Князiвство Тмутараканськое (Iсторичний нарис)

Ученi припуськають, що саме таємниче мiсто Древньоï Русi
— Тмутаракань (Матарха) стояв на мiсцi сучасноï
кубанськоï станицi Тамань на Таманськiм пiвостровi. Росiйська назва
мiста сформувалося завдяки фонетичнiй трансформацiï
стародавньоï грецькоï назви. Тмутаракань як росiйське мiсто-
мiцнiсть виникло близько 965 р. на мiсцi древнього поселення. Пiсля
походiв Святослава Iгоровича на Хазарию й розгрому ïï, росiяни
господарювали в пiвденних степах. Тодi ж з'явилася можливiсть заснувати
тут i росiянку факторiю. Колись на Таманi жили рiзнi народи: пiвнiчнi
iранцi — касоги i яси, тюрки — хазари, германцi —
готи.
Назва мiста, як уважають лiнгвiсти, було взято з тюркських мов. У перший
раз ця назва згадується в Повiстi минулих лiт пiд 988 р.,
коли Володимир Святославич утворив там князiвство й посадив у ньому
свого сина Мстислава.
Тмутаракань при Мстиславi Володимировичi
Матiр'ю Мстислава, на думку бiльшостi дослiдникiв, була Рогнеда, отже,
Мстислав доводився рiдним братом Ярославовi Мудрому. Однак не зовсiм
ясно, був вiн молодше або старше Ярослава. (Перший раз Мстислав згадають
в Повiстi минулих лiт у перелiку дiтей Володимира й Рогнеди в 980 р., i
його iм'я коштує перед Ярославом. Пiзнiше з контексту
випливає, що начебто б старше Ярослав.) Мстислав Володимирович
усiляко змiцнював i розширював границi своïх володiнь. В 1016 роцi
Мстислав Володимирович, що одержав прiзвиська Хоробр i Вiдважного,
допомiг вiзантiйському iмператоровi вiдiбрати в хазар Тавриду (Крим). В
1022 р. рокiв вiдбулося знамените єдиноборство Мстислава з
касожським князем Редедей. Перемiгши Редедю, Мстислав наклав на касогов
i ясов данина й побудував у Тмутаракани церква Пресвятоï
Богородицi. (Можливо, пiдстави саме цiєï церкви були вiдкритi
археологiчною експедицiєю академiка Б. А. Рибакова на таманський
городище.) Пiзнiше, зiбравши вiйсько з пiдвладних йому мiсцевих племен,
Мстислав воював зi своïм старшим братом, великим князем Ярославом
Мудрим, i здобув перемогу. В 1026 роцi брати з'ïхалися для
перемир'я, разделиста по Днiпро Росiйську землю; Ярослав приясю
сторону, а Мстислав ону, тобто, за свiдченням лiтописця,
Тмутараканський князь привласнив собi Лiвобережжя Днiпровський Русi.
Усього ж Тмутаракань перебувала пiд владою могутнього князя Мстислава
без малого 50 рокiв, i це був перiод справжнього розквiту вiддаленого
вiд Русi приморського князiвства.
Вiд чернiгiвського долi до форпосту заколотних изгнаников
Пiсля смертi не прямого спадкоємця, що має, Мстислава в 1036
роцi, Тмутараканськое князiвство разом iз завойованими землями вiдiйшло
до Ярослава, що заповiв його вкупi iз Чернiгiвською землею й
всiєю краïною схiдноï своєму четвертому
синовi, Святославовi, що, зi слiв лiтописця поклав початок ськиненню
братiв iз князiвських престолiв. (В 1073 р. вiн у союзi з молодшим
братом Всеволодом, князем Переяславським, зжене з киïвського
престолу свого старшого брата Изяслава Ярославовича.) Святослав, що
одержав прiзвисько Марнолюбний, у свою чергу передав тмутараканський
престол у питоме князювання своєму синовi Глiбовi.
Поступово Тмутаракань перетворилася в притулок для росiйських князiв-
iзгоïв i iнших бiженцiв. При цьому вона всiляко намагалася
звiльнитися з-пiд чернiгiвськоï опiки й вiдокремитися.
