Чому, на ваш погляд. Майстер не заслужив свiтла, вiн заслужив спокiй?

Роман Майстер i Маргарита — верховий добуток М. А. Булгакова, над
яким вiн працював з 1928 року до кiнця життя. Спочатку Булгаков назвав
його Iнженер з копитом, але в 1937 роцi вiн дає книзi нова назва
— Майстер i Маргарита. Роман цей — утвiр незвичайне,
iсторично й психологiчно достовiрна книга про тiм часi. Це
з'єднання сатири Гоголя й поезiï Данте, сплав високого й
низького, смiшного й лiричного. У романi панують щаслива воля
творчоï фантазiï й одночасно строгiсть композицiйного задуму.
Основа сюжету роману — протиставлення щироï волi й несвободи
у всiх ïï проявах. Сатана править бал, а натхненний Майстер,
сучасник Булгакова, пише свiй безсмертний роман
Там прокуратор Iудеï вiдправляє на страту месiю, а поруч,
метушачись, падлючать, пристосовуються, предательствуют цiлком земнi
громадяни, що населяють Садовi й Бронние вулицi 2030-х рокiв нашого
столiття. Смiх i сум, радiсть i бiль перемiшанi воєдино, як у
життi, але в тiм високому ступенi концентрацiï, що доступна лише
лiтературi. Майстер i Маргарита лiрико-фiлософська поема в прозi про
любов i моральний борг, про нелюдськiсть зла, про щиру творчiсть.
Незважаючи на комiзм i сатиру, це роман фiлософський, у якому
однiєï з головних тем є тема вибору. Ця тема
дозволяє розкрити багато фiлософських питань, показати на
конкретних прикладах ïх рiшення
Вибiр — це той стрижень, на якому тримається весь роман. Будь-
який герой проходить через можливiсть вибирати. Але у всiх героïв
рiзнi мотиви вибору. Однi роблять вибiр пiсля довгих роздумiв, iнших
— не роздумуючи й не можуть перекласти вiдповiдальнiсть за
своï вчинки на кого-небудь iншого. В основi вибору Майстри й Понтiя
Пiлата лежать ïх негативнi людськi якостi; вони приносять
страждання не тiльки собi, але й iншим людям. Обоє героя вибирають
сторону зла. Пiлат виявився перед трагiчною дилемою: виконати обов'язок,
заглушивши в собi совiсть, що пробудилася, або надiйти по совiстi, але
втратити влада, багатство, а може бути, i життя
Його болiснi роздуми приводять до того, що прокуратор робить вибiр на
користь боргу, зневажаючи тiєю iстиною, що несе Иешуа. За це вищi
сили прирiкають його на вiчнi борошна: вiн знаходить славу зрадника.
Майстром також рухають малодушнiсть i слабiсть, невiр'я в любов
Маргарити. Вiн причиняється божевiльним i добровiльно приходить у
психiатричну лiкарню. Мотивом до такого вчинку послужив провал роману
про Пiлата. Спалюючи рукопис. Майстер вiдрiкається не тiльки вiд
свого утвору, але й вiд любовi, вiд життя, вiд самого себе. Думаючи, що
його вибiр найкращий i для Маргарити, вiн мимоволi прирiкає
ïï на страждання. Замiсть того щоб боротися, вiн тiкає
вiд життя. I незважаючи на те що й Пiлат i Майстер приймають сторону
зла, один творить його свiдомо, вiд страху, а iншоï —
несвiдомо, через слабiсть. Але не завжди героï вибирають зло,
керуючись негативними якостями або емоцiями. Приклад цьому —
Маргарита. Вона свiдомо стала вiдьмою, щоб повернути Майстри. У
Маргарити немає вiри, але вiру ïй замiняє сильна любов.
Любов служить ïй опорою в ïï рiшеннi. I ïï
вибiр вiрний тому, що вiн не приносить горя й страждання
Тiльки один герой роману вибирає не зло, а добро. Це Иешуа Га
— Ноцри. Його єдине призначення в книзi — висловити ту
iдею, що буде пiддаватися надалi всiляким випробуванням, iдею, дану йому
понад: всi люди добрi, тому настане час, коли людин перейде в царство
iстини й справедливостi, де взагалi не буде потрiбна нiяка влада. Иешуа
не просто вибирає добро, але й сам є носiєм добра.
