Що таке Тантри?

Тепер вiдносно Тантри. Iснують чотири класи тантр, У Китай i Японiю потрапили переважно першi три класи й частково четвертий. Однак саме вiн iз часом одержав найбiльш повний розвиток в Iндiï. У четвертому класi тантр, Ануттара-Йозi, акцент на роботi з рiзними тонкими енергiями тiла для знаходження доступу до найбiльш тонкого рiвня свiдомостi, щоб потiм використовувати його як iнструмент збагнення реальностi з метою дозволу власних проблем i знаходження здатностi допомагати iншим найбiльше ефективно.
Протягом цього часу Махаяна разом з тантрой поширилася з Iндiï, особливо з ïï схiдних районiв, у краïни Пiвденно- Схiдноï Азiï. Як ми вже вiдзначали ранiше, цi навчання потрапили в Шрi-Ланку (Цейлон) i Мьянмар (Бiрма) , однак вони не стали пануючими, тому що ранiше там затвердилася Тхеравада. У Кампучии (Камбоджа) i в пiвнiчнiй частинi Таïланду, починаючи з IV в., Махаяна була поширена поряд iз Тхеравадой i iндуïзмом. Згодом i там теж вона була витиснута Тхеравадой.
В Iндонезiï контакти з iндiйською культурою, i в тому числi з буддизмом у виглядi Тхеравади й Махаяни, почалися в II-III вв. н. е. на Суматрi, Явi й Сулавеси (Целебес) . Наприкiнцi V в. Махаяна, включаючи тантру, потрапила на Центральну Яву й дуже там пiдсилився: буддизм був офiцiйно прийнятий королевою. Ранiше в цьому районi переважала Тхеравада. Як i в Кхмерском королiвствi (Кампучия) тут, поряд з буддизмом процвiтав iндуïзм у формi шиваизма, найчастiше вони змiшувалися, Для придбання могутностi деякi вiруючi використовували також елементи мiсцевих ритуалiв i спiритизму. Наприкiнцi VII в. буддизм став офiцiйною релiгiєю на Суматрi. На початку IX в. на Явi побудували великий комплекс ступ Боробудур. До середини IX в. яванские королi завоювали Суматру, а також Малайський пiвострiв. На всiй цiй територiï процвiтала Махаяна, включаючи всi чотири класи тантр. Наприкiнцi Х у. великий iндiйський майстер Атиша вiдвiдав Сурварнадвипу, яку можна iдентифiкувати як Суматру. Вiн ïздив туди з метою повернення махаянской спадкоємноï лiнiï вчень про Бодхичитте, про те, як розкрити серце всiх i стати буддою, щоб допомагати людям. Вiн повернув цi навчання не тiльки в Iндiю, але й у Тибет, де сприяв вiдродженню буддизму пiсля перiоду переслiдувань i занепаду. Атиша повiдомив, що в цей час в Iндонезiï були поширенi навчання Калачакра Тантри. Наприкiнцi XIII в. на Суматрi, Явi й у Малайзии поширився iслам, завiз нний сюди арабськими й iндiйськими купцями, що заснували на узбережжя торговi центри. До кiнця XV в. тут панував iслам, а буддизм був втрачений. Тiльки на Бали збереглася змiшана форма iндуïстського шиваизма й махаянского тантрического буддизму.
У цей перiод Махаяна й всi чотири класи тантр потрапили також у Непал, де iз часу короля Ашоки iснувала рання Хинаяна. Махаяна не тiльки витиснула Хинаяну, але й збереглася в iндiйськiй санскритськiй формi до наших днiв серед неварiв у Центральному Непалi.
