Зв´язок народноï казковоï прози з художньою лiтературою, збирання та дослiдження казкового епосу

Мотиви казок зустрiчаються вже в проповiдницькiй i полемiчнiй лiтературi як iлюстрацiï до дидактичних та моральних настанов, зокрема у творах I. Вишенського, I. Галятовського, А. Радивиловського, Ф. Прокоповича. З казковою прозою спорiднена творчiсть Г. Сковороди: Басни Харьковские перегукуються зi звiриним епосом. Казковi мотиви поширенi i в новiй лiтературi. Так, в Енеïдi I. Котляревського Енеєвi допомагають чудодiйнi предмети-помiчники: гiлка золотоï яблунi вiдкриває шлях до пекла; зустрiч Енея з Сiвiллою вiдбувається у стилi народного епосу традицiйноï картини зустрiчi героя з Бабою-Ягою у хатцi на курячiй нiжцi, в оповiдi автор вводить казковi формули: Не так то робиться все хутко, / як швидко оком iзморгнеш / або як казку кажеш прудко тощо.
Першим письменником, який, крiм байки, скористався з жанру вiршованоï лiтературноï казки, був П. Бiлецький-Носенко (Три бажання, Чудовавода, Вовкулака, Панписар, Добриня даЦу-Цик, загалом 23 твори ). У цьому ж напрямку працювали Л. Боро-виковський, Є. Гребiнка та iншi письменники доби романтизму та Просвiтницького реалiзму. Байки писали також Л. Глiбов , Ю. Федькович (Кiт i лис, Заєць, Кiнь); Я. Головацький (поетичний цикл Приказочки, байки i небилицi); С. Руданський (збiрка Спiвомовки); I. Франко (Лис Микита, збiрка Коли ще звiрi говорили).
Широко ерудована в казковому епосi (i не тiльки украïнському) Марко Вовчок здiйснювала обробки народних казок, стилiзувала оригiнальнi твори пiд казки: Кармелюк, Невiльничка, Дев´ять братiв i десята сестриця Галя, Ведмiдь, Чортова пригода та iн. Казковим сюжетом вона скористалася й при написаннi повiстi Маруся . Соцiально-побутову казку антиклерикального змiсту Не подiлили авторка вводить у четвертий роздiл роману Записки причетника Праздник Пасхи и неистовство Софрония.
Переробкою народноï казки Семилiтка є п´єса М. Костомарова Загадка; цей жанр представлений у доробку М. Шашкевича (Олена). Вiршованi переспiви народних творiв склали Книгу казок вiршем Б. Грiнченка(Дваморози, Снiгурочка, Сопiлка, Сiрко, Три бажання). Поетичне опрацювання казок здiйснював також I. Манжура (поеми-казки Iван Голик, Трьомсин богатир та прозовий твiр Червоний горицвiт, i небилиця Як ми з дiдом багатiли, а батька ще на свiтi не було). С Руданський використав мотиви слов´янських казок для створення поеми-казки Цар- Соловей, в його доробку є також чимало небилиць.
Цiкаву iнтерпретацiю народного сюжету подає П. Мирний у повiстi Казка про Правду i Кривду; до жанру вдається й I. Нечуй-Левицький у романтично-фантастичнiй казцi Запорожцi, соцiально-побутовiй Два брати, на основi iндiйськоï народноï прози створює лiтературну казку Скривдженi й нескривдженi; М. Коцюбинський написав цикл П´ять казочок (Про двох цапкiв, Двi кiзочки, Десять робiтникiв, Iвасик та Тарасик, Чого ж вони зрадiли?), а також опрацював народнi мотиви у казцi Хо. Не обiйшла увагою цього жанру Леся Украïнка, створивши казки Бiда навчить, Лiлея, полiтичну сатиру Казка про Оха-чудотвора та Казочку про край царя Гороха, Веселий пан, Пан полiтик та iн., що перегукуються з соцiально-побутовими сюжетами. Поетичними переспiвами європейських сюжетiв є Давня казка та Роберт Брюс, король шотландський; Осiнньою казкою назвала письменниця один з драматичних творiв; казковi розповiдi зустрiчаються у ïï Лiсовiй пiснi (дядько Лев розповiдає байки Лукашевi, притiм створюється народний образ казкаря, який знає багато оповiдей). Слiд також згадати казки Н. Кобринськоï (Брати, Чортище), I. Франка (Фарбований лис, Вовк, лисиця i осел, Заєць i ïжак). На основi iнтерпретацiï вiдомоï казки виник його твiр Рiпка. Форму казковоï оповiдi використав О. Маковей у фейлетонi Казка про Невдоволеного Русина. Казковi сюжети використав О. Олесь у драмах При свiтлi ватри, Нiч на полонинi. З цими творами перегукується п´єса С. Черкасенка Казка старого млина. Поетичнi вiршовi переспiви здiйсни яйП. Тичина (у поемах Iвасик-Телесик, Дударик, вiршi Кожум´яка), Н. Забiла (Сорока-бiлобока таiн.), Л. Первомайський (Казка про Iвана Голика), Є. Фомiн (Iвасик-Телесик), А. Шиян (Казка про бiлочку-мандрiвочку та п´єса Котигорошко); казковi мотиви у своïх поезiях використали В. Сосюра , М. Рильський , О. Стефанович та iн.
