщину, ми
усвiдомлюємо себе народом з вiковiчними нацiональними традицiями,
палким почуттям патрiотизму, носiями загальнолюдських цiнностей.
Вiд полумяних рядкiв Т. Шевченка:
Я так ïï, я так люблю
Мою Украïну убогу,
Що прокляну святого Бога,
За неï душу погублю,
- украïнському народовi довелося пройти тернистий шлях невизнання,
принижень, катувань до розквiту, самовизначеностi, самоствердження,
нарештi, незалежностi. Змiнюється все, змiнюються погляди на
iдеологiчнi догми. Не час минає, а минаєм ми,-
констатує сучасна поетеса Лiна Костенко .
Чим вимiрюється любов до Батькiвщини? Як ставитися до
украïнцiв, що змушенi були розлучитися з Батькiвщиною? Пригадуються
слова Олександра Ярового Будьмо толерантними.
Чи важко бути саме такими? До людей, що зрiкаються Украïни,
ставлення однозначне. Його висловив у вiршi поет-шiстдесятник В.
Симоненко:
Хто тебе любовю обiкраде, Хто твоï турботи обмине,
Хай того земне тяжiння зрадить,
I з прокльоном безвiсть проковтне!
Зараз нам надана можливiсть познайомитися iз творчою спадщиною письменникiв-
емiгрантiв. Зi сторiнок романiв, повiстей, збiрок поезiй
дiзнаємося про затамований бiль, невимовну любов до рiдного краю,
спопеляюче почуття ностальгiï митцiв, якi серцем жили болями й
радощами Украïни. У вiршi Братам-емiгрантам М. Верес є такi
рядки:
Для краю — воскресiння !
Ми пропливем цi гаванi чужиннi,
Щоб стати на рейдi в гаванi своïй!
На чужинi не зрiкалися рiдноï мови Iван Багряний, Улас Самчук,
Євген Маланюк, Василь Барка. З-пiд пера майстрiв слова зявилися
твори, якi розвiнчували адмiнiстративно-бюрократичну систему колишнього
Радянського Союзу. Роман Марiя Уласа Самчука — трагiчна сторiнка
перiоду голодомору в Украïнi. Тигролови, Сад Гетсиманський, Людина
бiжить над прiрвою I. Багряного — пошук шляхiв розвязання
проблеми: людина-мiкрокосм чи людина як космiчний пил.
Поезiя Євгена Маланюка — поєднання суперечливих
почуттiв. Украïна для письменника — то Степова Еллада, то
Мадонна Диких Пiль, то гетера, божевiльна блудниця. Чому таке
поляризоване ставлення до далекоï Батькiвщини? Ю. Липа вiдзначав:
Вiн (Маланюк) блюзнiрствує, вiн сам гине
Таким чином, чи маємо ми право не зважати на невимовнi муки
письменникiв, якi були чужинцями i в рiдному краï, i на чужинi?
На сучасному етапi Украïна — на шляху нацiонального
вiдродження. Повертаються давно забутi традицiï, рiдна мова стала,
за висловом Д. Павличка, господинею у рiдному домi, краïна входить
до спiльноти європейських держав. Тому жеврiє надiя на кращу
долю мого народу, який живе з любовю в серцi до Украïни,
ïï трагiчноï iсторiï, неповторноï природи,
чарiвноï мелодiйноï мови