Першими тибетцями, що зробили перевага буддизму, був народ чианг. Це вiдбулося наприкiнцi IV в. н. е., коли вони керували частиною пiвнiчного Китаю, що, однак, не зробило впливу на властиво Тибет. У першiй половинi VII в. вiдбулися першi контакти Тибету з буддизмом (його махаянской традицiєю) , що прийшла з Хотана, розташованого в пiвденнiй частинi басейну рiки Тарим у Схiдному Туркестанi. Цi подiï мали мiсце пiд час правлiння короля Сонгцен гампо, що панував у центральному й схiдному Тибетi, у Шан-Шуне в Захiдному Тибетi, у пiвнiчнiй частинi Мьянмара (Бiрма) i, протягом деякого часу, у Непалi. Вiн женився на китайськiй i непальськiй принцесах; обидвi принцеси привезли iз собою зображення Будди, а також астрологiчнi й медичнi тексти тих традицiй, яким вони випливали. Король направив у Кашмiр мiсiю з метою розробки бiльше доконаноï системи тибетськоï писемностi; iснуюча в Тибетi писемнiсть була запозичена iз Шан-Шуна, вона також випробувала деякий вплив хотанской писемностi. У цей час почали перекладати iз санскриту буддiйськi тексти, однак роботи не мали великого масштабу. Мiж цим перiодом i вiдомим диспутом монастирi Самье наприкiнцi VIII в., коли пiд час правлiння короля Тризонг-Детцена було ухвалене рiшення, що в Тибетi буде прийнята не китайська, а iндiйська форма буддизму, вiдбулися контакти з iншими буддiйськими традицiями. У цей час панування Тибету поширювалося на держави-оазиси пустель Схiдного Туркестанi, контакти з буддизмом у Захiдному Туркестанi простиралися до Самарканда. Саме король Тризонг-Детцен завоював i протягом короткого часу втримував китайську столицю Чанъянь. Хоча на цьому диспутi китайський буддизм був вiдкинутий, деякий вплив традицiï чань можна виявити в тих школах тибетського буддизму, якi говорять про два типи вiруючих: про тих, хто досягає всього вiдразу ж, i про тих, хто проходить шлях поступово. Перша школа нагадує навчання чань про стрiмке просвiтлiння (про нього було сказано вище) , однак у Тибетi воно iнтерпретується зовсiм по-iншому.
У Киргизiï були виявленi руïни буддiйських монастирiв, датируемие VI-Х вв. Неясно, чи належать вони традицiï захiдних тюркiв або уйгурiв, а також як велике був тут вплив Тибету. У долинах рiк Або й Чу, розташованих на схiд або на захiд озера Iссик-Куль, знайдена безлiч наскальних буддiйських написiв тибетською мовою, датируемих саме цим i бiльше пiзнiм перiодами, що свiдчить про присутнiсть тибетськоï буддiйськоï культури в цих районах.
Добуддийская тибетська традицiя бон досягла розквiту в королiвствi Шан- Шун, самий захiдний район ïï поширення — Тазик. Важко сказати, чи розташований Тазик на територiï сучасного Таджикистану. Цю традицiю варто ототожнювати з розповсюдженим у Центральнiй Азiï шаманизмом, хоча вони й мають загальнi риси. У тибетському буддизмi присутнiй деякий вплив шаманизма, переважно в таких ритуалах, як прив'язування до дерев молитовних прапорiв, виконання всiляких обрядiв iз цiлий умилостивити парфумiв, хоронителiв гiрських перевалiв i т.д. Традицiя бон iснує й у нашi днi, але вона настiльки тiсно злилася з буддизмом, що практично є ще однiєï його лiнiєю. У цiй традицiï використовується iнша термiнологiя й iншi назви священних образiв, однак основнi технiки мають дуже багато загального з тибетськими буддiйськими технiками, що розвилися на основi першоï хвилi поширення буддизму в Тибетi.
Перша хвиля буддизму прийшла в Тибет переважно завдяки зусиллям Падмасамбхави, або Гуру Ринпоче, як вiн став вiдомий серед тибетцiв. Вiн поклав початок традицiï Ньингма, або “старих (перекладiв) “. У серединi IX в. мали мiсце сильнi гонiння на буддизм, i традицiя Ньингма продовжувала iснувати в основному таємно, багато текстiв були захованi в печерах i виявленi знову через кiлька сторiч.
