Твiр опис природи: Мiський парк
У кожноï людини у рiдному мiстi є своï улюбленi мiсця— тих, куди приходиш, коли сумуєш або коли переповнений
радiсними почуттями. Про це мiсце знаєш тiльки ти, це мiсце
— тiльки твоє, i ти нiкому про нього не розповiси, тiльки
йому ти перевiряєш своï радостi й суми. У мене теж є
такий улюблений куточок — це наш мiський парк, i я хочу про нього
розповiсти
Уже кiлька рокiв пройшло з тих пор, як ми оселилися в нашiй квартирi
на сьомому небi, тобто на сьомому поверсi висотного будинку. Навколо
нашого будинку були невеликi гаï, i ми з родителями проводили там
вихiднi днi й навiть свята. Але проходили роки, а з ними поступово
зникали зеленi галявини, посадки й кущi черемшини. На ïхньому мiсцi
побудували новi житловi мiкрорайони. I стало смутно, що пiшли
безповоротно нашi зеленi друзi. Вирослi на наших очах дошкiльники
посадили перед будинком тополi й саджанцi фруктових дерев, але цi дерева
все-таки не повернуть назад тих веселих митей, коли ми вiльно бiгали по
посадках От чому я йду у мiський парк i всi частiше ловлю себе на
думцi, що дуже полюбила його — нiжний i ясно-зелений навеснi,
яскравий i барвистий улiтку, що шарудить i жовтий восени, тихий i бiлий
узимку. От передi мною колишеться зграйка берiзок-сестричок, ïх
нiжнi, легенi листики тремтять на вiтрi, як крильця на бiлому платтi.
Притулишся до бiлого стовбура, i здається, що чуєш, як по
ньому повзуть трудяги-мурахи, а сама берiзка розповiдає казку про
своє життя. Отут колись росли мiцнi молодi дубочки, а тепер я бачу
змужнiлi сильнi дуби, бачу, як по ïхнiх гiлках перелiтають птаха й
стрибають бiлки. Я сиджу на крамничцi й любуюся блакитною ялиною —
улюбленим деревом мого дитинства. Я уявляю собi новорiчну ялинку, всю в
блискучих iграшках i блискаючому дощику. I спалахує давно забуте
вiдчуття, коли прокидаєшся ранком iз хвилюючою думкою: а що пiд
ялинкою? Якi подарунки принiс Дiд Мороз? На цiй крамничцi часто сидять
молодi мами сколясками.
Тут вони вiдкривають своïм дiтям таємницi природи: молоду
зелену травичку, що колються колоски, невигадливi квiточки, пташку на
гiлцi й мурахи на корi дерева. На цiй крамничцi вiдпочивають навченi
досвiдом бабусi й дiдуся, якi люблять своïх онукiв навiть бiльше,
нiж власних дiтей. Отут, у парку, часто зустрiчаються закоханi. Я
посмiхаюся, i кудись iдуть дрiбнi неприємностi. Потiм виходжу з
мiського парку й таке вiдчуття, немов напилася живоï води iз
джерела природи. Тихенько йду по протоптаних вузьких стежках i почуваю
себе вiдпочилоï й готовоï до нових, цiкавих i важких справ,
яких не боюся, тому що в мене є мiсце, у якому я завжди вiдпочиваю
й де набираюся сил. Як добре, що в нас є мiський парк!
