Фета й Тургенєв. Останнi роки

Найбiльше Фет зближається з Тургенєвим. Перше знайомство
Фета з Тургенєвим вiдбулося в травнi 1853 року у Волково. Потiм
Фет за запрошенням Тургенєва вiдвiдав його маєтку Спасское-
Лутовиново, де Тургенєв по урядовому вироку перебував у посиланнi.
Розмова мiж ними в Спасском був присвячений головним чином лiтературним
справам i темам. Фет взяв iз собою й своï переклади з од Горация.
Цими перекладами Тургенєв був найбiльше пiднесений. Тургенєв
редагував i новий збiрник оригiнальних вiршiв Фета. Новий збiрник вiршiв
Фета вийшов в 1856 роцi. Коли виходить у свiтло нове видання вiршiв
Фета, вiн бере на рiк вiдпустка по службi й використає його не
тiльки для лiтературних справ, але й для подорожi за границю
За кордоном Фет був двiчi. Перший раз ïздив нашвидку за своєю
старшою сестрою Лiною й для розрахунку по справах спадщини матерi.
Поïздка залишив мало вражень. Другий його подорож за кордон, що
вiдбувся в 1856 роцi, було бiльше тривалим, i бiльше вражаючим. На
основi своïх вражень Фет написав бiльшу статтю закордонних вражень
пiд заголовком Через границю. Шляховi враження. Подорожуючи, Фет
вiдвiдав Рим, Неаполь, Геную, Ливорно, Париж i iншi, знаменитi
iталiйськi й французькi мiста. У Парижi Фет познайомився iз сiмейством
Полини Вiардо, що любив Тургенєв. I все-таки подорож за кордон не
принесло Фету скiльки-небудь стiйкоï радостi. Навпроти, за кордоном
найбiльше вiн тужив i хандрив
Вiн майже вже дослужив до чина майора, що повинен був автоматично
повернути йому загублене дворянство, але в 1856 роцi новий цар
АлександрII, спецiальним указом установив новi правила ля одержання
дворянства вiдтепер має право на дворянство має не майор, а
тiльки полковник. По станi здоров'я очiкую, скорiше смертi й дивлюся на
шлюб як на рiч для мене недосяжну. Слова Фета про недосяжнiсть шлюбу
були сказанi Фетом менше нiж за рiк до одруженню з Марiєю Петрiвнi
Боткiнiй. Марiя Петрiвна було рiдною сестрою Василя Петровича Боткiна,
вiдомого письменника, критика, близького друга Бєлiнського, друга
й цiнителя Фета. Марiя Петрiвна належала до великоï купецькоï
сiм'ï
Сiм Боткiних була не тiльки талановита, але й дружна. Майбутня дружина
Фета перебувала в сiм'ï на особливому положеннi. Брати жили власним
життям, старшi сестри були виданi замiж i мали своï сiм'ï,
тiльки Марiя Петрiвна залишалася в будинку. Ïï положення
здавалося ïй винятково й сильно неï гнiтило. Речення Фетом
було зроблено, i у вiдповiдь на нього пiшло згоду. Було вирiшено
незабаром же вiдсвяткувати весiлля. Але трапилося так, що Марiя Петрiвна
повинна була, не вiдкладаючи ïхати за кордон супроводжувати хвору
замужнею сестру. Весiлля вiдклали до ïï повернення. Однак Фет
не став чекати повернення нареченоï через границi —
поïхав за нею сам
Там, у Парижi, вiдбувся обряд вiнчання, i було зiгране скромне весiлля.
Фет женився на Марiï Петрiвнi, не випробовуючи до неï сильного
любовного почуття, але по симпатiï й по здоровому мiркуваннi. Такi
шлюби часто бувають не менш удалими, нiж шлюби по старостi. Шлюб Фета
був удалим по самому моральному рахунку. Про Марiю Петрiвнi всi знавшие
ïï говорили тiльки добре, тiльки з повагою й непiдробленою
приязню. Марiя Петрiвна була гарною жiнкою утвореною, гарною
музиканткою. Вона стала помiчницею чоловiковi, прив'язана до нього. Це
Фет завжди почував i не мiг не бути вдячним. До лютого 1860 року у Фета
дозрiла думка об придбання маєтку. До середини року вiн
здiйснює свою думку-мрiю. Маєток Степановка, що вiн купив,
перебувало на пiвднi того ж Мценского повiту Орловськоï
губернiï, де було розташовано i його рiдний маєток Новоселки.
