Мiсце кримiналiстичноï науки в системi наукового знання
Розвиток будь-якоï конкретноï науки певною мiрою
визначається поданням про ïï мiсце в системi наукового
знання. В iсторiï кримiналiстичноï науки рiшення цього питання
мало iстотне значення як для визначення ïï службовоï
функцiï й ролi в карному судочинствi, так i для з'ясування джерел
тих даних, за рахунок використання яких росте арсенал кримiналiстичних
засобiв i методiв боротьби спреступностью.
Розглядаючи формування наукових подань про природу кримiналiстики i
ïï мiсцi в системi наук, можна видiлити кiлька концепцiй
рiшення цього питання, або iсторично помiняли один одного, або, що
спiвiснували на протязi якогось перiоду розвитку науки
Кримiналiстика — технiчна або природно-технiчна наука . Погляди на
кримiналiстику як на технiчну або природно-технiчну науку характернi для
етапу ïï становлення як самостiйноï областi знань. Як нам
представляється, причиною такоï оцiнки природи кримiналiстики
було прагнення вiдмежуватися вiд класичноï правовоï карно-
процесуальноï науки. Пiдкреслюючи, що кримiналiстика — це
прикладна технiчна дисциплiна, прихильники цiєï
концепцiï тим самим хотiли довести неможливiсть iснування й
розвитку кримiналiстичних i процесуальних знань у рамках
однiєï науки й необхiднiсть ïхнього вiдбруньковування. З
позицiй рiшення цього завдання розглянута концепцiя вiдомий час
вiдiгравала прогресивну роль. Ïï найбiльш вiдвертими
прихильниками у вiтчизнянiй кримiналiстицi були Г. Ю. Маннi й Е. У.
Зицер.
Г. Ю. Маннi, розглядаючи кримiналiстику як прикладну технiчну
дисциплiну, пiдкреслював ïï походження вiд карно-
процесуальноï теорiï й зв'язок з карно-процесуальним правом .
E. У. Зицер дотримувався аналогiчних поглядiв
Спростовуючи погляд на кримiналiстику як на технiчну дисциплiну, але
уникаючи називати ïï правовою наукою, Б. М. Шавер трохи
двозначно затверджував, що вона вивчає неправовi прийоми й методи
роботи з доказами, чим дав привiд для деяких учених-процесуалiстiв
приєднатися до позицiï Г. Ю. Маннса й E. У. Зицера вже в
бiльше пiзнiше час
Для доказу технiчноï природи кримiналiстики деякi вченi обрали
iнший шлях. На частку кримiналiстики вони залишали тiльки
кримiналiстичну технiку, а також i методику включали в науку карного
процесу. Таким чином, кримiналiстика знову виявлялася горезвiсною
полiцейською технiкою або науковою полiцiєю, як неï розумiли
Ничефоро, Рейсi й деякi iншi закордоннi кримiналiсти. Так, М. С.
Строгович дiйшов висновку, що кримiналiстика будується як карна
технiка, тактика ж повинна включатися в загальний курс карного процесу,
а методика розслiдування — у нього спецiальний курс
До точки зору М. С. Строговича приєднався iнший видний вiтчизняний
процесуалiст — М. А. Чельцов, що писав: Кримiналiстика є
неправовою наукою й не може займатися розробкою методiв проведення
процесуально правових дiй. Вся так звана кримiналiстична тактика є
тактика процесуальна. Область же кримiналiстики — це технiка
виявлення, закрiплення й обробки речовинних доказiв, побудована на
застосуваннi методiв природних i технiчних наук, пристосованих до
спецiальним цiлям карного процесу.