Пiсля настання бiльше сприятливого часу, починаючи приблизно з Х у., з Iндiï запросили нових учителiв i в Тибет прийшла iнша хвиля буддизму. Вона вiдома як перiод “нових (перекладiв) “, коли одержали розвиток три головнi традицiï: Сакья, Кагью й Кадам. В XIV в. традицiя Кадам була перетворена в Нову Кадам, або Гелуг. У традицiï Кагью iснують двi головнi лiнiï. Дагпо Кагью розвилася з лiнiï Тилопи, Наропи, Марпи, Миларепи й Гампопи. Вона пiдроздiляється на 12 рiзних лiнiй, одна з них Карма Кагью, главою якоï традицiйно є Кармапа. Найбiльш важливими iз цих 12 лiнiй є Другпа, Дрикунг i Таг-Лунг Кагью. Друга головна лiнiя Кагью, Шангпа, веде своє походження вiд iндiйського майстра Кхьюнгпо Налжор. Традицiя Сакья йде вiд великого iндiйського майстра Вирупи, а Кадам — вiд iндiйського майстра Атиши, що, перш нiж вiдправитися в Тибет, зробив подорож в Iндонезiю з метою вiдродження деяких лiнiй Махаяни, що потрапили туди, як уже згадувалося, з Iндiï. Традицiя Нова Кадам, або Гелуг, була заснована Тзонкапой.
Однiєï з найбiльших фiгур у тибетському буддизмi є Далай- лама; Далай-лама 1 був учнем Тзонкхапи, коли 3-й його “переродженець” прибув у Монголiю, йому дали iм'я “Далай”, по-монгольски “океан”, а попереднi його переродження пiсля смертi були визнанi як Далай-лами 1 i II. Далай-лама IV народився в Монголiï; Далай-лама V об'єднав весь Тибет i став не тiльки духовним, але й полiтичним лiдером. Невiрно думати, що Далай-лама є главою традицiï Гелуг; ïï очолює Ганден Три Ринпоче. Далай-лама коштує вище будь-якого глави кожноï iз традицiй, будучи заступником усього тибетського буддизму. Панчен-лама 1 був одним iз учителiв Далай-лами V. На вiдмiну вiд Далай- лами Панчен-лама займається винятково духовними справами. Коли вiк Далай-лами й Панчен-лами був пiдходящоï, тодi один з них мiг стати вчителем iншого.
Аналiзуючи чотири традицiï тибетського буддизму, ми доходимо висновку, що загальне в них становить приблизно 85%, Всi вони додержуються навчань Iндiï як своïй первiснiй основi. Всi вони вивчають фiлософськi догмати чотирьох буддiйських традицiй Iндiï, розглядаючи це як шлях до досягнення усе бiльше тонкого розумiння реальностi. Щодо цього вони всi визнавали, що найбiльш доконаноï є Мадхьямика. Всi вони дотримують традицiï проведення диспутiв, широко розповсюджену в iндiйських монастирях, а також традицiю великих споглядальникiв Iндiï, махасиддх. Всi вони додержуються об'єднаного шляху сутри й тантр, якi є загальноï махаянской основою цих навчань. Загальноï для них є й традицiя чернечих обiтниць; це традицiя хинаянской школи Мула- Сарвастивади, що розвилася iз Сарвастивади й незначно вiдрiзняється вiд розповсюдженоï в Пiвденно-Схiднiй Азiï й Китаï традицiï Тхеравади. У Тибетi не одержала поширення традицiя повнiстю присвячених черниць, хоча в тибетських монастирях iснував iнститут послушниць. Приблизно 85% чернечих обiтниць не вiдрiзняються вiд обiтниць iнших традицiй. Однак незначнi розходження iснують. Одяг ченцiв темно-бордового кольору, а сорочки не мають рукавiв.
