Образ Катерини заклик до волi, духовному розкрiпаченню
Iснує версiя, що Островський писав Грозу, будучи закоханим узамужню акторку Малого театру Любу Косицкую. Саме для неï вiн писав
свою Катерину, саме вона ïï й зiграла. Однак акторка не
вiдповiла на полум'яну любов письменника вона любила iншого, котрий
пiзнiше довiв неï до вбогостi й ранньоï смертi. Але тодi, в
1859м, Любов Павлiвна грала немов свою долю, жила зрозумiлими ïй
почуттями, створивши образ юноï зворушливоï Катерини, що
скорив навiть самого iмператора
Катерина росла в заможному купецькому будинку легко, безтурботно,
радiсно. Розповiдаючи Варварi про своє життя до замiжжя, воно
говорить:
Я жила, нi про чому не тужила, точно пташка на волi. Маменька в менi
душi не сподiвалася, наряджала мене, як ляльку, працювати не
примушувала, що хочу, бувало, то й роблю. Виховуючись у гарнiй
сiм'ï, вона придбала й зберегла всi прекраснi риси росiйського
характеру. Це чиста, вiдкрита душа, що не вмiє брехати.
Обманиватьто я не вмiю; скритьто нiчого не можу, говорить вона Варварi
А жити в сiм'ï чоловiка, не вмiючи причинятися, неможливо. Основний
конфлiкт у Катерини зi свекрухою Кабанихой, що усiх у будинку
тримає в страху. Фiлософiя Кабанихи лякати й принижувати. Дочка
ïï Варвара й син Тихiн пристосувалися до такого життя,
створюючи видимiсть слухняностi, але вiдводили душу на сторонi аби
тiльки шито так крито була (Варвара гуляючи по ночах, а Тихiн
напиваючись i ведучи розгульний спосiб життя, вирвавшись iз будинку).
Катерина ж, тиха, що не втручається в домашнi справи, лякає
Кабаниху. Чим же Своєю чистотою, гарячою, щирою душею, що не
терпить фальшi. Так, Катерина не причиняється, що шанує
звичаï, якi не приймає душею: не стала вити пiсля
вiд'ïзду чоловiка, як хотiла свекруха
Та й про свою любов до Бориса зiзналася вiдразу спочатку Варварi, а
пiсля приïзду чоловiка i йому, i свекрухи. Глибина, сила й
пристраснiсть ïï натури проявляються в ïï словах, що
якщо життя тут ïй обридне, то не удержати неï нiчим або у
вiкно кинеться, або у Волзi утопиться. I мрiï в неï дивнi,
незрозумiлi для мiсцевих обивателiв: Отчого люди не лiтають так, як
птаха, i сни казковi: сняться менi або храми золотi, або сади якiсь
незвичайнi, i всi спiвають невидимi голоси
А яку смiливiсть, силу волi треба було мати замужнiй жiнцi, щоб
зiзнатися в любовi Борисовi, вклавши в нього все своє бажання
волi, щастя. Саме цi якостi Катерини й вступають у конфлiкт iз миром
Марфи Кабановой, для якоï слiпе поклонiння традицiям старовини не
щиросердечна потреба, а єдиний шанс зберегти свою владу. Навiть до
релiгiï в них рiзне вiдношення: у Катерини це природне почуття (до
смертi любила в церкву ходити! Точно, бувало, я в рай увiйду), а в
Кабанихи святенництво, формальнiсть (швидко переходить вiд думок про
бога до життєвих справ).
Катерина краща, але всетаки частина патрiархального ладу ïй
властивий релiгiйний страх (боïться грози як кари за грiх). Саме
гроза й страх кари господньоï, так ще почуття провини перед
чоловiком спонукали ïï привселюдно зiзнатися у своєму
грiху Вона бiжить iз ненависного будинку, де чоловiк жалує
ïï, але б'є (тому що так треба); шукає Бориса для
захисту, сподiваючись рятуйте! але знаходить тiльки спiвчуття й безсилля
коханоï людини. Борис слабшав, безвладний. Эх, каби сила!тiльки й
мiг сказати вiн. Катерина залишається одна й кидається з
обриву, не бажаючи жити в цьому страшному свiтi. Я вважаю, що цей учинок
не вiд слабостi, а вiд сили ïï характеру
Протест Катерини сильнiше протесту Кулигина, що залежить вiд сильних
миру цього, а тому далi словесних мiркувань не йде
Образ Катерини кличе до волi, духовному розкрiпаченню. За словами
Добролюбова Вона рветься до нового життя, хоча б ïй довелося вмерти
в цьому поривi Ïï порив, загибель не зрячи: адже пiшла Варвара
з будинку, збунтувався Тихiн, валить мир Кабанихи (втративши авторитет,
ïй залишається тiльки пiти в монастир). Недарма п'єсу
забороняли до постановки, углядев у нiй завуальований заклик до
збурювання. Обивателi не пускали на п'єсу своïх дочок
Для нас же образ Катерини це вигляд прекрасноï росiйськоï,чистоï, свiтлоï душi. Це те, що спонукує нас боротися з
темними силами самодурства, неуцтва, хамства, пристосовництва, якi
є й по цей день
У трагедiï Островського були широко поставленi проблеми
моральностi. На прикладi провiнцiйного мiста Калинова вiн показав вдачi,
що панують там. Вiн зобразив жорстокiсть людей, що живуть по старинцi,
по, i розгульнiсть молодого поколiння. Всi персонажi трагедiï
групуються на двi частини. Тi, хто вважають, що можна одержати прощення
за будь-який грiх, якщо потiм покаятися, а iнша частина вважає, що
за грiхом треба покарання й немає вiд нього порятунку. Тут
виникає одна з найважливiших проблем людини в цiлому й зокрема.