Кримiналiстика — наука двоïстоï природи (природно-
технiчноï й кримiнально-правовий). Погляд на кримiналiстику як на
технiчну дисциплiну сковував ïï розвиток i обмежував сферу
ïï рекомендацiй. Практика боротьби зi злочиннiстю настiйно
вимагала розробки тактики й методики розслiдування; провiднi
представники карно-процесуальноï науки, що оголосили про намiр
розробляти цi питання, далi декларацiй у цiй областi не пiшли. Саме
життя поставило в порядок денний питання про перегляд оцiнки
кримiналiстики як дисциплiни тiльки технiчноï. Практично одночасно
виникли двi новi концепцiï природи кримiналiстики. Одна з них
полягала в тiм, що кримiналiстика розглядалася в однiй своïй
частинi як технiчна, а в iншiй — як правова наука. Вiдповiдно до
другоï концепцiï кримiналiстика визнавалася правовою наукою
Найбiльше чiтко погляд на кримiналiстику як науку, що має
двоïсту природу, був сформульований П. И. Тарасовим-Родiоновим. Вiн
писав: Триваючий ще й у цей час спор по питанню про природу
кримiналiстичноï науки пояснюється у вiдомiй мерi наявнiстю в
цiй науцi двох напрямкiв, що iгнорують не тiльки процесуалiсти, але й
частина кримiналiстiв. Першим i основним у кримiналiстичнiй науцi
є напрямок про розкриття й розслiдування злочину. У цiй своïй
основнiй частинi вiтчизняна кримiналiстика є правовою наукою, що
озброює слiдчого в його почеснiй i вiдповiдальнiй роботi з
боротьби зi злочиннiстю. Але в кримiналiстицi є й другий напрямок
— про методи дослiдження окремих видiв речовинних доказiв, причому
цi дослiдження виробляються на основi перероблених i пристосованих у цих
цiлях даний природний i технiчних наук. Цей другий напрямок
кримiналiстичноï науки носить технiчний, а не правовий характер.
Вiдмiннiсть позицiï П. И. Тарасова-Родiонова вiд позицiï його
попередникiв полягає, таким чином, у тiм, що якщо останнi
розглядали як технiчнi всi рекомендацiï кримiналiстики, у тому
числi й рекомендацiï в областi тактики, якi потiм були вiднесенi
процесуалiстами до ïхньоï науки, то вiн повернув
кримiналiстицi тактиковi й методику розслiдування, оголосив ïхньою
правовою частиною або напрямком кримiналiстики, але в той же час у
рамках єдиноï науки доглянув наявнiсть i технiчноï
частини або напрямку
Можна думати, що погляди П. И. Тарасова-Родiонова певною мiрою вплинули
на позицiю деяких процесуалiстiв. Наприклад, Н. Н. Полянский також,
правда iз застереженнями, дотримується думки про двоïсту
природу кримiналiстики, а М. С. Строгович тепер уже визнає
наявнiсть у кримiналiстицi й правовiй частинi, карно-процесуальноï
дисциплiни, як вiн неï називає. Цi висловлення перерахованих
авторiв уже можна розцiнювати як вiдомий вiдступ на користь
кримiналiстики
Половинчасте рiшення питання про природу кримiналiстики П. И. Тарасовим-
Родiоновим, як ми вже вiдзначали, за часом збiглося з виникненням
подання про неï тiльки як про правову науку. Природно, що
прихильники цiєï концепцiï покритикували як прирахування
кримiналiстики до технiчних дисциплiн, так i погляди П. И. Тарасова-
Родiонова. У концепцiï П. И. Тарасова-Родiонова про два напрямки в
кримiналiстицi, — писав у тi роки А. И. Винберг, —
неправильно вiдображаються дiйсно наявнi в кримiналiстичнiй науцi два
нерозривно зв'язаних роздягнула: кримiналiстична технiка й
тактика… Кримiналiстична технiка поза кримiналiстичною тактикою
безпредметна. Всi досягнення кримiналiстичноï технiки реалiзуються
в правовiй дiяльностi органiв суду й наслiдки через кримiналiстичну
тактику. Кримiналiстична технiка й кримiналiстична тактика в значнiй
мiрi визначають науковий змiст методики розслiдування злочинiв, у якiй
вони синтезуються.
Якщо погляд на кримiналiстику як на технiчну науку спричинив спробу
деяких учених вилучити з ïï питання тактики й методики, то
концепцiя П. И. Тарасова-Родiонова дала привiд для речень про видiлення
iз кримiналiстики в самостiйну дисциплiну кримiналiстичноï
експертизи. Незважаючи на те, що цi речення були пiдданi рiзанням i
обґрунтованою критикою С. П. Митричевим, А. И. Винбергом i iншими
авторами, вони виявилися досить живучими й знову минулого висунутi вже
наприкiнцi 50-х рокiв .
Кримiналiстика — юридична наука. Погляд на кримiналiстику як на
юридичну науку сформувався в 1952-1955 р. i згодом став пануючоï як
у кримiналiстицi, так i в правовiй науцi в цiлому. Першими з
обґрунтуванням цiєï концепцiï виступили С. П.