Серед письменникiв дiаспори до казки звертався В. Королев-Ста-рий, який у 19171919 pp. видав у Подєбрадах збiрку Для дорослих казки та легенди та книжку казок Нечиста сила.
Елементи казкових сюжетiв використав I. Кочерга у драмах Песня в бокале, Дiвчина з мишкою, Фея гiркого мигдалю, Алмазне жорно; казковий колорит має полiтично-iсторичне оповiдання М. Хвильового Кiт у чоботях, казковою алегорiєю пройнята трилогiя А. Головка Три брати та поетична сатира В. Симо-ненка Цар Плаксiй та Лоскотон, Подорож в краïну Навпаки.
Авторськi казки створили О. Iваненко (Казка про маленького Пiка), П. Глазовий та Б. Чалий (Про вiдважного Барвiнка та коника Дзвоника), В. Нестайко (В краïнi сонячних зайчикiв, Пригоди журавлика), В. Близнець (повiсть Земля свiтлячкiв), I. Калинець (Пан Нiхто, збiрки Про дiвчинку i квiти, Дурнi казки, Таке собi та поетична Львiвська казочка про Росаву, Кришталеву гору i Тернову дудку та iн.). Поєднання поетики байки i казки спостерiгаємо у дитячих поемах Д. Павличка Золоторогий олень та Пригоди кота Мартина.
Притчi i притчевiсть теж поширенi в украïнськiй лiтературi, починаючи вiд давнiх лiтописiв. Цю форму використав Г. Сковорода у збiрцi Басни Харьковские, немовби iлюструючи своï фiлософськi трактати. Власне притчами є його твори Вдячний Еродiй та Вбогий Жайворонок. Народна притча лежить в основi повiстi Г. Квiтки- Основ´яненка Перекотиполе. Елементи притчевостi спостерiгаємо у прозових росiйськомовних баладах Л. Боровиковського Великан, Две доли та iн. Цикл Притчi вводить I. Франко у збiрку Мiй Iзмарагд (Притча про красу, Притча про життя, Притча про смерть, Притча про вiру). Казково-притчева форма Казки про смутного чоловiка В. Самiйленка та Притчi про правдиве життя I. Крушельницького; поезiï Три сини П. Тичини. Цей жанр посiдає особливе мiсце у творчостi В. Петрова (Домонтовича), що яскраво виявляється у фiлософськiй притчi Апостоли та оповiданнях Розмови Екегартовi з Карлом Гоццi. Притчевiсть є Характерною рисою фiлософськоï химерноï прози 20 ст. (зокрема В. Шевчука Дiм на горi, Птахи з невидимого острова, Сповiдь, Мiсячний бiль).
Народнi анекдоти увiйшли у давню лiтературу як iнтермедiï та iнтерлюдiï до драм. Пiзнiше ïх опрацьовували П. Бiлецький-Носен- Ко в байках (наприклад, Жiнки да тайна, Зелена корова, Три бажання); Г. Квiтка-Основ´яненко в оповiданнях Салдацький патрет, Пархiмове снiдання, Мертвецький Великдень; I. Котляревський у водевiлi Москаль- чарiвник, Б. Грiнченко (Чернець), Л. Глiбов (Пеня). Найширше анекдоти представленi у творчостi С. Руданського (По чому дурнi, Пан i Iван в дорозi, Добре тор. гувалось, Чи високо до неба, Варена сокира, Циган на сповiдi, Пiп i чужа молодиця, Найкращий сон та iн. зi збiрки Спiвомовки). Мотиви народного гумору використали В. Самiиленко у сатиричних поезiях Мудрий кравець, Невдячний кiнь, Ода iндику, Смiливий чоловiк, Новий заєць на вловах, В. Петров (До-монтович) у замальовках Дивна iсторiя , Я й моï черевики, Курортна пригода, та iн.; О. Вишня та П. Глазовий. Жанр народного анекдоту до сьогоднi залишається невичерпним джерелом творчостi украïнських гумористiв.