НЕПОВНI I НЕЗАКIНЧЕНI РЕЧЕННЯ. Загальна характеристика неповних речень

Будь-яке просте речення може бути повним або неповним. Поняття-термiн
неповне речення якоюсь мiрою умовне, адже це є пiдставою для
мотивацiï висновку, що вони недосконалi за однiєю з тих
якостей, якi притаманнi реченню або становлять вiдступ вiд
синтаксичноï норми на реченнєвому рiвнi, тобто не зовсiм
повноцiннi структурно, граматично, комунiкативно чи функцiонально. У
цьому звязку варто зауважити, що з погляду власне лiнгвiстичного в мовi
вза галi немає нiчого неповноцiнного, недосконалого. Вади чи
недосконалостi стосують ся не мови, а мовлення — саме
iндивiдуального мовлення, в якому бiльшою чи меншою мiрою можуть
порушуватися мовнi норми. Неповнi речення — це повноцiннi
спiлкуваЛьнi конструкцiï, до того ж, максимально економнi,
лаконiчнi, словесно згущенi, зредукованi, фрагментарнi, стилiстично (за
певних ситуацiй) доцiльнi. Н еповним и називаються речення, в яких одна
з ланок ïхньоï внутрiшньосйн- таксичноï будови (один чи
кiлька членiв речення, частина одного iз членiв речення) не
вимовляється (не вербалiзується) i в той же час
фiксується свiдомiстю, є повнiстю або ж достатньо
зрозумiлою. Наприклад: Вам подобається професiя вчителя? —
Дуже (I. Вiльде). Неповнi речення — своєрiднi засоби
спiлкування. Вдалi сполуки повних i неповних структур створюють
своєрiдний колорит невимушеного побутового спiлкування. Тому
неповнi речення, як i повнi, доцiльно розглядати у двох основних
аспектах:
I) у конструктивному (формально-граматичному) i 2) комунiкативному. На
конструктивному рiвнi сутнiсть багатьох неповних речень
пояснюється зсе редини, у вiдривi вiд контексту, оскiльки такi
речення є автономнi, самодостатнi, як-от: Уже сонце на небi
(Ю. Яновський). На мiст i — Крикнув вiн до вершникiв. Через Д
есну! (О. Копиленко). У комунiкативному планi бiльшiсть неповних
речень залежить вiд ситуацiï, в якiй вони побутують,
використовуються. Наприклад: Та нi, — заперечила несмiливо (I.
Вiльде). У наведеному прикладi попереднi речення не записано, тому
змiст дiалогу незрозумiлий. Утворенню неповних речень сприяють повнi
форми позамовного i власне мовного характеру, зокрема в дiалогiчному
мовленнi, коли за певних комунiкативних ситуацiй немає потреби
вживати повне речення. Природнiшим i зручнiшим виявиться неповне
однослiвне ситуативне речення. До того ж, часто пiд час спiлкування
наявнi предмети, про якi мовиться, у безпосередньому зоровому
сприйманнi. Наприклад: Потримай. (Спiврозмовник подає сумку).
Реченнєва структура може набути чiткоï модальностi
(прохання, перестороги, вимоги, запрошення), завдяки використанню,
крiм слiв, iнтонацiï, виразноï мiмiки, жестiв, руху. 393
СУЧАСНА УКРАÏНСЬКА ЛIТЕРАТУРНА МОВА Iнша рiч. коли конкретна
ситуацiя вiдтворюється графiчно, тобто записує^ теяст.
Зрозумiлим кожне з неповних речень стає тiльки завдяки
змiстовим звязкам навколишнiми реченнями, найчастiше з попереднiми.
Наприклад: Ярослав: — ти тменщик, коли будуєш церкву,
диний кут свiй бачиш. Я ж усю Вiд самого пiдмуру до хреста (бачу
церкву) (I. Кочерга). Отже, на формування неповних речень впливають
внутрiшньосинтаксичнi i од. нiшньосинтаксичнi чинники.
Зовнiшньосинтаксичнi чинники формування неповних речень належать до
поза мовних явиш: конкретнiсть ситуацiï, життєве
середовище, обставини, за яких стає можливим функцiонування
будь-якоï реченнєвоï конструкцiï. I внутрiшньо-
i зовнiщ. ньосинтаксичнi чинники дають мовцям змогу зберiгати у
свiдомостi пропущену в неповному реченнi словоформу, слово. Пропуск
(опушення, випущення, неназивання, елiпсис) окремих частин речення
не тiльки узгоджується з комунiкативною метою речення, а й
допомагає осягнути ÏÏ найбiльш природним i зручним
способом, економно, без повторення вищесказаного i вiдомого (у
власне неповних реченнях), без називання зрозумiлого. Неповнi
речення конструюються з урахуванням типовоï моделi повних
речень. Вони можливi тiльки тому, що вiдповiднi думки можна передати
граматично повною формою. Це паралельнi, синтаксично синонiмiчнi
засоби виразу того самого змiсту, i тому, як i повнi речення,
ïх треба подiляти на двоскладнi й односкладнi. Пропущенi члени
(член) речення в будь-якому двоскладному й односкладному реченнi
встановлюються:
1) з попереднiх чи подальших речень: Дзиґарi в столовiй пробили
другу. Голосно, рiзко (М. Коцюбинський);
2) з конкретноï ситуацiï, обстановки, розмови: Яке ж велике!
[море] (О. Гончар).
3) iз змiсту самого неповного (елiптичного) речення: 3 приïздом
Вас! — трохи подумавши, додав учитель (А. Тесленко); вiтаю,
вiтаємо. Неповнi речення широко вживаються передусiм у розмовно-
побутовому мовленнi, а також у художньо-лiтературних текстах,
переважно в дiалогах.