Багатограннiсть давньогрецькоï лiрики

Iз теорiï лiтератури нам вiдомо, що всi твори мистецтва слова
заведено подiляти на три роди лiрику, епос та драму. Давньогрецька
культура насправдi унiкальне явище, бо саме вона дала нам не тiльки
драматургiю та театр, а й лiрику. Сама назва цього роду лiтератури
досить промовиста: лiрика i лiра. Давньогрецькi поезiï часто
виконувались у музичному супроводi, що допомагало античним поетам
якнайповнiше передати своï почуття, розчулити та схвилювати
слухачiв. Але й без музичного супроводу античнi твори здатнi зацiкавити
i схвилювати нас.
Найвидатнiшими античними поетами традицiйно вважають Тiртея, Архiлоха,
Анакреонта та поетесу Сапфо. Кожен з цих авторiв зробив неоцiненний
внесок у розвиток форм поезiï, має iндивiдуальний стиль,
створив неповторнi образи. До нас дiйшло не так багато свiдчень про долю
давнiх митцiв, але навiть тi, що збереглися, пройшовши крiзь столiття та
навiть тисячолiття, цiкавi нам не лише з точки зору розумiння
ïхньоï творчостi , а й змушують нас замислитись над долею
людини, i часто є повчальними.
Архiлох народився i жив у перiод складних соцiальних конфлiктiв. Його
батько був аристократом, а мати рабинею (з iсторiï ми знаємо,
що за тих давнiх часiв державним устроєм грекiв була
рабовласницька демократiя). Вже через своє походження юнак на собi
вiдчув усю гiркоту соцiальноï нерiвностi та несправедливостi. У
творах вiн закликає нас мужньо зносити усi випробування долi.
(поезiя Серце, серце). Архiлох писав прекраснi елегiï та гiмни, а
також епiграми, у яких висмiював соцiальну несправедливiсть та людськi
вади,i саме вiн створив чи не найпопулярнïший за всiх часiв
вiршовий розмiр шестистопний ямб. Грецька мова має своï
фонетичнi особливостi, зокрема тiльки притаманну природу наголосу так
званий тонiчний наголос, це робить ïï мелодiйною, але навiть
мови з iншими фонетичними системами перейняття грекiв настiльки вiн
припав до душi поетам.
Яскравою постаттю був Анакреонт. Його поезiï легкi i
вишуканi… Мабуть, тому свiтова слава Анакреонта не згасла з часом,
i в багатьох краïнах у рiзнi часи нонi твори ставали дуже
популярними: придворнi Францiï захоплювались ними i навiть такий
термiн анакреонтичний поет, тобто поет, який наслiдує i
Анакреонта), Нiмеччина та Британiя XVIII сторiччя дала свiтовi новi
твори в дусi Анакреонта, навiть О. Пушкiн написав вiрш Подражание Анакреон-
IV”! Що ж саме в творах античного лiрика приваблює читачiв
протягом багатьох сторiч? До нас дiйшли далеко не всi твори, написанi
Анакреонтом, але його нинi шкiрний стиль дає нам змогу дiйти
певних висновкiв. Для вiршiв цього автора характерний, як менi здалося,
певнийкульт сьогодення. Живучи за часiв соцiалiстичних змiн, поет
закликає не тужити за тим, що минуло, не дивитись iз острахом на
майбутнє , але жити сьогоденням, насолоджуватись життям. Менi
iмпонують вiршi Анакреонта тим, що, оспiвуючи насолоди, вiн не доводить
своï теорiï до абсурду чи аморальностi, але створює
атмосферу легкоï гри, звертає увагу на красу , на вишуканiсть
i неповторнiсть кожного моменту. Захоплення фiлософiєю, яке час
вiд часу поновлювалось у рiзних європейських краïнах рiзних
нацiй, додавало популярностi i мистецтву Анакреонта. Життя це те, що
вiдбувалося, поки ми розмiрковуємо над майбутнiм приблизно так
сказав колись Джон Леннон. Виходить, думка про необхiднiсть жити
теперiшнiм не поминає людство вже багато рокiв… Приблизно
таку саму думку висловлює й Анакреон, сформулювавши ïï у
витонченiй красивiй формi античного вiрша.
Образ Сапфо є чи не найбiльш суперечливим з усiх образiв давнiх
митцiв. Не лише творчiсть Сапфо здається менi унiкальним явищем, а
й науковим. Ще у XIX сторiччi вiдома украïнська письменниця Марiя
Вiлiнська писала пiд чоловiчим псевдонiмом, бо не заведено було жiнцi
займатися чоловiчою професiєю, навiть у XXI сторiччi не вщухають
дискусiï про мiсце жiнки в суспiльствi, про ïï
права… Уявiмо тiльки! Майже два з половиною тисячорiччя талановита
жiнка Сапфо увiйшла в iсторiю свiтовоï лiтератури та культури,
якнайкраще довiвши i свiй талант, i право жiнки на освiту, творчiсть,
самореллiзацiю. Уже тодi дiяли школи, де юнi аристократки навчались
музики та
мистецтв.
У своïх поезiях Сапфо поетизує красу й оспiвує силу
кохання . Але ïï вiршi пройшли випробування часом не лише
через вiчнiсть описами почуттiв, а й завдяки силi, вкладенiй у них,
особливiй енергетицi, яка зберiгається у словах поетеси.
Антична лiрика з'являється у тi давнi часи, коли усталеноï
лiтературноï традицiï ще не iснувало. Фактично, саме
давньогрецькi та давньоримськi лiрики започаткували цю традицiю,
назавжди залишившись у свiтовiй лiтературi не одними з перших, а й
одними з найкращих!