Буддiйськi тексти переводилися на тибетську мову головним чином iз санскриту, лише деякi були переведенi з китайського, у випадку, коли був загублений санскритський оригiнал. Тексти зберiгаються у двох головних зборах: Кенгьюр, що поєднують справжнi слова Будди, i Тенгьюр, у якому зiбранi iндiйськi коментарi. Це самий великий корпус буддiйськоï канонiчноï лiтератури, що мiстить найбiльш повний виклад iндiйськоï буддiйськоï традицiï, що особливо коштовно, тому що починаючи з ХII-ХIII вв. буддизм в Iндiï втратив вплив у результатi тюркських вторгнень iз Афганiстану. Бiльшiсть втрачених санскритських оригiналiв збереглося винятково в тибетських перекладах.
Таким чином, Тибет став спадкоємцем iндiйського буддизму в той час, коли в самiй Iндiï вiн оформився у виглядi традицiï, що визнає поступовий шлях. Великий внесок тибетцiв у буддизм складається надалi розвитку його органiзацiï й методiв навчання. Тибетцi розробили способи розкриття всiх основних текстiв i прекраснi системи тлумачення й навчання.
З Тибету буддизм проникнув в iншi райони Гiмалаïв, такi як Ладакх, Лахул-Спити, Киннуар, область Шерпа в Непалi, Сикким, Бутан i Аруначал. Однак найбiльш масштабним було поширення буддизму в Монголiï наприкiнцi VI в. пiд час тюркського, а потiм i уйгурского правлiння в Монголiю прийшла iз Центральноï Азiï перша хвиля навчань махаянского буддизму. Пiзнiше, в XVII в. Монголiя була штучно роздiлена маньчжурами на Зовнiшню й Внутрiшню Це вiдбулося до завоювання ними Китаю, Буддизм поширився на територiï всiєï Монголiï. Друга, бiльша хвиля прийшла ïхнього Тибету в ХН1 в. у часи хана Хубилая, коли в Монголiю прибув великий майстер традицiï Сакья Пхагпа-Лама. Для допомоги в перекладi буддiйських текстiв вiн розробив нову монгольську писемнiсть. У цей час у Монголiю прийшли також учителя традицiï Карма Кагью.
Тибетський буддизм був прийнятий також деякими iншими спадкоємцями Чингиз-Хана, а саме: ханами Чигитай, що правили в Схiдному й Захiдному Туркестанi, i ханами Або, що правили в Персiï. фактично протягом декiлькох десятилiть тибетський буддизм був державною релiгiєю Персiï, хоча вiн i не одержав пiдтримки корiнного мусульманського населення. У серединi XIV в., з падiнням у Китаï монгольськоï династiï Юань, вплив буддизму в Монголiï, що поддерживались в основному знаттю, ослабшало.
Третя хвиля буддизму прийшла в Монголiю наприкiнцi XVI в. завдяки зусиллям Далай-лами III, коли головною формою тибетського буддизму, що поширився серед монголiв, стала традицiя Гелуг. Однак незначнi слiди традицiй Сакья й Кагью збереглися незважаючи на те, що вони не були визнанi офiцiйно. У деяких невеликих монастирях продовжували практикувати традицiю Ньингма, однак ïï джерела не яснi: вiдбувається вона вiд тибетських традицiй властиво школи Ньингма або ж вiд практик Ньингма, що сходять до “Чистих бачень” Далай- лами V. Первiсний стиль зведення тибетських монастирiв виник наприкiнцi XVI в. при будiвлi монастиря ердени-Цзу на мiсцi древньоï столицi Каракорум. З тибетськоï мови на монгольському минулому переведенi повнi зiбрання текстiв Кенгьюр i Тенгьюр. Видатнi монгольськi вченi написали коментарi до буддiйських текстiв iнодi на монгольському, але здебiльшого тибетською мовою. У Монголiю з Тибету перейшла традицiя монастирського життя ченцiв, але традицiя послушниць не потрапила нi в Монголiю, нi в райони з бурятським, тувинським i калмицьким населенням. Лiнiя перероджень тибетського майстра Таранатхи стала вiдома як лiнiя Богдо-Гегенов, або Джебцун-Дамба Хутухт, якi стали традицiйними главами буддизму в Монголiï. Ïхня резиденцiя перебувала в Урге (нинi Улан-Батор) . Iз часом тибетський буддизм трохи пристосувався до умов Монголiï. Наприклад, 1-й Богдо-Геген Дзанабазар (друга половина XVII — початок XVIII вв.) створив спецiальний одяг монгольських ченцiв для носiння головним чином у вiльне вiд виконання церемонiй час. На основi уйгурской i монгольськоï писемностi вiн розробив також алфавiт союмбу, що використовувався для транслiтерацiï тибетських i санскритських слiв.