В 1061 роцi, рятуючись вiд переслiдування великого князя Киïвського
Изяслава Ярославовича, у Тмутаракань бiжить чернець Києво-
Печерського монастиря, згодом знаменитий лiтописець Никiн. А в 1064 р.
тут з'являється самий старший з онукiв Ярослава мудрого —
Ростислав Володимирович. Батько Ростислава — новгородський князь
Володимир довгi роки був старшим спадкоємцем, але йому так i не
призначено було зiйти на киïвський престол. Владимир помер в 1052
р., i за заповiтом Ярослава Мудрого його син Ростислав вибув iз черги
спадкоємцiв Києва. Дядьки постiйно iгнорували його iнтереси.
I Ростислав захопив разом з воєводами Пореєм i Вишатой
Тмутараканськое князiвство. Свого двоюрiдного брата Глiба Ростислав
вiдправив до батька в Чернiгiв. Через рiк Святослав вигнав Ростислава,
але як тiльки пiшли iз Тмутаракани чернiгiвськi дружини, Ростислав
повернувся. Досаждав цей енергiйний князь-iзгой не тiльки Святославовi
Чернiгiвському. Його дiï порушували й iнтереси Вiзантiï,
очевидно в областi ïï торгiвлi з таманський населенням.
Ростислав пiдкорив Тмутаракани касогов i брав з них данина. Повiсть
минулих лiт прямо говорить, що греки злякалися Ростислава й пiдстелили
до нього свого шпигуна, котопана. Цей пiдступний византиец увiйшов у
довiру до князя. Один раз, коли Ростислав бенкетував iз дружиною своею,
котопан ськазав: Князь, хочу випити за тебе. Той же вiдповiв: Пий. Вiн
же надпив половину, а половину дав випити князевi, опустивши палець у
чашу, а пiд нiгтем був у нього отрута смертельний, i дав князевi,
пророчивши йому смерть не пiзнiше сьомого дня. Той випив, котопан же,
повернувся в Корсунь, повiдав там, що саме в цей день умре Ростислав, як
i трапилося… Був Ростислав чоловiк доблесний, войовничий,
прекассний додаванням i гарний особою й милостлив до вбогих . Погребли
Ростислава в тмутараканськой церкви Пресвятоï Богородицi, що нiколи
спорудив його двоюрiдний дiд — Мсмислав. Пiсля цього з доручення
жителiв Тмутаракани Никiн, що приймав активну участь у суспiльному життi
князiвства, поïхав у Чернiгiв до Святослава просити повернення
Глiба на князювання.
Вiд чернiгiвського долi до форпосту заколотних изгнаников
ПВЛ// Пам'ятники лiтератури Древньоï Русi ХI — початку ХII
столiття. М., 1978. С. 181.
Тмутараканський камiнь
В 1792 роцi на територiï таманськоï мiцностi був знайдений
пам'ятник росiйськоï палеографiï XI столiття —
знаменитий Тмутараканський камiнь, що зберiгається зараз в
Ермiтажi. Напис, висiчений на великому мармуровому блоцi, узятому з
якоïсь зруйнованоï будiвлi вiзантiйського або грецького часу,
говорить: У лiто 6576 iндикту 6 Глiб князь мiрил море по леду вiд
Тмутаракани до Корчева 10 000 i 4000 саджений. Пам'ятник є
однiєï з найдавнiших росiйських написiв i точно датує
найперше з вiдомих нам геодезичних заходiв на Русi. У перекладi на
сучасне лiточислення 6 iндикт 6576 року означає грудень 1067-го
— сiчень 1068 року.
До знахiдки Тмутараканського каменю Тмутараканськое князiвство мiстилося
рiзними iсториками в рiзних частинах росiйського прикордоння. Так, В. Н.
Татищев думав, що Тмутаракань перебувала в Рязанськiй областi. М. М.
Щербатов розмiщав ïï в районi Азова. А. Лизлов i П. Ричков
визначали мiсцезнаходження князiвства й мiста бiля Астраханi. И. Н.