Навiть заради порятунку свого життя вiн не вiдрiкається вiд
своïх переконань. Вiн догадується, що його стратять, але
однаково не намагається збрехати або щось сховати, тому що для
нього говорити правду легко й приємно. Можна сказати, що тiльки
Иешуа й Маргарита зробили дiйсно правильний вибiр; тiльки вони здатнi
повнiстю вiдповiдати за своï дiï
Тему вибору й вiдповiдальностi за свiй вибiр Булгаков розвиває й в
московських главах роману. Воланд i його звита (Азазелло, Коровьев,
Бегемот, Гелла) є свого роду караючим мечем правосуддя, обличающим
i називающим рiзнi прояви зла. Воланд прибуває зi своєрiдною
ревiзiєю в краïну, що оголошена краïною перемiгшого
добра, щастя. I на перевiрку виявляється, що люди якими були,
такими й залишилися. На поданнi у вар'єте Воланд випробовує
людей, а люди просто кидаються на грошi й речi. Люди самi зробили цей
вибiр. I багато хто з них виявляються справедливо покараними, коли в них
зникає одяг, а червiнцi перетворюються в наклейки вiд нарзану.
Вибiр людини — це внутрiшня боротьба мiж добром i злом. Свiй вибiр
людин робить сам: ким бути, яким бути й на чиïй сторонi. У кожному
разi в людини є внутрiшнiй невблаганний суддя — совiсть.
Людей, у кого совiсть нечиста, хто винуватий i не хоче визнавати це,
карає Воланд зi свитою. Але карає вiн не всiх, а лише тих,
хто це заслужив
Воланд повертає Майстровi його роман про Понтiя Пiлатовi, що вiн
спалив у приступi страху й малодушностi. Атеïст i догматик Берлiоз
гине, а слова Кант, що вiрять у силу любовi й, Пушкiн ,
Достоєвський, Майстер i Маргарита переносяться у вищу реальнiсть,
тому що рукопису не горять, утвору людського духу нетлiннi. Щире
розумiння московських глав роману неможливо без глибокого проникнення в
iсторiю Иешуа. Iсторiя Иешуа й Понтiя Пiлата, вiдтворена в книзi
Майстра, затверджує думка про те, що протиборство добра зi злом
— вiчно, воно криється в самих обставинах життя, у душi
людини, здатноï на пiднесенi пориви й поневоленоï помилковими,
минущими iнтересами сьогоднiшнього дня
Булгаковська версiя бiблiйних подiй надзвичайно оригiнальна. Автор
зобразив не смерть i воскресiння сина Божого, а загибель безвiсного
мандрiвника, оголошеного до того ж злочинцем. Так, Иешуа був злочинцем у
тому розумiннi, що вiн переступив казавшиеся непорушними закони цього
миру — i знайшов безсмертя
Цi два тимчасових i просторових шари зв'язує мiж собою й iнше
грандiозне явище — гроза й тьма, сили природи, що охоплюють землю
в момент свiтових катастроф, коли Иешуа залишає Ершалаим, а
Майстер зi своєю супутницею — Москву. Кожний читач роману,
закриваючи останню сторiнку, задається питанням про те, чи не так
уже однозначно визначений кiнець усякого життя, чи неминуча смерть
духовна i як ïï можна уникнути Людина й вiйна в поемi А. Т.
Твардовского Василь Теркин Поема А. Т. Твардовского Василь Теркин
— це найвище
досягнення поетичноï майстерностi, прояв цивiльноï
позицiï,
розумiння сутi росiйського нацiонального характеру. Яка воля… -
сказав про цю книгу И. А. Бунiн . Це самозабутнiй порив сказати правду
про
вiйнi, про усiм, що вона принесла iз собою, що вiдкрила, про що змусила
задуматися:
А всього iншого пущi
Не прожити напевно -
Без чого? Без правди сущоï
Правди, прямо в душу що б'є,
Так була б вона погуще,
Як би не була гiрка
Поему Василь Теркин можна назвати енциклопедiєю Великоï
Вiтчизняноï вiйни. Отут i страшна особа вiйни, i звичайний нехитрий
побут, отут саме життя, де поруч i героïчнi подвиги, i повсякденнi
вчинки;
отут i роздум поета, де переплелися й народна мудрiсть, i лукава
примовка, i глибока думка. Отут, нарештi, поруч, здавалося б,
несумiсне — кров i сльози, жарт i смiх. Все це написано простим i
при цьому яскравою, образною мовою (Ю. Г. Разумовский).
Першого роздiлу Василя Теркина були опублiкованi в 1943 роцi, коли
ворог рвався до Волги, у найтяжкi моменти для бiйцiв Теркин допомагав
ïм
своïм запалом, силою духу, вiрою впобеду.