Це був досить великий хутiр, розмiром в 200 десятин, розташований у
степовiй смузi, на голому мiсцi. Тургенєв iз цього приводу
жартував: жирний млинець i на ньому дуля, замiсть природи… один
простiр. Тут Фет i господарював протягом сiмнадцяти рокiв. Тут вiн
проводив бiльшу частину року, лише зимою виïжджаючи ненадовго в
Москву. Хазяïном Фет був не просто гарним ревним. Його ревнiсть у
сiльських працях i пристроï маєтку мала серйознi психологiчнi
обґрунтування: вiн на дiлi повертав собi причетнiсть до класу дворян-
помiщикiв, усував велику, як йому здавалося, несправедливiсть стосовно
себе.
У Степановке Фет навчив двох селянських дiтей грамотi, побудував для
селян лiкарню. Пiд час недороду й голоду допомагає селянам грiшми
й iншими засобами. З 1867 року й протягом десяти рокiв Фет виконував
посаду свiтового суддi. До своïх обов'язкiв ставився серйозно й
вiдповiдально. Останнi роки життя. Останнi роки життя Фета вiдзначенi
новим, несподiваним i найвищим зльотом його творчостi . В 1877 роцi Фет
продає старий маєток, Степановку, i купує нове —
Воробьевку. Маєток це розташовано в Курськiй губернiï, на
рiцi Тускари. Вийшло так, що й у Воробьевке Фет незмiнно, всi днi й
годинники, зайнятий роботою
Поетичною й розумовою роботою. Як би не була важлива для Фета
перекладацькi працi, самою бiльшою подiєю в останнi роки його
життя був вихiд збiрникiв його оригiнальних вiршiв Вечiрнi вогнi. Вiршi
вражають, насамперед, глибиною й мудрiстю. Це одночасно свiтлi й
трагичние роздуму поета. Такий, наприклад, вiрша Смерть, Незначнiсть, Не
тим, Господь, могутнiй, незбагненний…. Останнiй вiрш слава людинi,
слава вiчному вогню духу, що живе в людинi. В Вечiрнiх вогнях, як i у
всiй поезiï Фета, багато вiршiв про любов. Прекрасних, неповторних
i незабутнiх вiршiв. Одне з них Олександрi Львiвнi Бржеской. Видне мiсце
в пiзньоï лiрики Фета займає природа . У його вiршах вона
завжди тiсно связанна з людиною. У пiзнього Фета природа допомагає
вирiшувати загадки, таємницi людського буття. Через природу Фет
осягає найтоншу психологiчну правду про людину. Пiд кiнець життя
Фет став багатою людиною. Указом iмператора Олександра II йому повернули
дворянське достоïнство й настiльки бажану для нього прiзвище
Шеншин.
Його п'ятдесятилiтнiй лiтературний ювiлей в 1889 роцi був вiдзначений
урочисто, пишно й цiлком офiцiйно. Новим iмператором Олександром III
еему було подароване звання старшого рангу камергер. Фет умер 21
листопада 1892 року, не доживши двох днiв до семидесятидвухлетия.
Обставини його смертi такi. Ранком 21 листопада хворий, але колишнiй ще
на ногах Фет зненацька побажав шампанського. Дружина, Марiя Петрiвна,
нагадала, що доктор цього не дозволив. Фет став наполягати, щоб вона
негайно поïхала до доктора за дозволом. Поки запрягали коней, Фет
хвилювався й квапив: чиНезабаром? Марiï Петрiвнi на прощання
сказав: Ну, вiдправляйся ж, ненька, так вертайся скорiше. Пiсля
вiд'ïзду дружини вiн сказав секретарцi: Пойдемте, я вам продиктую.
— Лист? — запитала вона. — Нi. Пiд його диктування
секретарка написало вгорi аркуша: Не розумiю свiдомого збiльшення
неминучих страждань. Добровiльно йду до неминучого. Пiд цим сам Фет
пiдписався: 21 листопада, Фет (Шеншин). На столi в нього лежав сталевий
разрезальний ножик у виглядi стилета. Фет взяв його.
Стривожена секретарка вирвала. Тодi Фет, не вiдмовившись вiд думки про
самогубство, вiдправився в ïдальню, де в шифоньєрцi
зберiгалися столовi ножi. Вiн намагався вiдкрити шифоньєрку, але
безуспiшно. Раптом, часто задихавши, широко розкривши ока, воно впав на
стiлець. Так до нього прийшла смерть. Через три днi, 24 листопада,
вiдбувся обряд вiдспiвування. Отпевали в унiверситетськiй церквi. Потiм
труна з тiлом Фета вiдвезли в село Клейменово Мценсконо повiту
Орловськоï губернiï, родовий маєток Шеншиних.