В XVII в. тибетський буддизм, i в першу чергу традицiя Гелуг, потрапив до маньчжурiв, а пiд час ïхнього правлiння — у Маньчжурiю й у пiвнiчнi областi Китаю. Був заснований тибетський монастир у Пекiнi, а в Гехоле, лiтнiй столицi маньчжуров, розташованому на пiвнiчному сходi вiд Пекiна були побудованi точнi копiï лхасской Потали, а також монастирiв Самье й Ташилунпо. Кенгьюр був повнiстю переведений з тибетськоï мови на маньчжурську, в основi якого лежить адаптований монголами уйгурский шрифт.
На початку XVII в. тибетський буддизм iз Монголiï проникнув на пiвнiч до бурятського населення Забайкалья. Друга лiнiя прийшла безпосередньо з Тибету з монастиря Лабранг Ташикьил у провiнцiï Ам- До. З метою ослаблення позицiï Богдо-Гегенов i впливу монголiв i маньчжуров у цiй частинi Росiï, цар дав настоятелям Гусиноозерского дацана як главам бурятського буддизму титул Бандидо Хамбо-Лама. У такий спосiб бурятська традицiя стала офiцiйно незалежноï вiд монгольськоï церкви. В 20-х роках нашого столiття частину бурять переселилася iз Забайкалья у Внутрiшню Монголiю й там продовжила своï власнi буддiйськi традицiï на додаток до тих, що вже iснували в цiй областi.
В XVIII в. тибетський буддизм iз Монголiï потрапив також до тюркського населення Туви, хоча, як було вiдзначено ранiше, перша хвиля буддизму прийшла в Туву в IX в. вiд уйгурiв. Як i в Забайкалье, це була головним чином традицiя Гелуг; традицiя Ньингма також одержала значне поширення. Настоятелi Чаданского хуре як глави тувинського буддизму одержали титул Хамбу-Лама. Оскiльки Тува, подiбно Монголiï, до 1912 р. перебувала пiд маньчжурським правлiнням, тувинськi Хамбу-Лами пiдкорялися безпосередньо Богдо-Гегенам в Урге: тувинський буддизм мав значно бiльше тiснi зв'язки з Монголiєю, чим бурятський. У Тувi буддизм мирно спiвiснував з мiсцевою традицiєю шаманизма: в одних випадках люди зверталися до шаманiв, а в iншi — до буддiйських священикiв.
До захiдних монголiв, ойратам, тибетський буддизм уперше потрапив в XIII в., однак не одержав тут широкого поширення. Бiльше глибоких корiнь вiн пустив наприкiнцi XVI — початку XVII вв., коли одержала поширення традицiя Гелуг, що прийшла безпосередньо з Тибету й почасти через Монголiю. Це було в Джунгарии в Схiдному Туркестанi (нинi пiвнiчна провiнцiя Синь-Цзянь, у КНР) , у Схiдному Казахстанi, а також, можливо, на Алтаï.