Василь Теркин — особа вигадане вiд початку й до кiнця, плiд
уяви… I хоча риси, вираженi в ньому, були спостережуванi мною в
багатьох живих людей — не можна жодного iз цих людей назвати
прототипом
Теркина… — писав поет. Глава Переправа багато в чому вiдбила
пережите
поетом ще пiд час фiнськоï вiйни, а Перед боєм —
враження сумного
вiдступу наших вiйськ у глибину Росiï: Те був сум бiльша, як
брели ми на схiд. Страшна картина загибелi наших стрижених хлопцiв
набудовувала солдатiв на усвiдомлення труднощiв боротьби з ненависним
ворогом, на
ратний подвиг, на гiркоту втрат у цiй вiйнi:
Переправа, переправа!
Берiг лiвий, берiг правий,
Снiг шорсткий, крайка льоду…
Кому пам'ять, кому слава,
Кому темна вода, -
Нi прикмети, нi слiду…
У момент вiдступу наших вiйськ в 42-м поет не дорiкав, а восславлял
солдата — справжнього героя й мученика вiйни, расплачивавшегося на
фронтi не
тiльки за власнi промахи, недосвiдченiсть, недотепнiсть, але й за всi
прорахунки й помилки, допущенi перед початком i в ходi вiйни вищими
чинами й
ïхнiм оточенням:
…худий, голодний,
Потерявший зв'язок i частину,
Iшов поротно й повзводно,
И компанiєю вiльноï,
И один як перст часом.
Iшов вiн, сiрий, бородатий,
И, чiпляючись за порiг,
Заходив у будь-яку хату,
Немов чимсь винуватий
Перед нею, а що вiн мiг?
Описуючи буднi й боï, автор показує героя в рiзних ситуацiях,
пiдкреслюючи його кмiтливiсть, спритнiсть, запал, смiливiсть, умiння не
сумувати
у важку хвилину життя, своïм оптимiзмом запалити iнших. Пропливши в
крижаний
водi з рапортом, нi зубами, нi губами не працює, вiн, ледве
оправившись,
вiдразу з гумором говорить:
- Доктор, доктор, а чи не можна
Зсередини погрiтися менi,
Щоб не все на шкiру витрачати?..
Про скромнiсть Теркина поет говорить у главi Про нагороду:
- Нi, хлопцi, я не гордий
Не заглядаючи вдалину,
Так скажу: навiщо менi орден?
Я згодний на медаль
Задушевнiсть, безпосереднiсть Теркина розкривається автором у
главi
Гармонь:
Тiльки взяв боєць трехрядку,
Вiдразу видно, гармонiст
Для початку, для порядку
Кинув пальцi зверху вниз…
И вiд тiєï гармошки староï,
Що залишилася сиротою,
Якось раптом теплiше стало
На дорозi фронтовий
Зустрiч Теркина зi старим солдатом розташовує до нього старого, що
згадує своï боï, своє поколiння й разом з героєм мiркує про вiйну
нинiшньоï:
И сидять вони по-братерському
За столом плече вплечо.
Розмову ведуть солдатський, Дружно сперечаються, гаряче…
Вiдповiдай: поб'ємо ми нiмця
Або, може, не поб'ємо?..
Вiн зiтхнув у самих дверей
И сказав:
- Поб'ємо, батько…
У главi Вiд автора поет скаже:
З перших днiв часу гiркоï,
У тяжку годину землi рiдний,
Не жартуючи, Василь Теркин,
Подружилися ми стобой.
Але ще не знав я, право,
Що iз друкованого стовпця
Усiм прийдеш ти по вдачi,
А iншим увiйдеш всердца.
И дiйсно, Теркин став близький кожному солдатовi, що бореться на
вiйнi. Твардовский одержував багато листiв вiд них з пiдказками: А от би
ще вiдбити те-те й те-те… Усiм хотiлося продовження, усiм
хотiлося,
щоб Теркин не загинув, дожив до перемоги:
Свято близьке, мати^-росiя,
Оберни на захiд погляд:
Далеко пiшов Василь,
Вася Теркин, твiй солдат
Те серйозний, те потiшний,
Дарма, що дощ, що снiг, -
У бiй, уперед, у вогонь кромiшнiй
Вiн iде, святий i грiшний,
Росiянин чудо-людина…
И йшов по дорогах цiєï вiйни простий росiянин солдат —
Iванов, Петров,
Сидоров — вiн же — Теркин, щоб прийти до тiєï
довгоочiкуваноï мети, що
звалася Ïï величнiсть — Перемога:
Переправа, переправа…
Пушки б'ють у кромiшнiй iмлi
Бiй iде святий i правий,
Смертний бiй, не заради слави -
Заради життя на землi