Покаяння як проблема з'явилося дуже давно. Тодi, коли людина повiрила в
те, що є вища сила, i убоялся неï. Вiн став намагатися
поводитися так, щоб умилостивити своïм поводженням Бога
Люди поступово виробляли способи умилостивления Бога через певнi
дiï або вчинки. Всi порушення цього кодексу вважалися неугодними
Богу грiхом. Спочатку люди просто приносили жертви богам, дiлячись iз
ними тим, що мали. Апогеєм цих вiдносин стає людське
жертвопринесення. На противагу цьому виникають релiгiï
монотеïстичнi, тобто признающие одного бога. Цi релiгiï
вiдмовилися вiд жертвопринесення й створили кодекси, що визначають норми
поводження людини. Цi кодекси стали святинями, тому що вважається,
що вони написанi силами богiв. Прикладами таких книг є Бiблiя
християн i Коран мусульман. Порушення усних або письмових норм є
грiхом i повинне карати. Якщо спочатку людина боялася бути вбитим на
мiсцi, то пiсля вiн починає боятися за своє загробне життя.
Людина починає турбуватися про те, куди потрапить його душу пiсля
смертi: у вiчне блаженство або у вiчне страждання. У блаженнi мiсця
можна було потрапити за праведне поводження, тобто дотримання норм, а
грiшники попадають туди, де будуть вiчно страждати
Тутто й виникає покаяння, тому що рiдка людина могла прожити, не
роблячи грiхiв, i перекреслити своє життя изза декiлькох грiхiв
було страшно для всiх. Тому з'являється можливiсть урятуватися вiд
покарання, вимоливши в бога прощення. Таким чином, будь-яка людина,
навiть останнiй грiшник, одержує надiю на порятунок, якщо
покається. У проблема покаяння є найбiльше гостро
поставленою. Головна героïня трагедiï Катерина перебуває
в страшних борошнах совiстi. Вона рветься мiж законним чоловiком i
Борисом, праведним життям i падiнням. Вона не може заборонити собi
любити Бориса, але вона сама себе стратить у душi, уважаючи, що цим вона
вiдкидає Бога, тому що чоловiк для дружини це як Бог для церкви.
Тому, змiнюючи чоловiковi, вона вiддає Бога, а виходить,
втрачає всяку можливiсть порятунку. Цей грiх вона вважає
непрощенним i тому заперечує для себе можливiсть покаяння.
Катерина дуже набожна жiнка, з дитинства вона звикла молитися Богу й
навiть бачила ангелiв, от чому ïï мучення настiльки сильнi. Цi
страждання доводять ïï до того, що вона, побоюючись кари
Божоï, що персонiфiкується у виглядi грози, кидається в
ноги чоловiковi й зiзнається йому у всьому, вiддаючи своє
життя в його руки. На це визнання люди реагують по-рiзному, виявляючи
своє вiдношення до можливостi покаяння. Кабанова пропонує
зарити ïï в землю живцем, тобто вважає, що немає
можливостi ïï простити. Тихiн же, навпаки, прощає
Катерину, тобто вiрить у те, що вона одержить прощення вiд Бога.
Катерина вiрить у покаяння, тому що побоюється, що вмре раптово не
тому, що життя ïï перерветься, а тому, що боïться стати
перед Богом не покаявшейся, з усiма своïми грiхами
Вiдношення людей до можливостi покаяння проявляється пiд час
грози. Гроза персонiфiкує собою гнiв Божий, i тому люди побачивши
грози намагаються ïï уникнути. Деякi поводяться поособенному.