Митричев, А. И. Винберг, Г. Б. Карнович, В. Г. Пiд час дискусiï про
предмет кримiналiстичноï тактики (1955) концепцiя юридичноï
природи кримiналiстики була пiдтримана А. Н. Васильєвим, А. А.
Пионтковским, Г. Н. Александровим, Н. В. Терзиевим, С. А. Голунским i
iншими учасниками дискусiï
Змiст цiєï концепцiï i ïï обґрунтування
в цей час полягають у наступному:
1) кримiналiстика є правовою наукою, тому що ïï предмет
i об'єкти пiзнання лежать у сферi правових явищ;
2) кримiналiстика є правовою наукою, тому що ïï службова
функцiя, розв'язуванi нею завдання ставляться до правовоï сфери
дiяльностi державних органiв, до правових процесiв (розслiдування,
судовий розгляд);
3) всi рекомендацiï, розроблювальнi кримiналiстикою для практики,
носять строго виражений правовий характер, заснованi на законi,
вiдповiдають його духу й буквi; вони викликанi до життя потребою
лiквiдацiï в нашiй краïнi злочинностi й розвивалися в
радянському карному процесi лише з єдиною метою надання
науковоï допомоги слiдчим i судовим органам у вiдшуканнi iстини
в справi;
4) кримiналiстика зв'язана з багатьма науками — як суспiльними,
так технiчного й природними, але зв'язку цi носять переважно
приватний i локальний характер, тодi як основною живильним
середовищем для кримiналiстики є право, правовi науки, слiдча,
судова й експертна практика; нарештi, iсторично кримiналiстика
зародилася в рамках саме правовий — карно-процесуальноï
— науки
Повнiстю роздiляючи цю концепцiю, слiд зазначити, що на вiдмiну вiд
попереднiх вона пiдтвердила свою життєвiсть. Ми не бачимо, у цьому
випадку, пiдстав для ïï перегляду нi в цей час, нi в
доступному для огляду майбутньому, незважаючи на процеси
диференцiацiï й iнтеграцiï наукового знання, якi не можуть не
торкнутися кримiналiстики. Пiдставою для такого висновку служить аналiз
поглядiв деяких учених, що намагаються останнiм часом трохи змiнити або
виправити подання про правову природу кримiналiстики
Так, наприклад, в 1963 р. А. А. ейсман висловив думку про можливiсть
характеризувати кримiналiстику одночасно i як юридичну i як природно-
технiчну науку. На пiдтвердження цього погляду вiн послався на думку
фахiвця в областi теорiï держави й права А. Ф. Шебанова, що включив
кримiналiстику в групу таких юридичних наук, якi по своєму
змiстi… ставляться в бiльшiй своïй частинi до наук природним
i технiчним , i на тезу С. П. Митричева про те, що кримiналiстика
є юридичною наукою, що вивчає, крiм iншого, i технiчнi
засобу виконання процесуальних дiй . Двоïстий характер
кримiналiстики, по думцi А. А. ейсмана, пояснюється подвiйнiстю
ïï змiсту, а також тим, що вона є перехiдний, або
прикордонноï, наукою, подiбно фiзичнiй хiмiï, хiмiчнiй фiзицi,
бiохiмiï й т. п.
Навряд чи можна погодитися як з даною точкою зору А. А. ейсмана, так i з
ïï обґрунтуванням
Почнемо з того, що А. Ф. Шебанов, вiдносячи кримiналiстику в бiльшiй
ïï частинi до наук природн i технiчним, явно
дотримується викладеноï вище концепцiï
двоïстоï природи кримiналiстики, що виходить не iз
двоïстоï оцiнки кримiналiстики в цiлому, а з рiзноï
оцiнки рiзних частин даноï науки .
Те, що, на думку С. П. Митричева, кримiналiстика, будучи юридичною
наукою, вивчає технiчнi засоби, зовсiм не дає пiдстав
уважати кримiналiстику не тiльки юридичноï, але й технiчною наукою
по наступних причинах. По-перше, термiн технiка у кримiналiстицi в
значнiй мiрi має умовне значення; по-друге, навiть якщо
вiдволiктися вiд цього, те й тодi не можна не враховувати, що технiчнi
засоби становлять тiльки частину, i притiм невелику, змiсту
кримiналiстики й уже тому вони не можуть визначати природу
всiєï науки; i, нарештi, по-третє, зi сказаного С. П.
