Берег дитинства
Дитинство в кожного своє: у когось це село , батькiвська хата,
садок, звiдки випурхнули пташенята, розправивши крила. В iнших це мiська
квартира, з нечастими приïздами на гостину в село до бабусi. Але
який би вигляд не мала домiвка, вона залишається тим берегом
дитинства, вiд якого, вирушивши в життєве плавання, людина
починає вести вiдлiк свого життєвого шляху. Часто це зоровою
пам'яттю прив'язується або до конкретноï домiвки, або просто
до певного населеного пункту. Я ще не маю великого життєвого
досвiду, але в тяжкi хвилини я подумки повертаюся в дитячi роки, коли
весь свiт був таким безхмарним i лагiдним, а всi дерева були надзвичайно
великими. Приємно згадувати якiсь епiзоди з раннього дитинства:
величезнi жоржини, що росли бiля бабусиноï хати, теплий вогкий
подих корови Квiтки, яка велично ступаючи, поверталася iз пасовиська.
Пригадується вуркотливий голос бабусi, що лагiдно припрошувала
всiх до столу. Або мiськi спогади: незвичайна, як указцi, ялинка в
центрi мiста, i тато пiднiмає мене малого, аби я краще розгледiв
свою першу ялинку, катання на коневi довкола тiєï ж ялинки.
Тож у кожного в дитинствi є щось своє й неповторне. Я знаю
багатьох дорослих, якi з такою нiжнiстю згадують своє дитинство,
бо саме там були першi життєвi уроки людяностi, осяянi батьковою
мудрою наукою та нiжнiстю мами. Звичайно, що не у всiх буває таке
свiтле й безхмарне дитинство. Є люди, якi не хочуть не те що
говорити, а навiть згадувати про дитячi роки. Але я спостерiг таку рiч:
цi люди прагнуть виправити помилку своïх батькiв, уникаючи цього у
ставленнi до своïх власних дiтей. Тож у дитинствi є якась
святiсть, що передається як спадковий скарб, i навiть коли вiн
губиться, то вiдроджується в наступному поколiннi таким же свiтлим
i святим. Мене вражає нетлiннiсть цього скарбу пiд назвою
дитинство: як би не склалося воно, людина все одно знайде щось
приємне для себе (величезнi дерева, росяний спориш у дворi,
лагiдне сонце, що може лоскотати личко вранцi). Дитинство, мабуть, тим i
прекрасне, що найбiльше та наймiцнiше закарбовується в пам'ятi як
щось свiтле й радiсне, щоб протягом усього життя грiти душу спогадами.