Наприклад, Кулигин хоче побудувати громовiдводи й урятувати вiд грози
людей, тому вiн уважає, що люди можуть урятуватися вiд кари
Божоï, якщо покаються, тодi гнiв Божий зникне через покаяння, як
блискавки йдуть у землю через громовiдвiд. Дикоï ж уважає, що
вiд гнiву Божого не можна вкритися, тобто вiн не вiрить у можливiсть
покаяння. Хоча треба помiтити, що вiн може каятися, тому що
кидається в ноги до мужика й просить прощення в нього за те, що
вилаяв. Борошна совiстi доводять Катерину до того, що вона починає
думати про самогубство. Самогубство в християнствi є одним iз
самих тяжких грiхiв. Людина немов вiдкидав Бога, тому в самогубцiв не
бути надiï на порятунок
Отут виникає питання як така набожна Катерина змогла зробити
самогубство, знаючи, що цим вона губить свою душу, Може, вона зовсiм i
не вiрила в Бога понавартий. Але цьому можна протиставити те, що вона
вважала свою душу вже загубленоï й просто не захотiла жити далi в
таких мученнях, без надiï на порятунок. Перед нею виникає
гамлетiвське питання бути або не бути. Зносити мучення на землi й знати
те зло, що тут є, або ж зробити самогубство й припинити своï
мучення на землi. Але нiхто не знає точно, що є пiсля смертi
й чи не буде гiрше. Катерина доведена до розпачу вiдношенням до неï
людей i борошнами совiстi, тому вона вiдкидає можливiсть
порятунку. Але в розв'язцi виходить так, що в неï є надiя на
порятунок, тому що вона не тоне у водi, а розбивається об якiр.
Якiр схожий на частину хреста, де пiдстава позначає Святий Грааль
чашу iз кров'ю Добродiï. Святий Грааль символiзує порятунок.
А в Катерини з голови тече кров. Таким чином, є надiя, що вона
була прощена й урятувалася
Островського ставиться до драматичного жанру. Приналежнiсть до цього
жанру визначає всю композицiю добутку. У цiй драмi зачiпаються
багато важливих аспектiв життя мiщанства й купецтва наприкiнцi 50х рокiв
XIX столiття, i автор не може не виразити своєï думки, але
для драматичного жанру засобу вираження авторськоï позицiï не
дуже рiзноманiтнi: через ремарки, через певного героя й через iмена,
композицiю й т.д. У мiру розвитку росiйськоï драматургiï
змiнювалася й роль ремарок. У Грибоєдова це в основному опис дiй,
а в Чехова вони несуть i дуже бiльше значеннєве навантаження.
П'єси Островського призначалися й для читання, тому ремарки його
хоча й складаються з досить коротких вставок, але несуть великий
внутрiшнiй потенцiал. Ремарки в описують пейзаж, обстановку, героïв
i ïхнє поводження. Лексика, використовувана в коментарях дiй,
надає ïм бiльше певне значення: , i не. Пейзаж
описується докладно тiльки в декiлькох випадках: дiï I i IV з
видом на Волгу i яр (сц. 2, буд. III). У цих сценах Катерина
звiльняється вiд людських законiв i звичаïв i
вiддається природним поривам. Можна доповнити вид на Волгу в ()
пейзажем з, дiя якоï теж вiдбувається И ми бачимо, наскiльки
жорстокий, замкнутий мир Калинова вiдрiзняється вiд зовнiшнього,
нестримно величезного миру, ми розумiємо, чому Катерина так
мрiє вирватися з мiста й полетiти над Волгою, над лугами
().Почуття iншоï волi розкутостi, уседозволеностi викликає в
нас нiчний пейзаж яру ().
Цей яр створює вiдчуття безвихiдностi, пом'якшувальне нiчною
тьмою. Вiдсутнi ремарки, що описують будинок Кабанових. З одного боку,
це значить, що будинок Кабанових такий же, як i багато хто iншi, тобто
пiдкреслюється типовiсть сiм'ï. Але з iншоï можна
припустити, що кiмнати порожнi, а якщо будинок символiзує душi
своïх власникiв, те й душi Кабанихи й Тихона порожнi. Лише небагато
описується будинок Кабанових в III дiï, сцена 1: Але цей опис
зовнiшнє, без пiдтексту. Протягом п'єси характери
героïв не змiнюються, а розкриваються, але прямих описiв персонажа
(як, наприклад, у Гоголя й Ревiзор немає. Головнi героï
Катерина й Кабаниха розкриваються протягом всiєï п'єси,
а в деяких персонажiв характеру взагалi немає.