Митричевим зовсiм не треба, що юридична наука, що вивчає деякi
технiчнi засоби, у силу цього стає й технiчною. Технiчнi засоби
вивчають, наприклад, i археологiя, i наукознавство, якi, незважаючи на
це, аж нiяк не вважаються технiчними науками
Нам здається, що бездоказовим є й порiвняння кримiналiстики
з бiохiмiєю або фiзичною хiмiєю. Це дiйсно перехiднi, а
точнiше — промiжнi, науки, розташованi на стиках мiж
бiологiєю й хiмiєю, фiзикою й хiмiєю. Але поняття
перехiдноï науки зовсiм не тотожно поняттю науки прикордонноï.
Прикордонна наука не з'єднує в собi почав двох рiзнорiдних
наук. Вона лежить на границi двох пологiв наук, але належить тiльки
одному з них, а не обом вiдразу. Кримiналiстика граничить iз природними
й технiчними науками, але належить до юридичних наук. Точно так само
якщо кинути оком з iншоï сторони, наприклад з боку природничих
наук, то можна сказати, що судова медицина є прикордонною наукою
— лежить на границi мiж медичними i юридичними науками, але
залишається медичною наукою й не здобуває в силу свого
територiального положення якостей науки юридичноï. Використання ж
кримiналiстикою методiв iнших наук ще не дає пiдстави переглядати
питання об неï природi
Суперечливу позицiю в питаннi про природу кримiналiстики займає А.
Н. Васильєв. Поряд iз численними твердженнями про те, що це наука
юридична, у його виступах iнодi виражається солiдарнiсть iз
поглядами М. С. Строговича, про якi вже говорилося вище, або втримуються
висловлення про те, що кримiналiстика не чисто юридична наука. До чого
це приводить, автор постарався показати при аналiзi запропонованих А. Н.
Васильєвим визначень предмета кримiналiстики Думка про юридичний
характер кримiналiстики в цей час роздiляється бiльшiстю
процесуалiстiв i вчених iнших юридичних спецiальностей. Правда, iнодi ще
вживають спроби якось вiдокремити кримiналiстику вiд iнших правових
наук, повiдомляючи ïï не правовий, а юридичною наукою,
убачаючи розходження в цих термiнах всупереч елементарнiй логiцi. Однак
цi спроби не заслуговують серйозноï уваги
У даний момент серед вiтчизняних кримiналiстiв сформувалася наступна
думка
Кримiналiстика є галуззю юридичноï науки. На це вказує
ряд обставин:
-об'єктно-предметна область кримiналiстики самим безпосереднiм
образом зв'язана зi сферою правових явищ i вiдносин;
- реалiзацiя практичних функцiй, цiлей i завдань кримiналiстики
спрямована на задоволення потреб правозастосовноï дiяльностi,
практики державних органiв, ведучих боротьбу зi злочиннiстю;
- розроблювальна в кримiналiстицi наукова продукцiя носить чiтко
виражений правовий характер, заснована на законi, вiдповiдає
закону й орiєнтує практикiв на безумовне виконання
законiв;
- правовi науки, слiдча, прокурорська, оперативно-розшукова, експертна й
судова практика — основна живильне середовище для
кримiналiстики, що зародилася в надрах карно-процесуальноï науки
Як складова частина юридичноï науки, кримiналiстика входить у групу
наук так званого кримiнально^-правового (кримiнального) циклу (поряд iз
кримiналiстикою сюди ж вiднесенi кримiнально-правова й карно-
процесуальна науки, кримiнологiя, судова статистика, судовi медицина й
психiатрiя, теорiя оперативно-розшуковоï дiяльностi й ряд iнших
дисциплiн).
Велике значення для розвитку кримiналiстики, удосконалювання
ïï науковоï продукцiï як теоретичного, так i
прикладного характеру, мають досягнення природних, технiчних, суспiльних
наук. У кримiналiстицi активно й плiдно реалiзуються багато iдей,
теорiï, пiдходи, методи фiлософськоï науки (зокрема, логiки),
психологiï, медицини, науки керування, соцiологiï, фiзики,
хiмiï, iнших наук неюридичного профiлю