Болтин шукав Тмутаракань у верхiв'ях рiки Ворськли. Правда, ще в 1736
роцi, за 56 рокiв до знахiдки каменю, засновник норманнськой теорiï
петербурзький професор Г.3.Байер писав: Тмутаракань є те саме
мiсце, що цесар Костянтин Порфiрородний Таматаркою називає й
думає проти Босфору або Керчi. Нинi називається це мiсце на
турецьких ландкартах Темрюк i лежить проти мiцностi Тамана в пiвнiчно-
схiднiй сторонi поруч Меотичеського моря.
Тмутаракань пiд владою Олега Святославича
Однак повернемося до iсторiï Тмутаракани. Поки Глiб мiрил море,
чернець Никiн покинув Тмутаракань. Його гонитель великий князь Изяслав
був прогнаний з Києва братами (1073), i на великокняжем престолi
вже сидiв Святослав. При дворi Святослава Никiн почав писати, як
припуськають ученi, лiтописний звiд 1073 року. Вiдповiдно до
вiдомоï гiпотези, цей звiд лiг в основу Повести тимчасового рокiв,
над якою в 1190-х рр. працював киево-печерський чернець Нестр. При
вiд'ïздi Никiн залишив на пiклування князя Глiба заснований в 1068
роцi на окраïнi Тмутаракани монастир, створений за зразком
Печерського. Очевидно, в 1074 р. виïхав iз Тмутаракани й князь
Глiб. Вiн одержав у долю Новгород. У князiвствi залишилися його молодшi
брати — Роман Червоний i Олег.
Пiсля смертi великого князя Киïвського Святослава ( 1073-1076)
Святославичи намагалися не пустити в Чернiгiв свого дядька —
Всеволода Ярославовича. старший син, Що Повернувся з польського
вигнання, Ярослава Мудрого — Изяслав пiдтримав Всеволода. Так
киïвський i переяславський князi стали супротивниками своïх
племiнникiв iз Чернiгова — Святославичей. Однак тi програли
вирiшальну битву на Нежатиной Нивi. У цьому боï впало трохи князiв,
включаючи й великого князя киïвського Изяслава. На Киïвський
трон зiйшов Всеволод. У його руках виявився й Киïв , i Чернiгiв, i
Переяславль, i багато iнших земель. Святославичи бiгли в Тмутаракань,
але по дорозi рассорились зi своïми колишнiми союзниками половцями.
Роман був убитий, а Олег схоплений половцями й вiдправлений у
Константинополь, а потiм у посилання на острiв Родос. Тмутаракань, що
ськорилася великому князевi, була змушена прийняти киïвського
намiсника Ратибора. Археологи знайшли на Таманi печатки з iм'ям цього
намiсника.
В 1081 р. у мiсто прибутку новi князi-iзгоï: Давид Iгорович i
Володарь Ростиславович. Вони схопили киïвського посадника Ратибора
й вiдновили незалежнiсть Тмутараканського князiвства. В 1083 р. у мiсто
повернувся iз царьградського полону Олег Святославич. Вiн вигнав iз
Тмутаракани Давида й Володаря й вокняжился там сам. Князь навiть
отчеканил власнi тмутараканськие срiбнi монети, дуже схожi на
вiзантiйськi. На монетах вiн помiстив своє iм'я в хрещеннi —
Михайло.
У вiзантiйському полонi Олег женився. Його чоловiка була знатна грекиня
Феофания Музалон. Втiм, з нею князь незабаром порвав, поступившись
невелике мiстечко Тмутараканськой землi iз цiкавою назвою — Росiя.
Феофания направилася туди зi своєю грецькою дружиною й правила з
титулом архонтесси Росiï. Князь же, бажаючи мати потужного союзника
в особi половецького хана Осолука, женився на його дочцi. З тих пор
половцi допомагали Олегу. З мiстом Феофании в Тмутаракани вiдбувалися
конфлiкти. Однак для Олега це було не важливо. Вiн чекав смертi свого
дядька — киïвського князя Всеволода, щоб спробувати повернути
Святославичам мiсто ïхнього батька — Чернiгiв. (В 1078-1093
гг. у Чернiговi сидiв Володимир Мономах, старший iз двох синiв
Всеволода.) В 1093 роцi киïвський князь Всеволод вiдiйшов у мир
iншоï.