Шаманизм у цих районах був заборонений Радою ханiв. Коли предки калмикiв вiддiлилися вiд ойратов Джунгарии на початку XVII в. перемiстилися в район мiж Волгою й Доном до пiвночi вiд Каспiйського моря, вони принесли iз собою власну традицiю тибетського буддизму. Бiльшу допомогу ïм зробив ойрат Зая Пандита, Намкхаи Гиятсо, що на основi монгольськоï писемностi розробив калмицко-ойратскую писемнiсть. Глава калмицького буддизму призначався царем i йменувався Лама калмицького народу. Його резиденцiя розташовувалася в Астраханi, i, подiбно бурятському Бандидо Хамбо-Ламi, вiн був зовсiм незалежний вiд монголiв. Духовне керiвництво калмики одержали безпосередньо з Тибету. Незважаючи на те, що найбiльше поширення в калмикiв одержала традицiя Гелуг, внаслiдок властивого ïм синкретизму вони прийняли також деякi обряди традицiй Сакья й Кагью.
В XVIII в. маньчжури винищили ойратов у Джунгарии; у другiй половинi того ж сторiччя багато калмикiв повернулися в Джунгарию й приєдналися до ойратам, що ще оставались у цiй областi, принеся iз собою сильну буддiйську традицiю. Ця традицiя продовжує iснувати серед ойратов у пiвнiчних районах Схiдного Туркестану. Одна галузь тувинцiв, також подвергшихся гонiнням маньчжуров, дiйшла до центральноï частини Схiдного Туркестану, i, мабуть, заснувала власну традицiю тибетського буддизму в районах Урумчi й Турфан.
Крiм того, одним з наставникiв Далай-лами XIII був бурятський лама Агван Доржиев. Пiд його впливом у Петроградi в 1915 р. був побудований тибетський буддiйський монастир традицiï Гелуг. Отже, ми бачимо, що буддiйськi навчання широко поширилися в усiх найбiльш важливих регiонах Азiï. У кожному iз цих регiонiв буддизм адаптувався до мiсцевих звичаïв i традицiй i, у свою чергу, кожна культура внесла в його розвиток своï характернi риси. Все це вiдповiдає основним буддiйським методом навчання за допомогою “митецьких засобiв”. Iснує безлiч технiк i методiв, використовуючи якi можна допомогти людям перебороти власнi проблеми й обмеження, реалiзувати можливостi для того, щоб найбiльше ефективно допомагати iншим. Таким чином, хоча iснує багато рiзних форм буддизму, всi вони, ґрунтуючись на навчаннях Будди, погодяться один з одним.
Список лiтератури

• Lama Ole Nydahl: The way things are, Blue Dolphin 1996
• Журнал КАГЬЮ” (2.94)
• Журнал “Традицiйна медицина”, Москва, 1992
• ЛАМА ОЛЕ НИДАЛ. “ЯКИМ ВР Є НАСПРАВДI “.
• ЛАМА ОЛЕ НИДАЛ. “МАХАМУДРА. БЕЗМЕЖНА РАДIСТЬ I ВОЛЯ”.
• ЛАМА ОЛЕ НИДАЛ. “ВЧЕННЯ ПРО ПРИРОДУ РОЗУМУ” ЛАМА ОЛЕ НИДАЛ. “ШIСТЬ ЗВIЛЬНЯЮЧИХ ДIЙ”.
• ЛАМА ОЛЕ НИДАЛ. “108 ПИТАНЬ БУДДIЙСЬКОМУ ЙОГИНУ”.
• ЛАМА ОЛЕ НИДАЛ. “ПРАКТИЧНИЙ БУДДИЗМ. ШЛЯХ КАГЬЮ”.
• ЛАМА ОЛЕ НИДАЛ. “ВЕРХИ НА ТИГРI”.
• ЛАМА ОЛЕ НИДАЛ. “ВIДКРИТТЯ АЛМАЗНОГО ШЛЯХУ”.
• КАЛУ РИНПОЧЕ. “ПIДСТАВА БУДДIЙСЬКОÏ МЕДИТАЦIÏ”.
• Олександр Берзин. ТИБЕТСЬКИЙ БУДДИЗМ Радхе Бермi Парадокси духовного плану