Атомiстика в послеаристотелевскую епоху

Вiйни Олександра Македонського змiнили особа древнього миру й при-вели в
зiткнення грецьку й схiдну цивiлiзацiï. Iз цього кiн-такту виник
сплав культури, гра-ющий бiльшу роль у свiтовiй iсторiï. В
iсторiï науки й культури древ-його миру почався новий перiод, пiдлоги-
чивший назва еллiнiстичного, що тривала вiд утворення еллiнiстичних госу-
дарств (кiнець IV початок III в. до н. е.). Останнiм блискучий
представник афiнськоï науки був епикур (341270 р. до н. е.), що
розвив навчання Демокрита опри-роде.
Навчання епикура про природу засновано на концепцiï атомiв
Демокрита, але трохи вiдмiнному. Значний розмах атомноï
теорiï. Iснуванням атомiв епи-Курей, а за ним i Лукреций
намагаються пояснити всi природнi, психиче-ские й соцiальнi явища. Саме
подання про атоми виводиться з добре вiдомих фактiв. Так, бiлизна сохне
тому, що пiд дiєю сонця й вiтру вiд нього вiдриваються невидимi
частки води, рука мiдноï статуï в мiських ворiт, до якоï
доторкаються в поцiлунку губи входячи-щих у мiсто, помiтно тонше в
порiвняннi з iншою рукою, тому що при поцiлунку губи несуть частки мiдi
Атоми перебувають у безладному русi, i Лукреций малює модель руху
атомiв, уподiбнюючи його дви-жению порошин у сонячному променi, що
ввiрвався в темну кiмнату. Це перша в iсторiï науки картина молi-
кулярного руху, написаний древнiм автором. Сам хаотичний рух атомiв
епикур пояснює iнакше, чим Демокрит. епикур не визнає
розходження в ско-рости падiння малих i бiльших ато-мов; у порожньому
просторi всi частки рухаються з однаковою швидкiстю. Але в деякi моменти
самопроиз-вiльно виникають випадковi невеликi вiдхилення тоï або
iншоï частки вiд прямолiнiйного шляху. Цi вiдхилення епикур уважав
необхiдними, щоб пояснити вiльну волю людей, так що атоми як би також
мають якоюсь волю волi. Генiальнi здогади древнiх атомистов визначили
майбутнiй успiх атомноï теорiï матерiï. Атомiстика
епикура Лукреция продовжувала лiнiю наукового розвитку
доаристотелевского перiоду. Але атомiстика послеаристотелевской епохи
носить i iстотно новi риси: вона бiльше конкретна, бiльше физична, чим
теорiя Аристотеля й атомiстика Демокрита. Атоми Де-Мокрита по сутi чисто
геометри-ческие образи, вони характеризуються тiльки формою й обсягом. В
епикура й Лукреция атоми мають вагу, щiльнiстю (твердiстю) i, нарештi,
внутрiшньою здатнiстю до саме-довiльним вiдхиленням вiд пря-молинейного
руху
Природознавство в цю епоху стало переходити зi сфери отвлеченно-го,
фiлософського мiркування про природу в сферу конкретних фактiв i явищ
Евклид (жив в III в. до н. е.) подито-жив i систематизував математичес-
кие знання своïх попередникiв, з яких його вчителем був знаменитий
учений Евдокс Книдский. Початку Евклида являють собою изложе-ние
тоï геометрiï, що вiдома й понинi за назвою евклiдовоï
геометрiï
Евклидово простiр порожнє, безгра-ничное, iзотропне, що має
три вимiри. Евклид додав матi-матическую визначенiсть атомис-тической
iдеï порожнього простору, у якому рухаються атоми. Простей-Шим
геометричним об'єктом в Ев-Клида є крапка, що вiн
визначає як те, що не має частин. Iнакше кажучи, крапка- це
неподiльний атом простору