Подальшi дiï Олега були спрямованi на захоплення Чернiгiвського
стола. Пiсля смертi великого князя киïвського Всеволода (1093) його
син Володимир Мономах не суммел затвердитися в Києвi. Туди по
черзi був запрошений його двоюрiдний брат — Святополк Изяславич,
князь Туровський. Однак Володимир утримував Переяславль i Чернiгiв. З
1094 р. за володiння Чернiговом i став воювати з кузеном Володимиром
Олег Тмутараканський. Спустошливi дiï половцiв, союзникiв Олега,
змусили Володимира Мономаха вiдмовитися вiд Чернiгова. Дружба Олега з
половцями негативно оцiнювалася на Русi. Автор Слова об полицю Игореве
придумав для Олега невтiшне прiзвисько — Гориславич. Тим часом,
для своïх найближчих родичiв Олег зробив багато чого. Ним бiльше не
загрожувала доля князiв-iзгоïв. Чернигово-Северськая земля
повернулася до Святославичам, стала ïх отчиной. Пiзнiше лише
нащадки Святослава Ярославовича сидiли тут на долях.
Доля Тмутаракани i ïï володiнь в XII-XV вв. Тмутаракань, пiсля
оволодiння Олегом Чернiговом, фактично втратила незалежнiсть. З
посиленням вторгнень на Русь половцiв наприкiнцi XI в. вона виявилася
вiдрiзаноï вiд основних росiйських земель i, очевидно, припинила
iснування. Контрольована ïй колись територiя потрапила пiд владу
сусiдiв — византийцев, а потiм половцiв (XII в.).
Пiсля навали Батия ( 1237-1242) на Таманi влаштувалися новi хазяï
— монголо-татари. В 1260 роцi в приазовських степах утворилася
самостiйна орда на чолi з ханом Ногаем. По iм'ю цього хана, татаро-
монгольськi племена Пiвнiчного Кавказу стали називатися ногайцами. Ногай
встановив дружнi стосунки з Вiзантiєю. Його дружиною стала дочка
iмператора Михайла Палеолога. Правда, у той час Ромейськая iмперiя
переживала не кращi часи. Бiльша частина ïï територiй i
столиця Константинополь були пiд владою хрестоносцiв. Стародавнi
вiзантiйськi торговельнi шляхи й мiста вiдiйшли пiд контроль
iталiйського мiста-республiки Генуï. Ногай дозволив генуезцам
заснувати в Криму колонiï. Тодi ж генуезци створили факторiю й на
мiсцi древньоï Тмутаракани. На генуезських картах XIV-XVI столiть
це мiсто називалося Матрега. Генуезськое поселення не було бiльшим.
Матрега сильно уступала iталiйським мiстам Криму: Кафе, Солхату,
Боспоро. Однак у грамотi 1446 року згадується Симонi де Гвизольфи
— князь Матреги й вiзантiйський консул, данник татарських ханiв.
Сам цей князь був одружений на дочцi мiсцевого адигського правителя.
З появою iталiйських купцiв мiста Схiдного Криму й Таманi були залученi
у свiтову торгiвлю Захiдноï Європи зi Сходом. Торговельнi
шляхи, що проходили колись через порти Сирiï й Палестини,
перместились на береги Чорного моря. Цей торгово-економiчний симбiоз
тривав до кiнця XV столiття. Сварка золотоординського хана Тохтамиша зi
своïм благодiйником i сюзереном самаркандським емiром Тимуром
(Тамерланом) привела до вiйни 1395-1399 гг. Золота Орда була спустошена.
Торговельнi шляхи пiшли пiвденнiше, змiстившись до земель Тамерлана. Це
поклало кiнець i генуезськой активностi в Криму.
Мiське життя знову вмерло на мiсцi древньоï Тмутаракани. В XV в.
нiколи тмутараканськие володiння контролювали Кримське ханство й
Туреччина.